—  Цей Новий рік ми будемо зустрічати з друзями, про все вже домовилися. – Сказала Ірина у відповідь на пропозицію свекрухи зустріти Новий рік разом.

Чоловік у розмову втручатися не став, він завжди намагався піти в іншу кімнату, коли в Ірини з матір’ю назрівав конфлікт. Але Зоя Олександрівна наполягала на спільному святкуванні.

— Ви як переїхали у свою квартиру, зовсім про батьків забули. Завжди всі свята відзначали разом. Це ж що? Нам більше до вас і не приходити.

— Зоє Олександрівно, ми завжди Вас раді бачити. І саме тому, що ми завжди зустрічали свята у Вас із родичами, цього року ми хочемо зустріти Новий рік у колі своїх друзів. У нас і діти ровесники, їм теж буде весело. Скільки їх можна вкладати спати в Новорічну ніч.

— Так і з нами діти теж можуть весело зустріти Новий рік.

— Ми спеціально замовили костюм Діда Мороза, щоб діти мали веселе свято в Новорічну ніч і отримали подарунки. Діти вже вчать вірші та пісні.

Ірина вийшла заміж п’ять років тому. Перший рік вони з Вадимом орендували квартиру. Через рік у них зʼявилися двійнята хлопчики. Складно було справлятися Ірині з двома дітьми. У Вадима був ненормований робочий день, іноді доводилося на кілька днів їхати у відрядження.

Батьки Ірини жили далеко. Перший час приїжджала мама допомогти, але вона працювала і не могла довго залишатися в доньки, та й затісно було в їхній маленькій квартирі.

— Переїжджайте до нас, поживіть, поки ваша квартира будується. І з грошима економніше буде, і за дітьми доглянемо.

Жили мирно. Свекор зі свекрухою вдень на роботі, ввечері Зоя Олександрівна поралася на кухні, а Микола Петрович займався з хлопчаками. У Ірини була можливість відпочити, вона намагалася допомогти свекрусі на кухні. Та й сама, якщо виходило з часом і діти не вередували, готувала і прибирала.

Прожили зі свекрухою три роки. І ось переїхали у власну квартиру. До цього всі свята зустрічали з родичами, приходила сестра свекрухи Лідія Петрівна. Вона, на відміну від свекрухи, завжди була чимось незадоволена, вміла зіпсувати настрій. Чоловік її любитель випити й нести нісенітницю.

Дуже раділа Ірина власній квартирі. І перший Новий рік у своїй квартирі вирішили зустріти з друзями. У них теж синові було чотири роки, а доньці два рочки. І ще в їхню компанію додався друг Вадима з дружиною і трирічною донькою.

— Ось і влаштуємо дитяче свято. У Ігоря тепер є костюм Діда Мороза, буде розважати дітей. І самі згадаємо дитинство.

До Нового року залишався тиждень. Свекруха ніяк не могла змиритися з думкою, що молода сім’я цього року зустрічатиме Новий рік окремо. І ось знову телефонувала домовитися, що ще треба докупити.

— Зоя Олександрівна, я ж Вам пояснила, що ми цей рік зустрічаємо з друзями. У Вас своя доросла компанія.

— Але й під нашою ялинкою для онуків теж будуть подарунки.

Вадим із роботи прийшов у поганому настрої. Йому зателефонувала мама з образою в голосі, висловила:

— Завжди до вас добре ставилися, з квартирою допомогли, Ірина в декреті сиділа – у всьому їй допомагали. А ви як стали жити окремо, так і онуків приводити перестали. Батько сумує. І навіть таке сімейне свято разом уже зустріти не хочете.

Дуже не хотілося Вадиму засмучувати батьків.

— Ірино, я все розумію, мені теж хочеться зустріти Новий рік із друзями, а не з тіткою Лідою та її напідпитку чоловіком. Але мама дуже образилася.

— Ти ще про сусідку з чоловіком забув. Як же без них.

— Так вони все життя прожили в цьому будинку і завжди свята разом зустрічали, скільки я себе пам’ятаю. Ми дітьми завжди разом гралися. А тепер їхня донька з сином живуть далеко, не сидіти ж їм одним.

Ірина не збиралася поступатися.

— Можеш іти зустрічати Новий рік зі своїми батьками, з Лідією Петрівною і сусідами, бо їм нудно. А я цей рік зустріну, так як я хочу. Можу я це собі дозволити?

— Я так зрозумів, що ти хочеш святкувати не зі мною, а з друзями?

— Я хочу з дітьми у своїй квартирі.

Свекруху зі свекром запросити до себе готова, а їхні гості мені не потрібні. А ти вже сам обирай із сім’єю чи з батьками.

На цьому розмова була закінчена. Наступного дня на роботу збиралися мовчки. Дітей у садок відвіз Вадим, Ірина поїхала на роботу громадським транспортом.

Телефоном Ірина поділилася своєю проблемою з подругою.

— З Вадимом учора посварилися. Свекруха йому зателефонувала, наполягає, щоб у неї зустрічали свято. Наче я тепер усе життя зобов’язана з ними сидіти. Я стільки років мріяла у своїй квартирі святкувати.

— Та не звертай ти уваги. Ти ще молодець, у мене зі свекрухою конфлікти постійні.

— Так Вадим на її боці, не хоче маму ображати.

— А ти візьми і тридцять першого числа ввечері з’їздіть до неї, привезіть подарунки, привітайте, і годині о дев’ятій поверніться додому.

— Ми першого січня збиралися до них поїхати.

— Першого, після святкового застілля не те, настрій сонний. А напередодні Нового року, в очікуванні свята у всіх гарний настрій. Привітаєте, заберете онукам подарунки з-під ялинки і на машині приїдете додому.

— Мені теж удома стіл приготувати треба.

— Ми прийдемо о дев’ятій. Якщо хочеш, я можу прийти раніше і накрити стіл, якщо раптом ви затримаєтеся. Ми вирішили багато не готувати, принесемо по салату, нарізку зробити не довго. Усе нормально буде.

Ірина задумалася. Їй таке вирішення питання здавалося нормальним, але як сприйме це Вадим.

Увечері з ним поговорити не вдалося, прийшов з роботи пізно і в поганому настрої. Вранці теж не розмовляючи пішли на роботу.

Наступного дня, погодувавши дітей і вклавши їх спати, Ірина зайнялася пакуванням новорічних подарунків. Спеціально купила пакувальний папір, підібрала коробочки. До кімнати увійшов Вадим. Посмішка була на його обличчі.

— Подарунки готуєш?! Можна було б і не упаковувати, просто в гарний пакет покласти.

— Але ж усім приємно отримати гарний подарунок. Думаю, треба поїхати привітати батьків тридцять першого числа, привезу їм улюблений салатик до Нового року, подаруємо подарунки. Повернемося додому. Вважаю: дуже хороший варіант.

Ідея сподобалася Вадиму, йому теж хотілося з сім’єю зустріти свято і батьків не образити.

— Перед Новим роком завжди багато метушні, думаю, це найкращий варіант. Чому ми відразу до цього не додумалися. Ти в мене геній.

І обійняв дружину.

Зоя Олександрівна дуже зраділа приїзду сина з сім’єю, вона поки що не знала, що вони планують поїхати. Свекор зайнявся онуками, Ірина пройшла на кухню допомогти свекрусі.

— Так у мене вже майже все готово, крім гарячого, але це пізніше поставлю в духовку. Ви молодці, що все-таки до нас приїхали.

— Ми приїхали привітати Вас, привезли Ваш улюблений салат і тістечка. Увечері поїдемо додому.

— Тоді давайте сядемо за стіл і проведемо Старий рік. До вечора ще далеко, встигнемо зголодніти. Ліда з чоловіком приїдуть пізніше. Ми для вас теж приготували подарунки.

Із поверненням додому трохи затримувалися. На подвір’ї була вбрана ялинка. Микола Петрович пішов з онуками на прогулянку, і організував хоровод навколо ялинки разом із сусідськими дітьми. Діти так захопилися, що не хотіли розходитися.

— Не переживай. – Заспокоювала чоловіка Ірина. – Я про всяк випадок залишила ключі сусідам, якщо хтось приїде раніше, їм відчинять.

До будинку під’їхали майже разом із гостями. Одразу радісні зустрічі та святковий настрій. До Нового року залишалося близько трьох годин. Святкова метушня створювала особливу атмосферу. Справи знайшлися для всіх. Активними помічниками були діти.

А який веселий «Дід Мороз приходив» з привітаннями.

Новий рік зустріли дружно і весело. Всі, наче, були задоволені .