– Ти знову забув забрати сина із садка! – закричала Валерія, ледве стримуючи сльози. – Як ти міг? Це вже вдруге за місяць!
– Я працював на роботі, – відповів Антон, намагаючись зберегти спокій. – Ти ж знаєш, як багато у мене справ…
– А хто піклуватиметься про нашого сина? Хто? – продовжувала дружина, не даючи йому закінчити. – Тобі все одно, так?
Чоловік зітхнув і опустив голову. Він, справді, сильно втомився. Робота з’їдала весь час, але Валерії було важко це зрозуміти.
– Мені здається, ми більше не можемо бути разом, – раптом сказала вона, дивлячись чоловікові просто у вічі. – Розлучімося.
Антон завмер на місці, не вірячи своїм вухам. Він знав, що їхні стосунки давно тріщать по швах, але…
Жінка часто лякала ним, але ніколи не робила жодних спроб оформити розлучення офіційно, не кажучи вже про те, щоб подати заяву до РАЦСу.
– Ти серйозно? – спитав він, сподіваючись, що це лише чергова її загроза.
– Так, – впевнено відповіла дружина. – Я не хочу так жити.
Антон мовчав. Усередині нього вирували емоції, але він розумів, що зараз краще промовчати.
За кілька хвилин він узяв свою куртку і вийшов із квартири, залишивши Валерію одну.
Надворі було холодно, але чоловік майже не відчув цього. Його думки були зайняті лише одним – розлученням.
Йому дуже набридло просити вибачення у дружини за кожен свій промах. А ще більше – благати її не розлучатися після кожної сварки.
Тож Антон залишився ночувати у друга. Наступного дня, доки дружина була на роботі, він заїхав додому і, зібравши всі свої речі, знову поїхав.
Минуло кілька днів. Валерія щиро вірила і чекала, що чоловік повернеться і спробує все виправити.
Вона навіть сподівалася, що він прийде з квітами та вибаченнями. Але нічого подібного не сталося.
Антон, ніби за помахом чарівної палички, просто зник з її життя.
Жінка спробувала додзвонитися до нього, але телефон чоловіка був вимкнений. Друзі радили їй заспокоїтись і почекати, але Валерія не могла сидіти склавши руки.
Вона вирішила піти на роботу. Коли жінка прийшла, секретарка повідомила їй, що Антон звільнився ще кілька днів тому.
Ця новина стала для неї справжнім шоком. Вона не могла повірити, що він прийняв таке рішення без попередження.
Повернувшись додому, Валерія сіла на диван і гірко заплакала. Їй здавалося, що світ в одну мить звалився.
Щоб підштовхнути Антона до ухвалення рішення, жінка подала заяву на розлучення.
Однак, замість того, щоб повернутися додому, як вона очікувала, чоловік погодився на розлучення.
Після розлучення минуло кілька місяців, коли Валерія дізналася, що колишній чоловік почав зустрічатись з іншою жінкою.
Вона була дуже засмучена і не могла змиритися з тим, що Антон знайшов щастя з кимось іншим, тоді, як вона все ще залишалася сама.
– Як же так вийшло? – щодня міркувала жінка, згадуючи той момент, коли вона вирішила подати заяву на розлучення.
Валерія щиро сподівалася, що це був лише тимчасовий захід, спосіб змусити чоловіка задуматися про свої вчинки.
Проте реальність виявилася іншою. Замість того, щоб повернутись до неї з вибаченнями, Антон залишив дружину назавжди.
Одного вечора, коли Валерія знову розмірковувала над своїм життям, пролунав дзвінок у двері.
Відчинивши, вона побачила свого колишнього чоловіка. Антон виглядав щасливим і впевненим, наче всі минулі проблеми залишилися позаду.
– Привіт, Лєро, – сказав він, посміхаючись. – Я можу увійти?
Жінка здивовано кивнула, та впустила колишнього чоловіка у квартиру.гри
– Я прийшов сказати тобі щось важливе, – почав Антон. – Ми з Катею вирішили одружитися.
Ці слова стали для Валерії великою несподіванкою. Вона відчула, як її серце стискається від болю та образи.
– Що?! – вигукнула вона, не повіривши своїм вухам. – Ти жартуєш? Я думала, що ти нарешті все усвідомив і повернувся, щоб перепросити. Ну, або принаймні побачитися з сином, якого ти не бачив уже кілька місяців.
– Мені нема за що перепрошувати, – спокійно відповів чоловік. – Я знайшов своє щастя. Катя прийняла мене таким, яким я є, і, на відміну від тебе, не пиляє мені мозок.
Валерії стало важко дихати. Сльози самі почали швидко котитися по її щоках.
– Чому ти не повернувся до мене? – нарешті спитала вона, намагаючись приховати тремтіння в голосі. – Я все ще люблю тебе…
Антон глянув на неї зі співчуттям, але в його очах не було ні тіні каяття.
– Тому, що ти ніколи не давала мені шансів, Лєро, – тихо промовив він. – Ти постійно критикувала мене, звинувачувала, загрожувала розлученням. Я просто втомився від твоїх постійних істерик та примх.
– Навіщо ти прийшов? Повідомити мені, що в тебе все гаразд? – спитала колишня дружина.
– Ні, ти досі не подала на аліменти, і я хочу попросити тебе цього не робити. Обговорімо конкретну суму, яку я виділятиму на утримання нашого сина, – по діловому запропонував чоловік.
– Зрозуміло, ти думаєш лише про себе. Обговоримо це питання пізніше, я сама тобі зателефоную, а зараз йди, – скривджено сказала Валерія, та указала на двері.
– Вибач, що все так сталося, – додав Антон, виходячи з помешкання. – Бажаю тобі щастя, Лєро. Сподіваюся, одного разу ти знайдеш того, хто зробить тебе по-справжньому щасливою.
Двері зачинилися, залишаючи Валерію одну в тиші. Вона стояла нерухомо, відчувши, як гіркота втрати поєднується з усвідомленням своєї провини.
У думках постійно крутилися слова:
– Я ж хотіла його лише налякати, а він уже з іншою і кличе її заміж! Хіба я йому дозволяла одружуватися?
Жінка твердо вирішила, що просто так цього не залишить і поверне Антона в сім’ю будь-що.
– Ні, я не дозволю йому одружитися, – твердо вирішила вона. — Він має повернутися. Ми маємо бути разом, заради сина!
Валерія ходила по кімнаті, нервово смикаючи пальцями край сукні. У її голові крутилися думки про те, як повернути Антона.
Ревнощі й злість штовхали її на необдумані вчинки, але зупинитися вона вже не могла. Минуло кілька тижнів
Щовечора Валерія дзвонила до Антона, просила його зустрітися з нею і поговорити.
Чоловік спочатку ігнорував її дзвінки, але потім таки погодився прийти. Вони зустрілися у кафе неподалік від будинку.
– Чому ти не хочеш дати другий шанс нашим стосункам? – Запитала колишня дружина, намагаючись тримати голос рівним. – Заради нашого сина…
– Лєро, я давно зрозумів, що наші стосунки вичерпані, – відповів Антон, уникаючи її погляду. – У нас різні шляхи. Я знайшов своє щастя і це важливо для мене.
– Але ж, як ти можеш легко відмовитися від нашої родини? – обурено заперечила Валерія. – Ми прожили разом стільки років!
– Ти сама казала, що більше не хочеш бути зі мною, – в’їдливо нагадав чоловік. – Ти сама обрала цей шлях, а я просто упокорився і продовжив жити своїм життям.
Їхня розмова затягнулася на кілька годин. Валерія плакала, благала, але Антон залишався непохитним.
Нарешті, втомившись від нескінченних суперечок, підвівся і пішов, залишивши її одну за столиком.
Після цієї розмови жінка почала стежити за Антоном, дізнаючись про подробиці його нового життя.
Вона вивчала звички Каті, дізнавалася, де вони проводять час разом. Валерія була готова на все заради повернення колишнього чоловіка.
Вона вигадувала один план за іншим, дзвонила Каті, представляючись колишньою колегою Антона, і розповідала вигадані історії про його минуле.
Жінка залишала анонімні листи із погрозами. Вона стежила за кожним їхнім кроком, сподіваючись знайти слабке місце у їхніх стосунках.
Проте всі зусилля були марними, і стосунки колишнього чоловіка не розпалися. Тоді Валерія зробила відчайдушний крок.
На весіллі Каті та Антона вона влаштувала справжній публічний скандал. Жінка з’явилася у найвідповідальніший момент церемонії, коли наречені вже готувалися обмінюватися каблучками.
Її поява викликала подив серед гостей, але ніхто не очікував, що станеться далі.
– Антоне, як ти міг? – закричала Валерія, стоячи посеред зали. – Ти обіцяв, що це тимчасово! Що ти трохи погуляєш і повернешся до мене!
Всі погляди звернулися на чоловіка, який стояв поряд із Катею, блідий і розгублений. Гості почали перешіптуватись, намагаючись зрозуміти, що саме відбувається і хто така ця незнайомка.
– Лєра, ти збожеволіла? – пробурмотів Антон, спробувавши взяти ситуацію під контроль. – Наразі не час і не місце для з’ясування стосунків.
Але колишня дружина не збиралася зупинятися. Вона підійшла ближче до вівтаря і голосно заявила:
– Він таємно зустрічався зі мною усі ці місяці! – її голос тремтів від емоцій. – Ми говорили про те, як відновлюватимемо нашу сім’ю. Він обіцяв, що повернеться до мене та нашого сина!
Катя, почувши ці слова, остовпіла. Вона обернулася до нареченого з німим запитанням в очах.
– Це правда? – тихо спитала наречена.
– Катю, послухай… Це все брехня. Вона просто намагається зіпсувати наш день, – спробував виправдатись Антон.
Проте Катя засумнівалася у його словах. Вона помітила нервозність Антона та його верткий погляд.
– Я не можу вийти заміж за людину, якій не довіряю, – сказала жінка і зняла обручку з пальця. – Прощавай, Антоне!
З цими словами вона розвернулася і пішла із зали, залишивши всіх присутніх у повному розпачі.
Гості почали розходитися, обговорюючи подію. Наречений залишився стояти посеред зали, розгублений і зламаний.
Валерія, побачивши, що її план спрацював, підійшла до колишнього чоловіка, та взяла його за руку.
– Тепер ти бачиш, що я маю рацію? – сказала вона, намагаючись бути спокійною. – Нам треба бути разом заради нашого сина. Почнімо все спочатку.
Антон, втративши довіру Каті та залишившись сам, вирішив спробувати відновити стосунки з сім’єю.
Він відчував себе втраченим і невпевненим у собі, але надія на повернення до колишнього життя спонукала його прийняти пропозицію Валерії.
Після весілля, яке так і не відбулося, Антон повернувся до колишньої дружини. Вони спробували почати все спочатку, але невдовзі зрозуміли, що проблеми, які спричинили їх розрив, нікуди не зникли.
Чоловік так само багато працював, а жінка продовжувала критикувати його за кожну дрібницю.
Їхні стосунки ставали все гіршими й гіршими, і обидва знову відчули себе нещасними.
Якось увечері, сидячи за вечерею, Валерія подивилася на Антона і зрозуміла, що зробила помилку.
Вона знову відчула розчарування та втому від тих самих проблем, які переслідували їх раніше.
Знову почалися скандали та взаємні звинувачення. Жінка усвідомила, що її бажання повернути колишнього чоловіка було продиктовано ревнощами та страхом залишитися одній, а не справжньою любов’ю та повагою.
– Я шкодую, що змусила тебе повернутися, — зізналася вона одного вечора, коли вони сиділи вдвох на кухні. – Ми зробили велику помилку.
Антон, який теж почував себе нещасним, лише кивнув на знак згоди.
Він знав, що їхні стосунки вже неможливо врятувати. Виявилося, що між ними надто багато непорозуміння та образ.
Через деякий час подружжя вирішило остаточно розлучитися. Цього разу розставання було спокійним. Не дарма кажуть, що силою не будеш милою.
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
Залишити відповідь