Родина Дмитрієвих давно мріяла про свій будиночок за містом. Особливо гостро його нестача відчувалася у спекотні літні дні.
Сім’я мріяла про те, як могла б влаштувати пікнік на свіжому повітрі, встановити надувний басейн для дітей, або просто насолодитися красою природи далеко від міської суєти.
Останнім часом подружжя серйозно задумалося про придбання дачної ділянки, та будівництва на ній літнього будиночка.
Якось за вечерею Володимир поділився своїми планами з матір’ю, яка прийшла відвідати онуків.
– Навіщо вам купувати землю? У мене ж є своя ділянка! Отримала її у спадок років двадцять тому, а толку ніякого… Та й доглядати її ніколи, – повідомила Катерина Петрівна.
Володимир замислився. Ділянка матері, справді була досить просторою, хоч і заросла травою, і дрібним чагарником.
– Мамо, зробімо так, – жваво запропонував син. – Я оформлю цю ділянку на себе, збудую там невеликий будинок, і ми приїжджатимемо туди на вихідні. Як тобі ідея?
Катерина Петрівна на мить замовкла, ретельно зважуючи всі “за” та “проти”.
– Ну гаразд, мабуть, я погоджуся. Мені ця ділянка все одно без потреби, – безтурботно відповіла жінка.
– Дякую, ти нас дуже виручила. Тоді наприкінці тижня я заїду до тебе, і ми переоформимо ділянку, – радісно промовив Володимир.
Пробувши в гостях ще якийсь час, Катерина Петрівна залишила квартиру родичів. Через кілька днів вона знову прийшла до сина і сказала, що передумала про ділянку.
– Що трапилося? Чому ти більше не хочеш оформляти землю на мене? – спитав Володимир.
– Бачиш, я хочу, щоб твій брат Андрій теж отримав частину цієї ділянки. Несправедливо, що я переписую все тільки на тебе, – заявила Катерина Петрівна.
Володимир насупив чоло. Він розумів, що молодший брат завжди був улюбленцем матері, але все-таки сподівався, що ділянка дістанеться йому цілком.
– Але це означає, що нам доведеться ділити ділянку навпіл, – обурився чоловік. – А як нам тоді будувати на ній будинок? Там місця залишиться зовсім мало.
– Може, варто обговорити це з Андрієм? Можливо, йому не потрібна частка на цій ділянці, – втрутилася Марія.
– Ні, ні, він має отримати свою частку! Все має бути справедливо, – непохитно відповіла Катерина Петрівна.
Подружжю нічого не залишалося, як ухвалити її рішення. Однак цим справа не скінчилася. Буквально наступного дня жінка прийшла до сина вже з новою пропозицією.
Цього разу Володимир вислухав матір мовчки. Він уже змирився з думкою про те, що ділянка буде розділена між ним і братом.
– Виходить, ти пропонуєш поділити ділянку на три частки? – уточнив він у Катерини Петрівни.
– Так, саме так, одна третина землі має бути оформлена на мене, – незворушно підтвердила мати. – Мені теж хочеться іноді бувати на природі, вирощувати квіти, овочі…
– До того ж якщо ділянка буде поділена на трьох, ніхто не зможе претендувати на неї повністю. Це буде справедливо!
Марія помітила, що чоловік знітився, і вирішила втрутитися.
– Може, варто про це подумати ще раз? Адже ми планували збудувати будиночок, і, чесно кажучи, нам потрібно більше простору, – вкрадливим голосом промовила невістка.
– Я вже все вирішила. Ділянка велика, вистачить усім. І не треба сперечатися, – відрізала свекруха.
– Добре, роби так, як вважаєш за потрібне, – невдоволено пробурчав чоловік.
Після того, як Катерина Петрівна пішла додому, подружжя обговорило нові умови й вирішило, що вони не зв’язуватимуться з жінкою.
Вони мріяли про власну дачу, де були б повноправними господарями, та могли розпоряджатися будинком та ділянкою на власний розсуд, без огляду на родичів.
Проте не встиг Володимир повідомити матір про свій намір відмовитися від ділянки, як вона сама зателефонувала до сина з новими умовами. Цього разу голос Катерини Петрівни звучав більш рішуче.
– Володю, я подумала гарненько, – почала вона. – Ти знаєш, що ділянка у мене не маленька, і на ній можна розмістити не просто якийсь літній будиночок, а справжній житловий будинок. Думаю, настав час будувати щось ґрунтовне!
Володимир ледве стримав роздратування. З кожним разом пропозиції матері ставали все складнішими, й менш здійсненними.
– Мамо, ми збиралися звести невелику дачку, куди зможемо приїжджати на вихідні, – обережно почав він. – Будиночок з кількома кімнатами, максимум…
– Та яка там дачка? У нашому віці слід думати про комфорт. От уяви собі: двоповерховий будинок, простора вітальня, кухня, лазня поряд, – перебила мати, й почала перераховувати.
– Можна буде збиратися усією родиною, влаштовувати свята, запрошувати друзів. Уявляєш, як добре буде?
– Мамо, ти розумієш, що будівництво такого будинку – це величезні витрати? – сердито промовив чоловік. – Ми розраховували на щось простіше на своїй ділянці, а не спільній.
– Ну то й що? Гроші знайдуться, – впевнено відповіла Катерина Петрівна, вислухавши останню частину фрази.
– Тим більше я допомагатиму. Мої заощадження теж знадобляться. Все одно я б хотіла, щоб будинок був гідним, щоб у старості я мала можливість жити там, коли я захочу, а потім, звичайно, він перейде вам.
– Нам не потрібний величезний будинок на твоїй ділянці! – роздратовано повторив Володимир.
– Ти спочатку все обдумай, а потім відповідай. Вічно ти говориш швидше, ніж думаєш, – невдоволено промовила жінка.
– Коли збудуєте будинок, я продам свою квартиру, і переїду туди жити. А ви влітку зможете там відпочивати. Загалом, подумай, і потім повідом мені своє рішення.
Не чекаючи відповіді сина, Катерина Петрівна першою поклала слухавку. Однак незабаром вона передзвонила, і повідомила про свої ще грандіозніші плани.
Мати Володимира вирішила, що подружжя зобов’язане продати свою квартиру, та взяти кредит, щоб побудувати для неї особняк із червоної цегли, мінімум на три поверхи.
Молодший син проживатиме з нею в котеджі. Там він відкриє майстерню, зароблятиме гроші, перестане вести розгульний спосіб життя, й створить сім’ю.
Володимир чудово знав, що в Андрія серйозні проблеми з цим, і надії на те, що той раптово зміниться, практично не було.
Та й сам чоловік не горів бажанням продавати свою затишну квартиру заради будівництва великого будинку, який навряд чи дасть радість його родині.
– Де ми самі житимемо? – Заради цікавості уточнив він у матері.
– Винайматимете…
– Тобто оплачуватимемо й оренду квартири, і кредит? Мамо, послухай, – Володимир спробував знову пояснити матері ситуацію.
– Ми хочемо мати місце, де зможемо відпочити, провести час із дітьми, насолодитися природою. Більшість часу ми проводимо тут, у місті, і не плануємо кардинально змінювати свій спосіб життя. І я ще раз повторю тобі, ми не будуватимемо будинок на твоїй ділянці, тільки на своїй!
– Володю, ти просто не бачиш перспективи! Цей будинок стане справжнім сімейним гніздом. Ми всі будемо там щасливі, ось побачиш.
– І я впевнена, що Андрій теж прийде до тями, коли зрозуміє, що у нього є шанс почати нове життя, – мати вперто продовжила нав’язувати свою ідею.
– Ні, ні, та ще раз ні! Я не збираюся жити за містом з тобою, і з недолугим братом! – не стримався і різко висловився Володимир.
– Який ти невдячний! Я тобі частину землі безплатно надаю, а ти мені грошей на котедж затиснув, – ображено відповіла Катерина Петрівна, і кинула слухавку.
Звичайно, сварка з матір’ю засмутила чоловіка, але йти в неї на поводі він не збирався, та ще на таких умовах, та з такими забаганками.
Незабаром подружжя почало шукати варіанти купівлі своєї власної ділянки, розглядаючи різні пропозиції.
За кілька тижнів їм вдалося знайти ідеальний варіант – невелику, доглянуту ділянку неподалік лісу, зі зручним під’їздом, та можливістю підключення комунікацій.
Хоча покупка обійшлася сім’ї дорожче, ніж передбачалося, подружжя було впевнене, що це саме те, про що вони завжди мріяли.
Як тільки угоду було завершено, Володимир негайно розпочав будівництво будинку. Протягом трьох місяців робітники збудували на їхній ділянці невеликий каркасний будиночок.
Катерина Петрівна, хоч і залишилася незадоволеною рішенням молодих, але поступово змирилася з цим фактом.
Іноді вона відвідувала їх на новому місці, та потай захоплювалася затишним будиночком і гарною ділянкою.
Зрозуміло, вона постійно підкреслювала, що на її ділянці міг би розміститися справжній палац. Але то були тільки її мрії. Виявилося, що жінка і сама не гам, й іншому не дам! А дарма! Могло б все бути зовсім по іншому…
Залишити відповідь