Жанна закінчила університет два роки тому і тепер працювала бухгалтером у фірмі, яка займалася виготовленням меблів. Вона не захотіла повертатися в маленьке містечко, де жили її батьки, а оскільки зарплата у неї була невелика, дівчина орендувала однокімнатну квартиру разом зі своєю подругою.

Живуть вони мирно, іноді запрошують до себе друзів, але хлопців за попередньою домовленістю не приводять.

А молодий чоловік у Жанни був.

Валерій теж орендувал квартиру, але один.

– Моя зарплата дозволяє мені жити в більш комфортних умовах і не ділити кімнату і ванну ще з кимось, – гордо заявляв він.

Валерій працював менеджером у досить великій фірмі, і зарплата у нього була більшою, ніж у Жанни.

Молоді люди зустрічалися вже рік, разом літали у відпустку до моря. Їхні батьки теж були знайомі між собою, тому Жанна не здивувалася, коли Валерій запропонував їй з’їхатися і жити разом:

– Подивися: у вас зі Свєткою кімната всього чотирнадцять метрів, а у мене – двадцять. З вашого району ти до роботи майже годину добираєшся, та ще й з пересадкою. А від моєї квартири до твого офісу – всього одна зупинка, в гарну погоду можна взагалі пішки ходити. Давай переїжджай.

– Добре, я подумаю, – пообіцяла Жанна.

– Та що тут думати? Навіть у матеріальному плані це набагато вигідніше, ніж жити поодинці – я вже все порахував, – продовжував переконувати її Валерій.

– Ну, ось і мені треба порахувати, – відповіла Жанна.

– А я тобі зараз все розповім. Дивись, ми будемо жити за системою п’яти конвертів. Отримуємо зарплату і скидаємося порівну: в перший конверт – на оренду квартири, в другий – на комунальні витрати, в третій – на харчування, в четвертий – на гігієнічні засоби, наприклад, шампуні, засіб для миття посуду та інше, і в п’ятий конверт – на відпустку, розваги та подарунки друзям.

А все, що у кожного залишилося, можна витрачати на свої бажання, – із захопленням виклав Валерій свій план.

– Тут дійсно, треба подумати, – сказала Жанна. – Хоча мене вже зараз не влаштовує п’ятий конверт. Щодо відпустки я з тобою повністю згодна. А ось розваги у нас з тобою різні.

Ти любиш в барі з друзями посидіти, а я люблю хрестиком вишивати. Якось нерівноцінно. І потім, чому я повинна робити подарунки твоїм друзям?

Може, у тебе їх двадцять? А у мене одна подруга – Свєтка. Так що п’ятий конверт переробляємо. Розваги і подарунки друзям – за свій рахунок. А про решту я подумаю.

Два дні вони не зустрічалися – не було часу, на третій день Валерій чекав Жанну біля офісу. Вони зайшли в кафе, і Валерій поцікавився у дівчини, що вона вирішила з приводу спільного життя.

– Не знаю, Валера, мені здається, що це нам поки не по кишені, – відповіла Жанна.

– Чому не по кишені? Ви зараз зі Свєткою теж скидаєтеся на квартиру, разом платите за комуналку і харчуєтеся спільно. Чому ж у нас не вийде?

Так, квартира, яку я орендую, трохи дорожча за вашу, але вона ж більша і зручніша. А все інше – точно так само. Крім того, зараз я, наприклад, витрачаю багато грошей на вечері в кафе, а ми з тобою будемо вечеряти вдома – це і смачніше, і економніше.

І ті ж свята можна буде вдома відзначати, а не віддавати купу грошей в ресторані. Вдома ж стіл накрити дешевше!

– Я все-таки поки що сумніваюся, Валера. Треба взяти калькулятор і все порахувати, бо мені здається, що ти чогось не враховуєш.

Давай зустрінемося через тиждень, кожен з нас представить свої розрахунки, і тоді будемо вирішувати, – підбила підсумок Жанна.

Валера вирішив звернутися за порадою до свого приятеля – Євгена, який вже цілий рік живе разом зі своєю дівчиною саме за цією системою.

– Мені дуже подобається! – сказав приятель. – Раніше, коли я жив один, у мене, бувало, в кінці місяця грошей не залишалося і доводилося два-три дні локшину з пакетів заварювати. А зараз – сніданок, обід і вечеря, і гроші ще залишаються.

І не треба турбуватися про те, чи є чисті сорочки і шкарпетки. І в квартирі завжди чисто. Так що давай, вмовляй свою Жанну.

Зустрівшись з молодим чоловіком через тиждень, Жанна сказала, що вона готова обговорити з ним умови спільного проживання.

– Мені, правда, довелося в інтернеті поритися і знайомих поспитати, але тепер я можу тобі представити повну картину, – сказала дівчина.

Валерій сів ближче і приготувався слухати.

– Дивись: нам потрібен ще один конверт. У ньому буде лежати сума на помічницю по господарству. У однієї моєї знайомої батьки мають таку домробітницю.

Вона приходить до них в квартиру три рази на тиждень – в понеділок, середу і п’ятницю. У понеділок вона прибирає квартиру, тому що у них у вихідні бувають гості, і готує на два дні.

У середу вона пере і знову готує на два дні. У п’ятницю вона прасує, робить легке прибирання і знову готує вечерю на п’ятницю та обід і вечерю на суботу.

У неділю господарі обідають поза домом або замовляють їжу з ресторану. Ось дивись, скільки їй платять. До речі, у цієї жінки є сестра, яка готова працювати у нас на тих самих умовах. Як ти думаєш, ми потягнемо? – запитала Жанна.

– Але це ж половина моєї зарплати! – видихнув Валера.

– А що робити? Я тут з нашими дамами порадилася, так Галина Антонівна, керівник нашого відділу, зауважила, що це ще дуже помірні розцінки, – зітхнула Жанна.

– Я взагалі-то думав, що ти все це сама будеш робити, – сказав Валерій.

– Я сама? – нічого собі заява. Тобто якщо чужій тітці, то платити треба, а Жанна повинна все це робити безкоштовно, і при цьому ще скидатися на квартиру і продукти, – обурилася дівчина.

– У такому випадку – а що ти будеш робити?

– Я можу сміття виносити, – відповів молодий чоловік.

– Чудово! Ти раз на два дні до смітника п’ятнадцять метрів пройдеш, а мені після роботи на другу зміну виходити. Ні, так не піде.

– Жанна, але це ж все традиційні жіночі справи. Чоловік – годувальник, а жінка – берегиня вогнища, – зауважив Валерій.

– Так, раніше чоловік був єдиним годувальником, а жінка вносила свій вклад у сім’ю, виконуючи домашню роботу. А зараз я працюю не менше за тебе. Тож вибач, на твоїх умовах я з тобою не буду з’їжджатися.

– Але ж зараз ви зі Свєткою самі і готуєте, і прибираєте, і перете. У вас же немає помічниці по господарству? – запитав Валерій.

– Ні. Ми все робимо самі. Ти пропустив всього одне слово – ми робимо це разом. Удвох. Так що якщо ти хочеш, щоб ми всі витрати несли навпіл, то давай і роботу теж ділити порівну.

А жити так, як живе твій приятель, у тебе не вийде. Принаймні зі мною.

– Жанно, але, чесно кажучи, я половини з того, що ти перерахувала, робити не вмію, – сказав Валера.

– Доведеться навчитися, а поки що поживемо окремо, – закінчила розмову Жанна.