Невістка вимагає від мене, аби переписала квартиру на її сина, але у мене є й інші онуки.
Маю двох дорослих дітей. Донька з чоловіком живе в Києві в двокімнатній квартирі. Виховують двох доньок, вони ще школярки. Рідко їх бачу, бо місто, де живу у 600 кілометрах від Києва.
Син Василь з невісткою живуть ближче, за 40 кілометрів від мене. У них єдиний син. Мають власний дім, який скоріше нагадує замок. Василь його фактично сам збудував, бо він все ремонтами займається, от і старався для сім’ї. Та і я, чим могла доньці з сином допомагала.
Зараз я лишилась сама в трикімнатній квартирі, немає до кого обізватись і кому води подати. Чоловіка не стало 8 років тому. У мене самої здоров’я стало погіршуватись: ноги дуже крутить і тиск стрибає. Живу на 5 поверсі, в будинку ліфта немає, то важко спускатись і підійматись по сходах. Більшу частину часу сиджу в квартирі.
То почала сина просити, щоб мене до себе забрали. У них дім великий, то я заважати не буду. Василь ніби й не проти був, а от невістка відразу умову поставила.
– Як хочете жити у нас, то перепишіть на нашого сина свою квартиру, щоб він був єдиним власником – заявила Катя.
– У мене ж ще онуки є, то це нечесно буде по відношенню до них – кажу.
– Ви хочете, щоб вас за дурно доглядали і нічим не пожертвувати задля цього? Так не буде. Як хочете, до дочки їдьте.
В доньки немає таких умов, що у сина, та й в Києві неспокійно, обстріли постійно, а мені спокою хочеться. Тут, де зараз мешкаю все-одно тихіше, як в столиці. Та й донька не дуже мене до себе запрошує.
От і вийшло, що я на старості років виявилась непотрібна власним дітям.
Зараз у мене стан ще погіршився. З ліжка встати не можу уже кілька днів. Діти і не згадують. Плакала не раз. Мабуть, якби мене не стало всім стало б легше.
Добре, що хоч сусідка інколи заходить, а то б і голодною була. То вона мені їсти принесе, квартиру провітрить і прибере трохи.
Я вже й не знаю як бути. Чи то погодитись на умови невістки, чи що робити? Дайте хто мудру пораду.Надати доступ
Залишити відповідь