Дарина застібала стару куртку, поспішаючи на роботу. За вікном мрячив дощ. У магазині на неї чекала чергова зміна за касою. Тридцять тисяч на місяць — не такі вже й великі гроші для Києва.

— Знову ця каса, — пробурмотіла Дарина, проходячи повз дзеркало в передпокої.

Відображення показало втомлену жінку в потертому одязі. За освітою вона була вчителем англійської мови. Але Гліб наполіг на роботі в магазині.

— Там зарплата більша, — говорив чоловік. — Навіщо тобі ця школа з копійками?

Увечері Дар’я повернулася додому. Гліб сидів за ноутбуком у вітальні. Чоловік працював програмістом і заробляв п’ятдесят тисяч. Намагатися і рухатися далі, розвиватися, він не хотів. Ось і сидів на нижчій посаді.

— Привіт, — тихо сказала Дарина.

— Привіт, — не піднімаючи очей, відповів Гліб.

Дарина пройшла на кухню готувати вечерю. У холодильнику лежали найдешевші продукти. Вона економила на всьому. На одязі, на ліках, навіть на їжі.

— Гліб, нам потрібен новий матрац, — сказала Дарина за вечерею. — Старий зовсім продавився.

— Купуй, — коротко відповів чоловік.

— Може, скинемося? Це ж для нас обох.

Гліб відірвався від тарілки:

— Я вже вклався в цю квартиру. Робили ремонт, купували меблі. І свою частину грошей цього місяця теж дав. Ми вкладаємося рівними сумами. Решта грошей мої. Я просто заробляю більше!

Дарина хотіла заперечити. Квартира дісталася їй від діда. Ремонт вони робили на її гроші.

— Але ми ж сім’я, — спробувала вона.

— Сім’я не означає, що я повинен все оплачувати, — відрізав Гліб.

Дар’я замовкла. Суперечки з чоловіком приводили тільки до сварок. Вона навчилася мовчати і накопичувати.

Через місяць зламалася пральна машина. Дар’я пішла в банк за кредитом. Одна. Гліб навіть не запропонував допомогти.

— Навіщо мені кредит? — сказав він. — У мене є гроші на свої потреби.

— А де будемо прати?

— Ти вирішила купити, ти й плати.

Дарина взяла кредит на дванадцять тисяч. Щомісячний платіж з’їдав якусь частину і без того скромної зарплати.

Спочатку вона намагалася сперечатися з чоловіком. Пояснювала, що сімейні витрати повинні бути спільними. Гліб відповідав одне й те саме:

— Я вже вклався. Хочеш щось — плати сама.

Поступово Дарина змирилася. Вона перестала просити чоловіка про допомогу. Економила на собі ще більше. Купувала ліки тільки в крайньому випадку.

А потім сталося те, чого вона боялася. Магазин закрився. Дарина залишилася без роботи.

— Чудово, — сказав Гліб, дізнавшись новину. — Тепер ти зовсім тягар.

— Я знайду нову роботу, — пообіцяла Дарина.

— Коли? Через місяць? Через два? А хто буде платити за квартиру?

— За яку квартиру? Вона моя, комунальні не такі великі.

— За їжу? За твої кредити? Думаєш, я буду тебе утримувати?

Кожен день Гліб нагадував дружині про її безгрошів’я. За сніданком, за вечерею, вечорами.

— Ну як, знайшла роботу? — запитував він із сарказмом.

— Ще шукаю, — відповідала Дар’я.

— Звичайно, шукаєш. Лежачи на дивані.

Тиждень перетворився на справжнє пекло. Гліб не втрачав нагоди вколоти дружину. Дар’я металася по співбесідах, але нічого підходящого не знаходила.

— Може, знову в магазин влаштуєшся? — єхидно запитував чоловік. — Хоча кому потрібна продавчиня без досвіду.

— У мене є досвід, — тихо заперечувала Дарина.

— Який досвід? Пробивати штрих-коди?

Порятунок прийшов несподівано. Подруга Настя зателефонувала ввечері:

— Даринко, у нас в мовній школі звільнилося місце. Хочеш спробувати?

— Серйозно? — Дарина не вірила своїм вухам.

— Зарплата шістдесят тисяч. Плюс премії. Приходь завтра на співбесіду.

— Шістдесят тисяч? — перепитала Дарина.

— Так. І перспективи зростання хороші. Хороших викладачів цінують. А я тебе розписала в усіх фарбах! Ти вже мене не підведи!

Дар’я ледь стримала сльози радості. Нарешті удача посміхнулася їй.

На співбесіді все пройшло чудово. Директор школи відразу запропонував їй місце.

— Коли можете почати? — запитав він.

— Хоч завтра, — відповіла Дар’я.

Додому вона повернулася окрилена. Гліб зустрів її питанням:

— Ну що, знову невдача?

— Навпаки. Мене взяли в мовну школу. Зарплата шістдесят тисяч.

Гліб завмер з ложкою на півдорозі до рота:

— Скільки?

— Шістдесят тисяч гривень на місяць. Уявляєш?

Чоловік повільно поклав ложку. На його обличчі промайнув дивний вираз.

— Добре, — сухо сказав він.

— Добре? — здивувалася Дарина. — Гліб, це ж чудова новина!

— Так, чудова, — повторив він тим же тоном.

Дар’я чекала більшого ентузіазму. Але Гліб просто кивнув і пішов до комп’ютера.

Перший місяць роботи в мовній школі пролетів як сон. Дар’я отримала першу зарплату і ледь повірила цифрам на банківській картці. Шістдесят тисяч гривень. Це два місяці тяжкої праці в магазині.

— Піду куплю собі нову сорочку, — сказала вона Глібу за сніданком.

— Навіщо тобі стільки одягу? — буркнув чоловік.

— Викладач повинен виглядати гідно. У мене тільки дві старі блузки.

Гліб промовчав і пішов на роботу. Дарина вирушила до торгового центру. Довго вона не купувала собі нічого нового. У примірювальній кабінці на неї дивилася інша жінка. Впевнена, доглянута.

Наступного тижня Дарина записалася до стоматолога. Два зуби давно потребували лікування. Раніше вона відкладала похід до лікаря через гроші.

— Нарешті займуся здоров’ям, — раділа вона.

Гліб зустрів цю новину похмурим мовчанням. Він взагалі став мовчазним і похмурим. Дарина намагалася розмовляти з чоловіком.

— Гліб, що відбувається? Чому ти такий похмурий?

— Нічого не відбувається, — відповідав він.

— Але ти ж не розмовляєш зі мною. Ми як чужі люди.

— Мені просто нема чого сказати.

— Як нема чого? У мене нова робота, успіхи, плани. Хіба це не цікаво?

Гліб знизував плечима і йшов до комп’ютера. Напруга в будинку зростала з кожним днем. Дарина не розуміла, що сталося з чоловіком.

Через місяць ситуація погіршилася. Гліб почав чіплятися до дрібниць. До кожної покупки Дарини, до кожної витрати.

— Знову нова помада? — запитував він з роздратуванням.

— Звичайна помада за двісті гривень, — відповідала Дар’я.

— Навіщо тобі косметика?

— Я працюю з людьми. Повинна добре виглядати.

— Раніше обходилася без цього.

— Раніше у мене не було достатньо грошей.

Гліб хмурився і відвертався. Дарина не розуміла його поведінки. Здавалося б, чоловік повинен радіти її успіхам.

Одного вечора Гліб зайшов на кухню, де Дарина вечеряла.

— Мені потрібен новий комп’ютер, — оголосив він.

— Купуй, — спокійно відповіла Дарина.

— Потрібні гроші.

Дарина відірвалася від їжі:

— Які гроші?

— На комп’ютер. Хороший коштує сто тисяч.

— У тебе ж є гроші. Ти працюєш.

Гліб схрестив руки на грудях:

— Раз ти заробляєш більше, то і більше вкладатися повинна.

Дарина зло встромила виделку в м’ясо.

— Цікава логіка, — сказала вона холодно.

— Що цікавого? Справедливо ж.

— Справедливо? — Дарина подивилася чоловікові в очі. — Пам’ятаєш свої слова, коли ти заробляв більше?

Гліб нахмурився:

— Які слова?

— Ти казав: вкладаємося в сім’ю однаково. А потім кожен витрачає свої гроші сам.

— Це була інша справа.

— Чим інша? Тоді ти заробляв більше і витрачав тільки на себе.

— Але я ж допомагав сім’ї.

— Коли? Матрац я купувала сама. Пральну машину в кредит брала одна. Продукти на свої гроші купувала.

Гліб спробував заперечити:

— Я ж платив за інтернет. І за світло допомагав.

— Копійки, — відрізала Дарина. — А решту грошей витрачав на себе.

— Це було по-іншому. Я чоловік, у мене більше потреб.

— А тепер я заробляю більше. Значить, у мене більше потреб.

— Ти ж жінка! Жінка повинна вкладатися в сім’ю!

Дарина завмерла. Вона дивилася на чоловіка і зрозуміла — втомилася. Втомилася від нього, від шлюбу, від постійної боротьби.

— Гліб, — сказала вона тихо і чітко. — Іди.

— Що? — Гліб розгубився.

— Іди з моєї квартири. Зараз.

— Ти що, здуріла? — голос чоловіка став голоснішим. — Через якийсь комп’ютер?

— Не через комп’ютер. Через те, що ти лицемір.

— Я лицемір? — Гліб підвищив голос. — Це ти жадібна й егоїстична!

Дарина мовчки продовжувала вечеряти. Вона різала м’ясо і жувала, не дивлячись на чоловіка. Гліб кричав, розмахував руками.

— Ти руйнуєш сім’ю! Через гроші! Якою ти стала!

Дар’я жувала і мовчала.

— Відповідай мені! Скажи хоч слово!

Дар’я підняла очі:

— Збирай речі.

— Не збиратиму! Це теж моя квартира!

— Ні. Це моя квартира від діда. Ти тут гість.

— Гість? — Гліб почервонів. — Я три роки тут живу!

— І три роки паразитував. Досить.

Гліб метався по кухні, кричав, звинувачував дружину в усіх гріхах. Дарина доїла вечерю, помила посуд, витерла руки. Чоловік продовжував свою тираду.

— Ти станеш самотньою старою дівою! Кому ти потрібна? Працьовита коняка без душі!

Дарина пройшла до вітальні і ввімкнула телевізор. Гліб увірвався слідом.

— Ти мене ігноруєш? Після стількох років шлюбу?

Дарина перемикала канали. На екрані миготіли рекламні ролики.

— Добре! — гримнув Гліб. — Хочеш самотності? Отримаєш!

Він пішов у спальню. Звідти долинали звуки — грюкали дверцята шафи, щось падало на підлогу. Дарина дивилася фільм і не оберталася.

Через дві години Гліб вийшов з великою сумкою. Його обличчя було червоним від люті.

— Я йду до матері. Думаєш, без тебе пропаду?

— Ні, — спокійно відповіла Дарина. — Не думаю.

— Ти залишишся одна! Зовсім одна зі своїми грошима!

— Краще одна, ніж з паразитом.

— Паразитом? — Гліб задихнувся від обурення. — Я три роки з тобою жив! Терпів твої капризи!

— Мої капризи? — Дарина встала з дивана. — Це коли я просила допомогти з матрацом? Або коли збирала гроші на пральну машину? Це капризи? Я хоч щось зайве просила?

— Ти мене принижуєш! При тому, що я старший і досвідченіший!

— Тоді йди до тих, хто тебе цінує. Двері он там.

Гліб грюкнув дверима так, що затремтіли стіни. Дарина вимкнула телевізор. У квартирі запала тиша.

Вперше за багато років — повна тиша. Ніхто не бурчав, не критикував, не вимагав. Дарина пройшлася по кімнатах. Скрізь було так спокійно.

Вона відкрила ноутбук і почала складати плани. Більше груп у школі — більше грошей. Директор обіцяв підвищити зарплату через півроку. Можна буде зробити ремонт. Під себе, під свій смак.

Насамперед — розлучення. Юридичне оформлення займе час, але це необхідно. Потім поміняти замки. Гліб може повернутися зі скандалом.

Дар’я відкинулася на дивані. Вона була господинею своїх грошей і своєї долі. Нарешті.