Ніна дістала яскраву червону сукню, яку їй подарував чоловік Василь. Сьогодні вони збиралися в гості до друзів. У тих була річниця. Сережки Ніна дістала шикарні. Теж сюрприз від чоловіка. – Невже в гості одягнеш сьогодні? – усміхнувся Василь. – А що, думаєш буде надто зухвало? – мало не відмовилася Ніна. – Ні, я думаю буде саме те! – підтримав її той. За старою традицією, подарунки друзям вони давно робили грошима. Але цього дня Ніна вирішила не бути скромною, і взяла плюсом до грошей дві в’язані шапки і нічник, який змайстрував Василь… Вони зайшли до друзів. Всі глянули на них і раптом примовкли…

Ніна дістала яскраву червону сукню, яку їй подарував чоловік Василь. Сьогодні вони збиралися в гості до друзів. У тих була річниця. Сережки Ніна дістала шикарні. Теж сюрприз від чоловіка. – Невже в гості одягнеш сьогодні? – усміхнувся Василь. – А що, думаєш буде надто зухвало? – мало не відмовилася Ніна. – Ні, я думаю буде саме те! – підтримав її той. За старою традицією, подарунки друзям вони давно робили грошима. Але цього дня Ніна вирішила не бути скромною, і взяла плюсом до грошей дві в’язані шапки і нічник, який змайстрував Василь… Вони зайшли до друзів. Всі глянули на них і раптом примовкли…

Зустрічі з друзями завжди були для Ніни випробуванням.

Не те щоб вона їх не любила, просто в їхньому затишному, самотньому світі з Василем, де діти давно виросли, а вони самі один до одного так прикипіли, що компанія була скоріше приємним доповненням, ніж необхідністю, на людях Ніна почувала себе не в своїй тарілці.

Їхні спільні інтереси, тихі вечори за переглядом фільмів з подальшим обговоренням, рідкісні походи до місцевого торгового центру, а кафе – раз на місяць, як рідкісні ласощі, – все це створювало їхній власний світ.

Її Василь любив щось робити вдома, то стелаж, то столик на коліщатках для вечері перед телевізором. А Ніна в’язала іграшки, ляльок, светри з оленями для всієї родини на дачу.

Ці светри, зв’язані з любов’ю, робили їх яскравою командою.

Але варто їм було опинитися в гостях у друзів по старій роботі, як Ніна губилася.

Вона скромно одягалася, і їй здавалося, що вона бліда тінь поряд зі Світланою та її чоловіком Дмитром.

Вони були галасливими, їхнє життя здавалося калейдоскопом яскравих подій, про які вони розповідали так захоплено, що заслухатися можна.

А Ніні, здавалося, й розповідати було нічого. Тим більше, що Світлана завжди говорила без упину, не даючи іншим слова вставити, перебивати її було просто неможливо.

– Ніно, мій же ж знову мені свято влаштував! – починала Світлана і її голос дзвенів від захоплення. – Ну ти ж знаєш, що він мені на день народження і на восьме березня каву і сніданок в ліжко приносить?

Так от, ти тільки уяви, я вся така в шовковій піжамі, а Дмитро з підносом, під музику, та ще й сережки мені подарував!

Це я його носом в черговий раз тицьнула, що в мене сережки вже всім набридли, пора й нові подарувати, дивись які!

І Світлана демонструвала всім свої нові сережки, поки Дмитро, з поважним виглядом, заварював чай у розкішному чайнику.

– Любий, ти що, забув про чай? – нагадувала Світлана, і її погляд, який обводить всіх присутніх, ніби говорив – бачте, який у мене чоловік!

Її Дмитро викладав у технікумі, і Світлана завжди наголошувала, що він найкращий викладач, якого кликали на підвищення, але він залишився, і йому навіть збільшили зарплату за відданість.

Коли гості починали розходитися, Світлана й Дмитро, як правило, проводжали їх. І тоді Світлана, з тією самою поблажливою ноткою в голосі, зверталася до Ніни:

– А ти, я дивлюся, свого Василька зовсім розбалувала. Він навіть забув тобі на останній тост ігристого підлити, захопився розмовою з Сашком.

І що ти знайшла в ньому?

Він схоже їздить на тобі, а ти все терпиш, ви взагалі з ним ходите кудись?

Ось ми нещодавно з моїм Дмитром були на виставці виробів ручної роботи, ми такі собі светрики з оленями купили!

А раз на тиждень ми бігаємо по торгових центрах, кафе, ресторанах. Ви в кафе хоч буваєте? Чи Василь твій зовсім тебе закрив, хатню робітницю з тебе зробив?

Ніна зазвичай не заперечувала. Навіщо це?

Виправдовуватися перед ними здавалося безглуздим.

Вона просто кивала, відчуваючи, як усередині неї наростає тихий смуток.

Їх із Василем світ ніби меркнув перед яскравими картинками життя їхніх друзів. Хоча Ніна звичайно розуміла, що все зовсім не так, як у розповідях. Але сперечатися і щось доводити, ніби вона хоче відбілити і виправдати себе, їй здавалося безглуздим і непорядним.

Але настав момент, коли терпіння Ніни несподівано закінчилося.

Може через те, що Світлана їй сказала співчутливо, що скоро Василь зовсім її не поважатиме, а вона не заперечить.

А може через те, що Світлана вкотре наголосила, що вони сірі і нічим у житті не цікавляться.

Хоча у розмовах Василь часто згадував найкращі фільми та спектаклі, які вони з Ніною нещодавно подивилися.

Але голос його тонув у гучних фразах Світлани і їх мало хто чув.

Та й по роботі чоловік Ніни багато проєктів з будівництва мостів зробив. Але говорити про це Ніна завжди соромилася. Та одного разу їй раптом набридло слухати, який чудовий чоловік у Світлани.

Це був звичайний осінній день, але зранку в Ніни був якийсь особливо піднятий настрій.

Її Василь, як завжди, сніданок приготував і каву зварив. До цього вони зранку в ліжку з ним молодість згадали, і чоловік шепотів їй знову слова кохання.

Та такі, що збентежив її. Ніна вже майже бабуся, а як дівчина молода почервоніла.

І все це так її підбадьорило, що Ніна дістала яскраву червону сукню, яку їй Василь подарував, а вона соромилася одягати її в гості – їй все здавалося, що вона відкрита занадто.

І сережки вона дістала ті самі, шикарні сюрприз від чоловіка – він вміє робити сюрпризи.

– Невже в гості одягнеш сьогодні? – усміхнувся чоловік.

– А що, думаєш буде надто зухвало? – мало не відмовилася Ніна.

– Ні, я думаю буде саме те! – підтримав її чоловік, у нього теж був завзятий настрій.

За старою традицією, подарунки друзям вони давно робили грошима.

Але цього дня Ніна вирішила не бути скромною, і взяла із собою плюсом до грошей дві в’язані шапки, теж з оленями, вона до светрів у комплект в’язала, але зайві були.

І нічник з кедра, який її Василь зробив, собі він потім інший змайстрував, але цей теж був класний.

Ручна робота, дерев’яний будиночок, весь світиться зсередини через кольорові віконьця. А в тих віконцях видно домашню обстановку, на диванах чоловік і дружина сидять, дуже затишно виглядає.

Тим більше, що у Світлани й Дмитра річниця весілля, якраз в тему…

Коли Ніна з’явилася у своїй червоній, з легким винним відтінком сукні й шикарних сережках, всі одразу примовкли.

Не впізнали її, одразу й не зрозуміли, хто це зайшов.

А Ніна з Василем привітали господарів, і додали до подарунка нічник й шапочки.

– Ручна робота, у нас з Василем давно такі хобі, якось не довелося сказати про це, – недбало сказала Ніна в дзвінкій тиші й пішла до вільного місця.

Василь підсунув їй стілець, він взагалі був дуже уважний, та тільки вона цього не підкреслювала. А Ніна, помітивши, що всі погляди спрямовані на неї, раптом сказала:

– Сьогодні, як завжди, чоловік зранку зварив каву і сніданок хотів подати в ліжко, але я відмовилася, не люблю крихти у ліжку.

Вчора ми пізно з ресторану повернулися, тому й проспали вранці, як молоді.

І такий ранок чудовий був, що я раптом вирішила сукню й сережки одягнути, які в гості до обіду зазвичай не одягаю.

Тільки ввечері, коли на виставку йдемо чи у консерваторію. Ну чи на прийом. Василя мого тут нещодавно вшановували, його проєкт моста отримав перше місце.

За столом була така тиша, і навіть Світлана не знала, що сказати.

І Ніні стало раптом незручно.

Ну що на неї найшло, навіщо вона сьогодні так похизувалася і всіх поставила у незручне становище?

Адже вона зазвичай скромно поводиться і ніколи не хизується, а сьогодні на неї прямо зранку щось знайшло!

Це все Василь зі своєю любов’ю її завів і вона себе молодою й завзятою відчула…

Коли вони йшли додому, Світлана й Дмитро вперше у житті не пішли їх проводжати.

Ніна випадково почула, як Світлана чоловікові нервово виказувала:

– Ти показушник, ось ти хто! А я раділа, що ти мені двічі на рік каву в ліжко подаєш. Та ти все тільки напоказ робиш, тебе нічого не цікавить, тільки чую від тебе – «Люба, люба», а сам, поки я не вимагатиму, та ти нічого сам не робиш!

Загалом, у сімействі друзів назріла сварка. Світлана прозріла і зрозуміла, що її чоловік тільки напоказ щось робив і нема чим їй хвалитися…

А Ніна дуже засмутилася, та краще б вона мовчала і всі б думали, що вони з Василем нудні й нецікаві. Вони ж і так щасливі, їм нікому це доводити не треба.

А у людей – розбрат у сім’ї, дарма вона так, недобре вийшло…