– Галю, а ти ж мені брешеш, – спокійно заявив Михайло.

– І в думках не було! – відповіла Галя з посмішкою.

– Те, що ти мені брешеш, я знаю точно! – упевнено сказав Михайло. – Питання в іншому! У чому ще ти кажеш неправду?

– Михайлику, та я ніколи тобі не брехала! – поклавши руку на серце, відповіла Галя. – Хочеш, побожуся, хочеш, присягнуся!

– Галю, я знаю, що ти мені брешеш! Чому я маю вірити твоїм клятвам? Раптом це чергова брехня?

– Ну, я навіть не знаю, – Галя розгубилася. – Коли людина бреше, вона намагається щось приховати. А мені від тебе приховувати нічого! Я перед тобою, як відкрита книга!

– Ага, тільки мова китайська, і де в неї верх, а де низ, нізащо не здогадаєшся! – парирував Михайло.

– Які порівняння! – захопилася Галя. – А я ж усім кажу, що в мене найрозумніший чоловік!

– І грубі лестощі не пройдуть! – зауважив Михайло. – Тим більше, це теж може виявитися неправдою!

Галя закашлялася, щоб зробити перерву. Треба було подумати.

На її пам’яті, Галя ніколи не брехала Михайлу. Ні до весілля, ні після. А її найстрашніша таємниця якраз їх і познайомила. І як продовження логічного ланцюжка:

“З чого Михайло вирішив, що вона йому бреше? Сам до цієї маячні він би не дійшов. І хто це такий добрий? Хто це поради такі цікаві дає?”

– Михайле, – Галя зробила голос серйозним і навіть дещо грізним, – а мені от цікаво, а з чого ти вирішив, що я тобі брешу?

– Дещо помітив я сам, а на деякі думки наштовхнули добрі люди! – відповів Михайло.

“Ага, значить, добрі люди все-таки є!” – Галя зраділа своїй здогадці.

– І хто, якщо не секрет? – поцікавилася Галя, зберігаючи на обличчі кам’яний вираз.

– Це важливо? – Михайло підняв брову.

– Михайле, це дуже важливо! – кивнула Галя. – Повинна ж я знати, хто намагається зруйнувати нашу сім’ю!

– Ні про які руйнування поки що не йдеться, – сказав Михайло. – А факт твоєї брехні я встановив самостійно. І тільки після, мої підозри були підтверджені!

– Так, Мишко, – Галя виставила перед собою руки. – Зараз ми в різних вагових категоріях! Ти висловлюєшся, як професор, ким ти і є, а я-то проста продавчиня! І будь-яке моє заперечення поступається твоєму! Давай перейдемо на просту мову?

– Добре, – погодився Михайло. – Я дізнався, що ти мені брешеш! Брехня була дрібна, але те, що вона була, мене напружило.

Я запитав поради, як мені вчинити в цій ситуації, у людей, яким довіряю. І мені сказали, що, де є брехня маленька, може бути й велика!
Тому я запитую, у чому ти ще мені брешеш?

– А хто ці люди, ти можеш сказати? – запитала Галя.

– Мій приятель і мама, – відповів Михайло.

– А-а, тоді зрозуміло! – Галя виразно кивнула. – На цьому можна закінчити розмову і піти розлучатися!

– Тобто? – сторопів Мишко.

– Приятель у тебе один. Це Дмитро. А твій Дмитро мене ненавидить за те, що я проста продавчиня і гроблю твоє професорське життя!

А твоя мама, вибач, що я так про твою маму! Так от, мама твоя спить і бачить, як нас розлучити, щоб ти одружився з ким-небудь із її кола!Ти ж помічав, що вона щоразу приходить до нас у гості з компаньйонкою! І компаньйонка ця – донька її найближчої подруги!

І донька ця зі шкіри геть лізе, тільки б тобі сподобатися!

– Гаразд, – повільно промовив Мишко. – Припустимо, я приберу всі їхні поради та припущення! Припустимо, я зможу відсунути факт накрутки, який зробили Дмитро і мама. Але це поміченого факту не скасовує!

І, прошу зауважити, фактів кілька. Так, факти не критичні. Але вони породжують сумніви!

– У моїй чесності? – вирішила уточнити Галя.

– Саме так! – підтвердив Михайло. – А де є одна брехня дрібна, буде й брехня велика!

– О-ох, – Галя шумно видихнула. – Давай якось без загальних фраз! Давай конкретно! А я буду конкретно відповідати!
***
У всесвіту гумор своєрідний. Інші шлюби він створює, щоб йому, мабуть, жилося веселіше. І ось сподобився звести професора університету і продавчиню невеликого магазину.

Жила собі Галя, звичайнісінька продавчиня звичайнісінького магазину. Жила у квартирі матері з шестирічною донькою.

Важко було і складно, тому що доньку ростила тільки за допомогою матері. А батьком Свєти був записаний вигаданий чоловік.

Галя знала, хто справжній батько Свєти, але не зізнавалася нікому. Людина це була бридка, з багатьма вадами.

І навіть аліменти, якби їх призначив суд, були б копійчаними. А як вийшло так, що Світлана з’явилася від нього? Так, хто в молодості помилок не робить?

Галя за свої платила сповна. Працювала, як проклята, виховувала доньку. Та й за мамою доглядала. Та її після сорока у світ привела.

А мамина допомога з донькою, це трохи по господарству, та пенсія, яка допомагала зводити кінці з кінцями.

В особистому житті Галя ні на що не розраховувала, хоча була красива. Але в неї просто часу не було на дурні побачення та інші романтичні марення.

– Головне, самим вижити і Свєту хорошою людиною виховати!

Такою була її мета.

І жив Михайло. Звичайнісінький викладач університету на посаді професора. Був він одружений, але овдовів, коли його доньці було два роки.

Чоловікові одному з дитиною просто не буває. І здався б, якби не був людиною розумною.

– Якщо голова на плечах є, будь-яку проблему можна вирішити! – казав він. – А якщо ще й руки є, то навіть чудеса підвладні!

Не віддав він доньку ні сестрі дружини, ні тещі, ні матері. Дитячий будинок навіть не розглядався. А разом із ним, не розглядав Михайло і нову маму для Олі.

– Моя донька! Сам виховаю! Є матері одиначки! І справляються! І я впораюся!

Були, звісно, і накладки.

Іноді Оля досиджувала в дитячому садку допізна, тому що в тата були вечірні лекції. Іноді наймалася няня на кілька днів, коли потрібно було їхати на конференцію в інше місто.Так і в школі, куди Михайло збирався віддати доньку, обов’язково мала бути група подовженого дня.

Школа, звісно, знайшлася. І з вихователями групи Михайло домовився окремо, що іноді Оля затримуватиметься під їхньою опікою. За що він доплачував, минаючи касу і завідувачів.

Але з роллю батька він справлявся чудово.

Свєта з Олею в групі подовженого дня і здружилися. Вони вдвох чекали своїх батьків пізніше за всіх. Світлана чекала, поки мама зміну закриє, а Оля, коли тато дочитає лекцію.

Про що розмовляти дівчаткам шести років, коли в голові сидить тільки очікування батьків? Звісно, про батьків і говорили.

– Дивно якось виходить, що в тебе мами немає, а в мене тата, – говорила Світлана.

– Тато каже, що в житті всяке буває, – відповідала Оля.

– Мені б тата, і в нас була б повна сім’я! – зітхнула Світлана.

– А нам би маму! – кивала Оля. – Ні, з татом мені добре, але без мами – сумно.

– А розкажи мені про свого тата? – попросила Світлана.

– Тільки якщо ти розповіси про маму! – поставила Оля умову.

Через кілька місяців розповідей Світлана сказала:

– Гарний у тебе тато! Мені б такого!

– А в тебе мама така хороша! От би мені таку маму! – відповіла Оля.

А дівчатка на той час так здружилися, що до школи завжди ходили тільки вдвох. І в цю компанію нікого не брали. Грали, робили уроки, обідали. Як сестри.

До цієї ідеї вони й прийшли.

– А якщо ми познайомимо твого тата з моєю мамою, і вони одружаться, то ми станемо справжніми сестрами! – сказала якось Світлана.

– Будемо знайомити!

Знайомство вийшло таким, яким і розраховували дівчатка. Кохання виникло не відразу, а ось симпатія була миттєвою. Але дівчатка ґрунт підготували. Розповідями та захопленнями.

Близько року знадобилося, щоб наважитися на такий серйозний вчинок – злиття двох неповноцінних сімей в одну щасливу. Але подія вийшла радісною і обіцяла прекрасне життя.

Хоча цей шлюб породив і незадоволених. Багато хто вважав, що шлюб довго не протримається, бо соціально молодята були нерівні.

– Продавчиня і професор! Навіть для анекдоту це занадто! Вона проста, а він учений! Пересваряться, а жити все одно разом не будуть! Тільки дівчаток шкода!

Але шлюб почав відміряти роки. Хоча з усіх боків між Галею і Михайлом намагалися вбити клин.

І не вбили б, якби Михайло, дещо помітивши, не пішов із запитаннями.

– Підозрюю, що вона мені бреше! – сказав він. – Вона, як слабка жінка, постійно мене просить, то банку відкрити, то сумки донести.

Мовляв, я сильний, я чоловік! Зрозуміло, що для мене це труднощів не становить. Але попалася якось банка, що я відкрити не зміг. І так крутив і сяк. І з рушником, і з ножем.

Коротше, відставив я цю банку, а відкрив іншу. А цю за подряпаною наклейкою запам’ятав. А потім дивлюся, розкрита банка! І кришка ціла!

Питаю, вдома був хто в гостях. Відповідає, що не було нікого. Я на банку показую, а Галя з чесним обличчям відповідає, що кришка трималася погано!

А я пам’ятаю, як вона трималася!

– Чоловіка приводила? – запитав приятель Дмитра.

– У консьєржа уточнив, камери подивився, – відповідав Михайло. – Незнайомих за два дні нікого не було! А сусіди в нас неконтактні. Сама, виходить!

А ще з сумками! Так я ношу, бо їй важко. А тут без мене пішла, я на лекції затримався. Принесла вона сумки й залишила в передпокої. А тут я!

Так вона каже, донеси до кухні! А я по одній і двома руками! У мене потім м’язи тиждень боліли! Так я тільки передпокоєм! А вона ж із магазину!

– Точно, чоловіка завела! – закивав Дмитро. – Ось він їй сумки й тягає!

– І тут – ні! Камери на під’їзді! І йшла вона з цими сумками, ніби з дамською сумочкою гуляє!

– Систематична брехня! – заявив Дмитро. – Сьогодні банка, завтра сумки, а післязавтра що? І ще невідомо, що було вчора й позавчора! Ти, брате, її брехні не бачиш.

Цієї ж версії, але в більш м’якій формі висловилася мама Михайла.

– Може в неї чоловіків цілий табір, а ти вухами ляскаєш! Пристойну жінку треба було в дружини брати, а не цю…!

Михайла накрутили до такої міри, що він просто змушений був вимагати пояснень.
***
Михайло видав про банку, про сумки. Додав про духовку, яку Галя розпалювала без проблем, коли його вдома немає.

А ще згадав момент, коли Галя прибирання робила. Вона тоді й під диваном пропилососила.

Тільки вона тоді диван, який Михайло з місця зрушити не міг, мало не однією рукою зрушила.

Галя реготала довго. Навіть ридала від сміху.

– Михайлику, ти це страшною брехнею вважаєш?

– Галю, це факти! А якщо вони є, то є й інші, які я не визначив! – трохи ображено заявив Михайло.

– Любий, ти розумієш, що працюю я в магазині. І вантажники є не завжди, коли приходить товар. І доводиться самій перетягувати сотні кілограмів різного товару.

Так ще, скільки років я прожила одна? А треба було і банки відкривати, і сумки тягати, і духовку розпалювати! А ще меблі переставляти, розбирати і збирати! Так і не один ремонт, що я робила сама, на моїй совісті!

Любий! Я можу і вмію все, що мені могло знадобитися! І сил мені вистачає, і старання, і завзятості!

Але зараз-то я дружина чоловіка! І як я можу бути сильною, коли в мене такий прекрасний чоловік? Звичайно, я слабка!

А без твоєї допомоги нікуди! А якщо тебе поруч немає, тоді я згадую, що я сильна!

І немає тут ніякої брехні! Просто ти для мене – мій герой! Найсильніший, найрозумніший і найвправніший чоловік на світі!

Хоч Михайло і був професором, а в ступор впав надовго.

– Михайлику, це не брехня, а маленькі побутові хитрощі, щоб чоловік завжди почувався чоловіком! Справжньою опорою для своєї сім’ї!Спеціально для сайту Stories

Прийняти це було непросто. Але пізніше він завжди говорив:

– А дружина-то не така вже й слабка! А ще й мудра! Тому я її й кохаю!