Мамочко, будь ласка, не віддавай мене їм, – плакала на весь голос п’ятирічна Настя, чіпляючись за мамину руку.

– Мамочко, будь ласка, не віддавай мене їм, – плакала на весь голос п’ятирічна Настя, чіпляючись за мамину руку.

Але Олеся, стиснувши зуби, затьмареним поглядом з ненавистю дивилася на дочку. Вона відчепила її руку і з усієї сили штовхнула до батька.

Не втримавши рівноваги, Настя впала, але одразу схопилася і підбігла до матері. Схопившись за поділ її сукні, Настя плакала.

– Мамочко, будь ласка, не віддавай мене, – охриплим від ридання голосом просила Настя.

– Ненавиджу тебе! І твого батька ненавиджу! – крикнула Олеся дочці в обличчя, намагаючись відчепити її від себе.

– Забирай свого виродка! – крикнула Олеся Вадиму. – А то, я дивлюся, ти добре влаштувався! Ти будеш життя своє влаштовувати, а я повинна з дитиною няньчитися?

– Набридло! Все, годі! Сам виховуй! Тепер моя черга на своє задоволення пожити!

Вадим із дружиною Ніною, яка була при надії, розгублено стояли на порозі свого будинку. Олеся грубо схопила дочку за руку і підштовхнувши до Вадима. Вадим встиг підхопити Настю і притиснувши до себе, докірливо глянув на Олесю.

Вадим з Олесею розійшлися ще два роки тому. Олеся сама пішла від нього з донькою, коли він забороняв їй зустрічатися з подругами.

Тому що після кожних зустрічей із подружками Олеся приходила додому в неосудному стані, та влаштовувала скандали. З ними їй було весело, а вдома на неї чекали справи та обов’язки.

Вадим довго сумував за нею та донькою. Він кілька місяців просив її повернутися, але Олеся так і залишилася жити зі своєю мамою.

Усі ці два роки Вадим справно платив аліменти, тільки бачитись із донькою став рідко. Він би й радий бачитися з нею частіше, але Олеся та її мама так налаштували маленьку Настю проти батька, що вона тікала чи ховалася, коли він приходив.

– Ось бачиш, навіть дочка тебе бачити не хоче, – вимовляла йому колишня теща. – Нема чого тобі ходити й засмучувати Настю.

Вадим зрозумів, що завдяки матері та бабусі у Насті вже склалося негативне ставлення до нього. Залишалося тільки сподіватися, що Настя сама все зрозуміє, коли виросте.

І ось тепер, коли він знову одружився і життя його налагодилося, заявилася хмільна Олеся і жбурнула йому доньку, як непотрібну річ.

Вадим притиснув до себе Настю, що плакала, і поцілував її в верхівку. А Олеся, навіть не озирнувшись, пішла не твердою ходою.

Коли Олеся дізналася, що Вадим знову одружився, її така агресивність взяла, що вона вирішила таким способом зіпсувати йому сімейне щастя.

Та й важко їй стало виховувати доньку, як матері не стало. Материнської турботи Настя практично не бачила, її вихованням займалася бабуся.

А коли бабусі не стало, Настя намагалася тягтися до матері, тільки матері вона була тягарем. Так і жила Настя, надана сама собі з щасливими рідкісними днями, коли мама була добра.

Дивлячись услід матері, Настя вже не намагалася бігти за нею, вона просто судомно схлипувала в обіймах батька і розуміла одне, – що її покинули.

Маленьке серце дитини зазнавало великого горя. Так у неї почалося нове життя з “татом – негідником, та тираном”.

Вадим із Ніною намагалися зробити все, щоб Настя не почувала себе непотрібною. Навіть після появи сина вони Настю не обділяли увагою. Потихеньку, побачивши інше життя та інше ставлення, Настя почала відтавати.

Ніна дбала про неї, як про рідну дочку – заплітала кіски, вчила її читати, рахувати, робила з нею уроки й вони разом ліпили пиріжки, вареники та булочки химерної форми.

Насті дуже подобалося проводити час із Ніною, та й батько виявився не таким, яким його описували мама та бабуся.

А ще вона була рада, що у неї є братик, з яким можна грати. Тільки думки про рідну матір завдавали їй душевного болю – вона ніяк не могла забути, як вона жбурнула її в ноги батька.

Перший раз Олеся відвідала доньку за три місяці, коли не отримала аліменти. Як завжди, під мухою, вона влаштувала скандал, вимагала гроші та всіх ображала.

Радість зустрічі з мамою у Насті швидко змінилася розчаруванням. Шість років Олеся приходила до дочки десь раз на пів року і завжди не твереза.

Вона не так спілкувалася з Настею, як влаштовувала скандали. Востаннє вона прийшла після Нового року, влаштувала скандал, звинуватила дочку у зраді, бо Настя просила більше не приходити у такому вигляді, і пішла. Більше вона не приходила.

Настя виросла, стала професійним кондитером. Вона брала участь у конкурсах, отримувала призи та дипломи за свою роботу.

Батько, Ніна та молодший брат Саша пишалися її успіхами та раділи разом із нею. І коли Настя посіла перше місце у конкурсі молодих кондитерів, вона сказала:

– Я вдячна своїм вчителям, які навчили створювати такі шедеври. Я вдячна батькам за їхню турботу, любов та підтримку.

– Особливо вдячна мамі за те, що ще в дитинстві прищепила любов до кондитерського мистецтва.

На нагородженні були присутні батько, Ніна та брат. Після слів про маму Вадим із Ніною подумали, що вона говорить про свою рідну матір. Але, звернувшись до Ніни, Настя сказала:

– Дякую тобі, мамо!

Це був перший раз, коли Настя назвала Ніну мамою. На очах Ніни виступили сльози й вона тільки прошепотіла:

– Я люблю тебе, дочко. Я пишаюся тобою.

І Ніна не лукавила, вона справді любила Настю, як рідну дочку. Та й Настя платила їй взаємністю.

А Олеся… вона й не знала про успіхи доньки. Вона жила у своєму хмільному світі, де не було для неї місця…

Ставте вподобайки. Пишіть коментарі, що ви думаєте з цього приводу?” “

– Правильно Сашко робить, що гуляє від тебе! – кричала на Надю свекруха. – Нічого не встигаєш робити, ти погана дружина і мати ти ніяка! Дав же Бог невістку таку нікчемну!

Надя ледве намагалася розплющити очі й ніяк не могла зрозуміти, що від неї хоче її “друга мама”. Усю ніч Надя просиділа з сином, у якого різалися зубки та була висока температура.

Микитка заснув тільки під ранок і Надя заснула разом із ним. Вже кілька ночей Микита не спав і не давав спати нікому в хаті.

Нерви у всіх здали – Сашко пішов з дому, свекруха почала на ній зриватися, а свекор вимагав тиші. У їхньому розумінні Надя навмисне зводить їх усіх.

Її звинувачували, її лаяли, а вона виправдовувалася та плакала. Навіть у тому, що Сашко загуляв від неї через рік після весілля, вона звинувачувала лише себе. Точніше, Сашко переконав її в цьому.

Надя одружилася рано, практично відразу після школи. Сашко, перший красень у селі, був старший за неї на одинадцять років.

Нагулявшись вдосталь, завидний наречений Сашко вирішив бути розсудливим і вибрав за дружину зовсім юну Надю. Надя закохалася одразу, як Саша почав залицятися до неї.

Та й чи був у неї шанс встояти перед чарами Сашка, який мав уже багаторічний “кадрильний” досвід? Звісно, ні. Щаслива Надя виходила заміж за коханого, найдорожчого чоловіка.

Молодята після весілля стали жити в будинку чоловіка. Зі свекрухою, свекром та двома молодшими братами Сашка.

Сашко “вчив” Надю, як повинна поводитися гарна дружина, щоб він не розчарувався в ній. І вона намагалася щосили – була слухняною дружиною, зручною невісткою і дбайливою матір’ю.

Вона мала одні обов’язки, але не мала жодних прав. Зате було кохання та бажання догодити чоловікові.

– Що розляглася, вставай! – кричала свекруха. – Корова не доєна, поросята не годовані, в хаті не прибрано, а ти спиш! Вставай давай, а то вмить до батьків вижену!

Надя, хитаючись встала, а йти, сил не було. Від криків свекрухи прокинувся Микита і знову почав кричати. Сіла на ліжку Надя і заридала. Від безсилля, безвиході та від нещасного кохання.

У коридорі почулися кроки Сашка та невдоволення свекрухи:

– От кого ти в хату привів? Я – стара жінка, повинна обслуговувати твою ліниву дружину? Вона нічого не хоче робити! Справ стільки, а вона спить! Сідай, синочку, поснідай.

– Довела тебе ця нероба, з рідної хати вижила, а сама живе собі приспівуючи! Ось навіщо вона мені тут така потрібна?

– Та й від дитини спокою немає, адже ми з батьком не молоді вже. Ти хочеш, щоб вона нас на той світ звела? Нехай вона у своєї матері живе!

Сашко мовчки поїв і пішов у кімнату. Надя заколисувала Микитку, очі заплакані, під очима синці. І дивиться на нього такими щенячими очима. Вся така жалюгідна, нещасна. Але не люба.

– Я все чула, – тихо сказала Надя. – Я не знаю, що мені робити, у Микити зуби ріжуться, всю ніч плаче.

– Може ти поки що у своєї мами поживеш? – Запропонував їй Сашко. – Ну, поки Микита хворіє. Твоя мама якраз тобі допоможе з ним. А я відвідуватиму вас, а потім назад заберу.

Наді не хотілося розлучатися з Сашком, але сперечатися з ним вона не стала. Не було ні сили, ні бажання.

Батьки Наді були раді, що донька з онуком приїхали, вони оточили їх турботою та увагою. Але Сашко так більше й не прийшов. Натомість за два дні прийшла свекруха і заявила:

– А ти чого це не приходиш? Вдома справ багато, а ти тут прохолоджуєшся!

– Так ви самі сказали, щоб я з Микиткою з’їхала, – пролепетала Надя.

– А я й не кажу, щоб ви жити до мене поверталися, – відповіла свекруха. – Я тобі кажу, що хату треба прибирати, корову доїти. У мене руки болять. А ти невістка – ти й повинна робити!

– А ще що вона повинна? – Запитала сваха, яка чула всю цю розмову. – Ти ж сама її вигнала! Не спитала, як онук почувається, а прийшла за робочими руками! Я дочку не на смітнику знайшла! Вона вам не прислуга!

Після цієї розмови люди в селі почали говорити, що Надю з дитиною вигнала з дому свекруху, бо вона погана, лінива дружина.

Та й про пригоди Сашка знали всі в селі. Наді вслід шепотілися: хтось жалів, хтось засуджував, а хтось глузував.

Час минав, переживши всю гаму емоцій, Надя зрозуміла, що стосунки із Сашком завершені. Він жив своїм легким безтурботним життям, а Надя – у турботах про сина.

Офіційно вони ще були чоловіком та дружиною, а фактично вже стали чужими людьми. Наді боляче було чути про його пригоди, боляче було бачити його.

Особливо, коли він, побачивши її, намагався звернути на іншу вулицю, або вдати, що не бачить. Вона плакала ночами й намагалася зберігати видиму байдужість вдень.

Надя вже змирилася зі своїм життям, але зустріч однокласників її повністю змінила. Прийшов на зустріч її однокласник Пашка.

Вони сиділи за однією партою і між ними завжди були дружні стосунки. Пашка тоді був худорлявим та маленьким. А тепер це був хлопець, який нещодавно повернувся з армії.

Вони згадували шкільні роки, багато сміялися та раділи, як діти. А потім Паша почав заходити в гості, потоваришував із її сином і зробив їй пропозицію.

Залишалася справа за малим – розлучитися. Але тут Сашко, дізнавшись, що Надя почала зустрічатися з Пашею, вирішив пред’явити свої права на дружину та сина. Приїхавши до них, він прямо з порога заявив:

– Ти що мене ганьбиш перед усім селом?! Усі вже кажуть, що ти з Пашкою зустрічаєшся! Я тобі сина не віддам! І взагалі, ти моя дружина.

– Я тобі ніхто, – відповіла йому Надя. – Ти забув, як привіз мене до моїх батьків, бо Микитка ночами спати не давав твоїм батькам?

– Забув, як сам йшов до інших дівок? Забув, як обіцяв приїжджати й за весь час жодного разу з сином не бачився? А тепер у тебе вистачило нахабства заявитись сюди?

– Щось ти заговорила так зухвало, – посміхнувся Сашко. – Я зараз тебе граблями опережу й одразу навчишся чоловіка поважати! Ти гадаєш, мені за це щось буде? Нііі, я твій чоловік, я маю право!

– А от спробуй тільки її пальцем торкнутися, і я тобі всі кістки переламаю! – почув за спиною Сашко.

Обернувшись, він побачив Пашу. Грізний вигляд Павла зі стиснутими кулаками, швидко зігнав пиху з Сашка. Він розумів, що фізично з Пашею не впорається, а розмов по селу потім буде багато.

Сплюнувши через плече, Сашко попрямував до виходу. Він довго ще вставляв палки в колеса, не даючи розлучення, але воно все одно відбулося.

Надя вийшла заміж за Пашу. У шлюбі у них з’явилося дві доньки. І тільки з Пашею вона зрозуміла, що таке справжнє кохання.

Тільки з ним вона зрозуміла, що таке сімейне щастя, турбота одне про одного, та чоловіче плече. Щастя до всіх приходить, лише у різний час. Тож, нехай вам щастить!

Дякую Вам, шановні читачі, за коментарі та вподобайки!