Можливо, ви подумаєте, що я — невдячна донька. Але коли моя мама влаштувала скандал зі своєю невісткою, я не стала на її сторону. Так, саме так.

Мій молодший брат Микола одружився три роки тому. З його обраницею, Анею, ми дуже швидко порозумілися. Вона одразу справила враження щирої та приємної людини. У неї чудовий характер, а подружжя частенько навідувалося до нас у гості. Ми з Анею могли довго сидіти за келихом вина й обговорювати різні дрібниці, поки наші чоловіки дивилися футбол. Якщо ми з чоловіком були зайняті, Аня без вагань забирала наших дітей до себе. Дітки між собою чудово ладнали — мої донечки просто в захваті від своєї двоюрідної сестрички Ангелінки.

Однак наша мама з першого ж дня не злюбила Аню. Хоча до інших дівчат Миколи вона ставилася спокійніше. Під час знайомства подивилася на Аню таким поглядом, ніби готова була спалити її наскрізь. Хоч Аня і принесла торт, мама навіть не спробувала — демонстративно проігнорувала.

Вона неодноразово намагалася відмовити Миколу від цього шлюбу. Але її ніхто не сприймав всерйоз. Я й сама не могла зрозуміти, що її так дратує в Ані.

– Не до душі вона мені. Я — мати, я краще знаю, яка дружина моєму синові потрібна, – бурчала вона собі під ніс.

Я щиро сподівалася, що після народження Ангеліни все налагодиться, і мама змінить своє ставлення. Але де там! Після появи онуки її невдоволення лише посилилося. Щоразу після візиту до Миколи я слухала одне й те саме:

– Вона ж не господиня, а якась халамидниця! І матір із неї ніяка. Та вони ж там пропадуть з дитиною!

Я вже перестала відповідати на її докори — просто мовчки підтакувала в слухавку.

Але на новорічні свята мама зовсім втратила межу. Ми разом пішли до Миколи на іменини. Я хотіла побачити їхню оновлену вітальню після ремонту. Мама, як завжди, нічого з собою не принесла. А я вдома спекла “Спартак” і приготувала крабовий салат.

Аня радісно нас зустріла й показувала новий диван:

– Ось, ось цей! Дуже зручний, колір обирали, щоб пасував до стін і килима — щоб затишно було.

Диван справді був м’який, зручний, гарно вписувався в інтер’єр. Але мама одразу скривилася:

– І за це ви виклали 20 тисяч гривень?! Та в мене на дачі кращий стоїть! Аню, як ти можеш бездумно тратити чоловікові гроші? Ти ж у декреті, не працюєш!

При цьому вона “забула” згадати, що той “добротний” диван на дачі — старий, з поламаними пружинами й рваним оббиванням, на якому неможливо сидіти. Тому його туди й вивезли.

Аня не витримала — тихо пішла на кухню, плакала. Я намагалася її втішити, підтримати. Але після слів мами гості втратили настрій. Ми швидко зібралися й поїхали.

На Святий Вечір, як завжди, планували зібратися у мами. Я прийшла раніше, аби допомогти з приготуванням — кутя, пампухи, вареники… Але раптом задзвонив телефон. Це був Микола. Мама пішла в іншу кімнату, і я чула, як вона свариться, голосно кричить і щось жваво жестикулює.

– Уявляєш, Микола сказав, що вони не прийдуть! Бо Аня “образилася”, бачте. Ну й нехай, одним ротом менше буде.

– Мамо, але ж ти тоді була неправа, – кажу я.

– Що?! Я?! – мама аж тарілку з кутею не перекинула.

– Так. Не розумію, навіщо було так грубо з нею поводитись.

– Вона мені не рідня. Чужа людина. І мала б слухати старших, як належить.

Після цих слів я мовчки зняла фартух, одягнула куртку й вийшла. Ні сил, ні бажання терпіти більше мамині докори. Згодом подзвонила Аня і запросила нас до себе на вечерю. Ми із задоволенням поїхали. А мама зустрічала Різдво сама — і 6, і 7 січня.

Чесно, досі не можу збагнути, що викликало таку неприязнь до Ані. Я, перш за все, поважаю вибір брата. І щаслива, що він має поруч таку добру, турботливу, виховану жінку. Аня — чудова дружина, прекрасна мама, і як родичка — просто золото. Жодного разу не почула від неї грубого слова про маму, попри все, що їй доводилося терпіти.

Мама ж своєю поведінкою тільки відштовхує від себе Миколу. І, якщо чесно, навіть я вже втомилася налагоджувати стосунки. З мамою спілкуюся рідше — для власного спокою.