Сім’я, діти, будинок…

“Сім’я, діти, будинок… Що може бути в житті важливіше за це?

– І що ти купив? – Олена обурено глянула на чоловіка.

– Як ми й домовлялися, ти сама ці шпалери обрала. – Сергій здивовано дивився на дружину. Він не розумів, чому вона так реагує.

– Це не ті шпалери! Відтінок зовсім інший! Ти що, не бачиш цього? Зовсім сліпий!

Чоловік переступив з ноги на ногу і з усмішкою глянув на Олену.

– Слухай, я не бачу різниці між тим, що ти мені скинула і що я купив. Якщо навіть різниця і є, її майже не видно. Давай не влаштовуватимемо з цього скандалу?

– Я не влаштовую скандал! Просто я прошу тебе про одне, а ти робиш інше! І так постійно! Можна хоча б один раз до мене прислухатися, га? Чи я багато чого прошу?

Сергій спохмурнів, йому не подобалася її реакція. Наче Олена просто шукала вихід своїм емоціям.

– Олено, заспокойся, будь ласка. Все ж добре.

– Ти впевнений у цьому?

“Вже ні”, – подумав чоловік, але вголос промовив:

– Так, звичайно. Якщо тобі щось не подобається, давай з’їздимо, та поміняємо. А поки не кричи, будь ласка. Вдома діти взагалі. Навіщо при них сваритись?

– Краще це робити без них?

– Чого ти до слів чіпляєшся? Краще скажи, що на вечерю сьогодні?

Сергій втомився від безглуздої суперечки, й вирішив перекласти тему. Олена неохоче зітхнула і пробурчала:

– Запіканка картопляна сьогодні. Будеш?

– Звісно! Я поки після роботи промотався по крамницях, уже втомився.

– Денис, Свєта, мийте руки та вечеряти! – Крикнула Олена дітям і пішла накривати на стіл.

Сергій провів її поглядом і теж подався мити руки. На його погляд, Олена надто бурхливо реагувала на всі проблеми в житті.

– Відтінок не той, – пробурчав він, намилюючи руки. – Це ж не трагедія. Там навіть не видно різниці.

– Привіт, тату! – За його спиною виник Ден.

– Привіт, як у тебе справи?

– Добре, а Свєтка сьогодні в садочку почубилась, – відразу повідомив хлопчик.

– Світлана? Почубилась?

– Ага, – Ден був задоволений тим, що першим встиг повідомити таку новину. – Вона з хлопчиком якимось із-за іграшки зчепилась. Поставила йому синець величезний!

Сергій зрозумів, чому Олена так поводилася сьогодні. Вона швидше за все перенервувала через Свєту, от і зірвалася. Це Сергій міг зрозуміти, хоч все одно вважав, що можна реагувати не так гостро.

Він пройшов на кухню і подивився на молодшу дочку. Вона сиділа насупившись, але на батька подивилася з побоюванням. На щоці шестирічної дівчинки красувалася подряпина.

Товари для кухні

– І як це розуміти, Світлано? Ти чубилася з хлопчиком?

– Вже доповів? – хмикнула Олена.

Денис прослизнув на своє місце і почав чекати, що буде далі. Він не хотів, щоб тато лаяв сестру, але все одно йому було цікаво, адже такі події відбувалися дуже рідко.

– Тату, він сам почав, – шморгнула носом дівчинка. – Колька на Васю лізти почав, а я за нього заступилася.

– Не на Васю, а до Васі, – автоматично поправила Олена, та кивнула чоловікові. – Сергію, сідай їсти.

– Тобто ти відшмагала хлопчика, бо він кривдив іншого хлопчика?

– Вася мій друг! – Світлана не відчувала своєї провини.

– Ти молодець, доню, – Сергій вирішив не лаяти її. – За друзів заступатися треба, але руки простягати не добре.

– Мама мені вже все сказала! Вона мені весь день каже про це!

Олена ледве стримала посмішку, тепер і їй ця ситуація не здавалася страшною. Вона розуміла, що дарма зірвалася на чоловіка, видно, просто перенервувала.

– Світлано, більше не простягай руки, а намагайся вирішувати питання словами. Краще поклич виховательку. Ми з тобою домовились?

Настала мовчанка, а потім Світлана схлипнула і похитала головою.

– Тату, Коля весь час до всіх лізе! Він усіх кривдить! Він і в мене забирав іграшки. А Вася просто сам відповісти не може, він у окулярах і бачить погано! А Коля його весь час лупцює!

Сергій навіть злякався від такої реакції, потім подивився на дружину, та вже нахилилася до доньки та обіймала її. Чоловік вирішив наслідувати її приклад.

– Світлано, іди сюди.

Дівчинка залізла на його коліна і притулилася до плеча. Вона весь день нервувала і боялася, що батько її покарає, чи лаятиметься. Так їй говорили інші хлопці у садочку, і про це кричала мама неприємного Кольки.

Хоча Світлана знала, що тато добрий, але все одно боялася йти додому. Ще й мама додала страху, сказавши, що батько прийде і серйозно поговорить із нею.

– Доню, не плач, – Сергій погладив її по голівці. – Давай, знаєш, що зробимо?

– Що? – Світлана стала заспокоюватися.

– Я завтра сам відведу тебе до садка, і ти покажеш мені маму цього Колі. Ми з нею поговоримо, і все буде гаразд. Він більше не лізтиме до вас.

– Сергію, я говорила сьогодні з нею, – похитала головою Олена. – Там усе глухо. Вона нічого не розуміє.

Сергій ненадовго задумався, потім посадив дочку за стіл та поцілував.

– Давайте повечеряємо, а завтра я все-таки поспілкуюся з нею.

Світлана вдячно подивилася на батька і посміхнулася йому. Сергій відповів їй такою ж усмішкою і вирішив перекласти тему. Він погладив сина по голові і запитав:

– Дене, а в тебе як справи? Скільки балів одержав сьогодні?

– З читання десять, а з математики вісім, – одразу почав розповідати хлопчик.

Вже пізніше ввечері, коли подружжя лежало в ліжку, Олена примирливо поцілувала чоловіка і прошепотіла:

– Ти вибач мені за сьогодні. Шпалери класні, сподіваюся, що скоро переклеїмо. Я просто з цією жахливою жінкою зчепилася.

– Вона зовсім нічого не розуміє, на нашу Світлану кричала, що вона хуліганкою та бандиткою росте. Звісно, я цього так не залишила.

– Зрозуміло, – Сергій притиснув дружину до себе. – Я спробую завтра з нею порозумітися, але якщо не вийде, можна буде написати колективну скаргу. Коля ж усіх дітей дістає?

– Світлана казала, що всіх, але мало хто скаржиться.

Сергій кивнув і задумався, прикидаючи, як можна вирішити це питання.

…Наступного дня Сергій, взявши Світлану за руку, попрямував до дитячого садка. Біля входу стояв міцний чоловік, і, здавалося, почував себе ніяково. Поруч із ним стояв хлопчик із опущеною головою.

– Тату, це Коля, – Світлана показала на хлопчика.

Сергій зрозумів, що це батько Миколи і попрямував одразу до нього.

– Доброго дня, ви батько Колі? – Відразу почав він розмову.

– Так, а ви, як я розумію, тато дівчинки, яка моєму синові синець поставила?

Сергій знизав плечима, розуміючи, що чоловік може і розлютитися, але все-таки відповів:

– Так, але Коля ліз до іншого хлопчика, який, між іншим, погано бачить, а моя донька заступилася за нього.

– Я вже все знаю, говорив учора з дружиною і зараз із вихователькою розмовляв.

Чоловік зітхнув і суворо подивився на сина:

– Іди до садка, нам поговорити треба. Я сподіваюся, що ти все запам’ятав, увечері я по тебе прийду.

Сергій теж підштовхнув Світлану до садка.

– Сонечко, біжи в садок, на тебе вже чекають. Поводься добре.

Коли діти зникли за дверима, чоловік простяг руку Сергію і представився:

– Мене звуть Данило. Вас уже знаю, що Сергій звуть. Ви, як я розумію, прийшли розбиратися?

– Я просто поговорити хотів. Коля до багатьох дітей чіпляється і це не можна так залишати. Він їх ображає, і я думаю, що ми писатимемо колективну скаргу.

Сергій відразу вирішив позначити всі претензії, Данило хитнув головою і сказав:

– Сергію, я не знав, що тут така ситуація. Вчора синець побачив у сина. Дружина сказала, що його кривдять, я виховательці зателефонував, а вона вже все розповіла.

– Тож я з дружиною поговорив, вона синові більше потурати у його витівках не буде. З Колею теж розмову провів, він зрозумів, що слабких кривдити погано.

– Серйозно? Я думав, що ви розбиратися зараз почнете. Ви за дочку вибачте також.

– Колька заслужив, – усміхнувся Данило. – Я працюю багато, його не так часто бачу. А дружина моя у вихованні не сильна. Тепер доведеться дещо виправляти. Але я Колю на контроль уже взяв.

– Ви з ним теж суворо не поводьтеся, – порадив Сергій. – Діти часто так привертають увагу до себе.

– Та я вже зрозумів, мені й вихователька сказала, що хлопчик просто вимагає уваги, – зітхнув Данило. – Сам винен у цьому, але я вже почав менше працювати. Намагатимуся надолужити втрачене.

Увечері Світлана радісно подивилася на батька, потяглася до нього і прошепотіла:

– Тату, а Колька перепросив і сказав, що більше так не буде. Ми навіть будиночок разом зводили з конструктора.

– Справді? Бачиш, як усе добре склалося?

– Ага, дякую, тату, – Світлана поцілувала батька, і задоволений Сергій розплився в посмішці.

Для нього були дуже цінними такі моменти. Сім’я, діти, будинок… Що може бути в житті важливіше за це?

Дякую Вам, шановні читачі, за ваші коментарі та вподобайки.