Нещодавно в нашої доньки відбулася важлива подія — її випускний вечір. Ми готувались до цього дня заздалегідь і з усією душею: замовляли індивідуальне пошиття сукні, підбирали прикраси, продумували кожну деталь образу. Ліна готувала музичний номер, адже вокалом займається не перший рік. Така вона у нас — завжди активна, бере участь у хореографічних і театральних гуртках. До того ж школу закінчила з відзнакою. Наша донька — справжній наш скарб і гордість.

А ще цей вечір мав особливе значення, бо Ліна обіцяла нарешті познайомити нас зі своїм коханим. Ми давно підозрювали, що в неї серйозні почуття, але хлопця нам вона ніколи не показувала.

І от настав цей хвилюючий день. З самого ранку у нас панувала метушня — салон, зачіска, макіяж, останні приготування. Ліна виглядала просто неймовірно. Коли вона виступала на сцені — всі гості були у захваті, зал гучно аплодував. І раптом до сцени підходить чоловік із великим букетом троянд. Виглядав він років на сорок з гаком, майже мого віку. Я спершу не зрозумів, хто це.

– Доню, хто цей чоловік із квітами?
– Тату, це Толік. Мій хлопець.
– Що? Він же ледь не мій ровесник!
– Ні, йому лише 42. Він молодший за тебе на кілька років. І я його кохаю. Ми плануємо одружитися.
– А чому ти не шукаєш собі ровесника?
– Я не хочу стосунків із підлітками. Мені потрібен зрілий, впевнений у собі чоловік.

Я стримав себе, не хотів влаштовувати скандал просто на святі й псувати доньці день. Але наступного ранку попросив Ліну запросити Толіка до нас на вечерю, щоб серйозно поговорити. Він прийшов з квітами для дружини, поводився чемно. Ми сіли за стіл, почали бесіду. На перший погляд — розумний, має стабільну роботу, фінансово забезпечений. Я вже майже заспокоївся, аж поки не почув про їхні плани.

– У мене є простора квартира, тож житимемо там. Ліна зможе займатися, чим захоче. Дітей хочемо, звісно, але через рік-два. Чекати довго не варто.
– А як же вища освіта?
– Та ну, нині дипломи — формальність. До того ж, Ліночка працювати не буде.

– Стоп. Ви не можете вирішувати за неї. А якщо вам усе це набридне — просто підете? Доню, я не для такого життя тебе виховував. Толік, будь ласка, залиш наш дім. Я мушу поговорити з Ліною наодинці.
– Але ж вона вже доросла, має право самостійно приймати рішення.
– Їй ще немає 18! І я знаю, що ваші стосунки тривають вже більше року. Якщо ви не вийдете зараз — доведеться викликати поліцію.

Толік розлютився й пішов. Я залишився з донькою й почав переконувати її не робити помилки. Але вона слухати не захотіла. Тепер серйозно думаю звернутись до поліції. Та боюся, що після цього Ліна мене більше не пробачить.

Що робити? Як діяти в такій ситуації? Можливо, хтось мав подібний досвід?