Юлька у суботу приїде! – схвильовано промовив чоловік, зайшовши на кухню. – Щойно дзвонила…
Я в цей момент готувала на кухні вечерю, тож завмерла з ножем у руках. Новина про приїзд сестри чоловіка стала для мене зовсім несподіваною.
Я знала сестру чоловіка дуже добре. Юлія була молодша за мене на десять років. Коли я вийшла заміж за Сергія, його сестра якраз закінчувала одинадцятий клас.
Чоловік, який мав свою дошлюбну двокімнатну квартиру, запропонував сестрі вступати в інститут, і жити в нього.
Однак, до озвучення цієї пропозиції він обговорив це питання зі мною, я була не проти того, щоб Юля жила з нами.
В глибині душі я боялася, що не порозуміюся з його сестрою, але вже на першому тижні зрозуміла, що дарма переживала.
Ми порозумілися, і я навіть допомагала їй з навчанням, та вибором одягу. Звичайно, нерозлучними подружками ми не стали, але й сварок між нами ніколи не було.
Якщо й виникало непорозуміння, то будь-яку ситуацію ми вирішували дуже швидко. Здобувши освіту, Юлія вискочила заміж і поїхала з чоловіком за межі країни.
Як тільки вона з’їхала, ми із Сергієм задумалися, що нам потрібна дитина. Через рік у нас з’явився син, у якому ми душі не чули, проте, попри це, тримали у суворості.
Після того, як сестра виїхала за кордон, вона дуже рідко нас згадувала, і незабаром спілкування зійшло нанівець.
– Назовсім повертається? – поцікавилася я у чоловіка. – Чи просто у гості?
– Друге, – стривожено потираючи спітнілі долоні, відповів Сергій. – Пригощати чимось треба…
– За це не хвилюйся, – усміхнулася я у відповідь. – Приготую все найсмачніше.
– Може, краще замовити? – розгублено промовив чоловік.
– Ти в мене не віриш? Коли Юля жила в нас, вона любила їсти мої страви, – схвально посміхнулася я у відповідь.
Мої впевнені слова трохи втихомирили Сергія, проте він попросив, щоб я накидала список продуктів, які потрібно купити.
Наступного дня чоловік привіз усе, крім овочів та фруктів. Він не хотів ударити в багнюку обличчям перед сестрою, яка стала жити краще за нього.
У суботу Сергій прокинувся раніше за мене, і зголосився допомогти мені на кухні. Бачачи нашу метушню, до нас приєднався і восьмирічний син Матвій.
Ближче до обіду усі заплановані страви були готові. Ми до приїзду гостей навіть встигли привести й себе, і квартиру в порядок.
Сестра з чоловіком приїхала ближче до шостої години вечора. Із собою вони привезли коробки. Я одразу зрозуміла, що це подарунки для нас, але Юлія з Михайлом дарувати їх не поспішали.
Ми запросили гостей за накритий стіл. Я побоювалася, що нам нема про що поговорити із ними.
Проте, дуже швидко за столом запанувала легка невимушена атмосфера. У мене навіть склалося відчуття, що ми з Юлією не розлучалися.
Можливо, вони затрималися б ще в гостях, але їм почала посилено надзвонювати свекруха.
– Чого ви стільки там сидите? – обурювалась Олена Геннадіївна. – Я спати не лягаю, на вас чекаю!
– Мамо, на годиннику всього дев’ять вечора, ми ще трохи посидимо, і приїдемо, – прошепотіла у відповідь Юлія.
Однак, жінка продовжувала наполягати на тому, щоб дочка та зять покинули нашу квартиру.
Після дзвінка свекрухи, Юля дуже швидко почала збиратися додому. Накидаючи плащ, вона кинула погляд на коробки.
– Зовсім забули! – плеснула себе по скроні Юлія. – Ми ж вам подарунки привезли! Мишко, допоможи мені…
Чоловік кинувся на допомогу дружині й, схопивши одну із коробок, простяг її Сергію. Той із подивом виявив усередині новенький ігровий ноутбук, про який він стільки часу мріяв.
– Матвію, а це тобі! – посміхаючись на весь рот, Юлія подала племіннику невеликий пакет.
– Телефон! Нічого собі! Дякую! – радісно вигукнув хлопчик. – Тепер буду з крутим ходити, всі хлопці будуть заздрити!
– Я дуже рада, що тобі сподобався наш подарунок, – зашарілася горда собою жінка. – Діана, дякую за прекрасну вечерю, я завжди любила твою кухню! – Юля звернулася до мене, і полізла в пакет.
– На здоров’я, – відповіла я, з цікавістю спостерігаючи за тим, який подарунок родичка вручить мені.
Юлія швидко витягла з пакета презент, і сховала його за спину. Гучно відкашлявшись, жінка з важливим виглядом вимовила:
– Я не знала, що тобі подарувати, тож порадилася з мамою! Вона допомогла мені з вибором!
Юлія з гордістю простягла мені прихват з дешевого матеріалу. Я насилу зберегла звичну посмішку. Насправді ж, усередині в мене все протестувало.
Мені ледве вдалося приховати своє обурення та невдоволення цим дивним подарунком.
– Дякую, – безглуздо посміхаючись, промовила я.
Не побачивши в цьому нічого поганого, Юлія з чоловіком попрощалися, та поїхали до свекрухи.
– Які круті подарунки! – радісно промовив Сергій. – Значить, сестра запам’ятала, про що я казав.
– І в мене крутий! – не відриваючи погляду від телефону, радісно промовив Матвій.
– Я рада, що вам все сподобалося, – глухо відповіла я, і в засмучених почуттях пішла на кухню мити посуд.
Подарунок Юлі я зі злістю шпурнула в кошик для сміття.
– А що тобі подарували? – на кухню увійшов Сергій. – Я закрутився, і навіть не помітив.
– У відрі для сміття, – коротко відповіла я.
Чоловік із подивом зазирнув в нього, і виявив там прихват. Він безглуздо посміхнувся, і здивовано глянув на мене.
– Прихват, чи що?
– Як бачиш. Це все, що я заслужила. До речі, твоя мама допомагала з вибором, – хитро промовила я.
Подарунок від сестри дуже здивував Сергія. Він ніяк не очікував, що Юля подарує мені такий непотріб, який сильно контрастував на тлі дорогого ноутбука та телефону.
Чоловік не знайшовся, що відповісти, тож поспішив піти з кухні до зали.
Через пару днів Сергію зателефонувала мати, яка напівпошепки запитала, що він збирається дарувати сестрі та зятю:
– Я знаю, що вони вам добрі подарунки привезли. Треба б також відповісти не гірше. До того ж дізнайся, чи не хоче Діана накрити стіл перед від’їздом, Юля та Михайло так її готування нахвалювали.
Чоловік пообіцяв матері, що поговорить із Діаною на цю тему, що й зробив, коли дружина повернулася з роботи.
– Можу лише прихват подарувати, – розвела я руками. – Що мені, те і я. Хочеш, шукай сам, що їм дарувати. Готувати я теж більше не стану. Не наймалася. Нехай твоя мати, яка радила подарунок для мене, і готує.
Сергій зрозумів, що я дуже скривджена через подарунок, який подарувала його сестра.
Про те, що я відмовилася накривати стіл, чоловік наступного дня повідомив матір.
– Тоді до нас приїжджайте, – невдоволено сказала жінка.
Однак я і від цього відмовилася. Мені не хотілося контактувати з людьми, які знецінюють мене, та мою працю.
У результаті Сергій із сином теж нікуди не поїхали. Чоловік лише допоміг відвезти родичів на вокзал. Скажу вам по чесному, мені було дуже прикро отримати такий подарунок!
Йдеться не про його ціну, а про розбіжність в цінності! Своїми подарунками “родичі” показали своє ставлення до нас! Я слушно міркую? Як би ви вчинили в подібній ситуації?
Залишити відповідь