— Вань, ну навіщо тобі одружуватися?

— Вань, ну навіщо тобі одружуватися? Далася тобі ця Юлька! Вона ж доросла, старша за тебе, ну навіщо вона тобі?

Аліна вимовила ці слова з образою, а на останньому слові її голос затремтів.

— Аля, а ну відчепися від нього! Причепилася до хлопця, проходу не даєш! — грубо відрізала мати, виглядаючи на вулицю.

Вона ще у вікно побачила, як на обличчі дочки розпливлася посмішка, коли перед будинком з’явився місцевий красень Іван.

— Ну мамо…

– Не “мамуй” мені тут! Додому йди, он теплиця стоїть необроблена! Бур’ян по коліно. – грубо відрізала жінка.

Лихим рухом закинувши на плече рушник, мати Аліни спустилася вниз по скрипучих широких сходах.

Вона була великою, можна навіть сказати, імпозантною жінкою з широкими плечима, по-чоловічому видатним підборіддям і міцними, від постійної сільської роботи, руками.

– Чого ти знову до неї тягаєшся?! Одружитися зібрався, а все моїй дочці мізки пудриш?!

– Та годі вам, Ольго Юріївно, нікому я нічого не пудрю, не перебільшуйте!

Ваня вкотре віджартувався, адже вступати у відкриту конфронтацію з цією жінкою нічого доброго точно не обіцяло.

Ольга Юріївна різко випросталася, кивнула, ніби схвалюючи його слова.

Вона зробила глибокий вдих, подивилася кудись у бік теплиці, де поралася дочка, кулаком витираючи сльози, що вже проступили.

Шкода було Алінку. Вся кружляє за цим хлопчиськом. Ну красень він і що з того? За душею ж безодня боргів і шкідливі звички.

Вийде Алінка за нього заміж і потім лікті кусати буде? Або що, розраховує, що він після весілля зміниться? Всі вони обіцяють, що зміняться, та на ділі все тільки гірше стає.Та й Юльку Ользі Юріївні шкода було. Вона під вінець з цим дурнем зібралася, тримається за нього, як за трофей, який пошукати…

– Нема чого сюди тягатися, дівчині мізки конопатиш. Вона вічно через тебе засмучується.

Я, навпаки, зраділа, що ти одружуєшся, думала, у неї хоча б розум на місце стане, але ні, ти все одно сюди ходиш!

Юлька твоя знає, що ти знову до Алінки зайшов?

Не знаючи, що відповісти, Ваня якось ніяково покрутився, нерозумно хихикнув, і відразу стало зрозуміло, що його новоспечена наречена явно не в курсі того, що відбувається.

Ось і доказ того, що весілля нічого не змінить. Він у стосунках з Алінкою не гребував дивитися на інші сторони.

Що собака дворова, куди поманили, туди і біжить, аби тільки приласкали ще одні руки!

А дочка Ольги Юріївни все прощала і вірила, що це з нею щось не так. Благо, що з майбутнім весіллям, Аліна хоч від такого баласту позбудеться.

– Я тобі так скажу, відчепися від дівчини, інакше я особисто з твоєю дружиною поговорю, зрозумів?

Тобі всі іграшки, а вона потім сльози ллє навзрид і все повторює, що вийти за тебе не дасть!

Ось тобі весело, а вона тобі потім такі проблеми влаштує, що ти й не розгребеш! І буде права, Ваня, бо нема чого сюди ходити і душу їй бередити!

– Та зрозумів я, Ольго Юріївно, зрозумів, не драматизуйте! Чого ви влаштували полювання на відьом?

Я ж це… просто поговорити прийшов… А ви тут, виставу на рівному місці влаштовуєте.

– Ти не знаєш, як мучиться серце дівоче… Драматизуєш… Був би мужик у нас в будинку, вже б голову тобі відірвав за те, що так з донькою поводишся.

Жінка глибоко зітхнула, подивилася на молодого чоловіка, але нічого більше йому не сказала. І без того було ясно, що від образи вона ледь стримує неприємні слова.

– Може, я попрощатися прийшов! Хотів сказати, що приходити більше не буду. А ви…

Ваня постояв кілька хвилин, ще раз подивився вслід Аліні, а потім, розвернувшись, повільно поплентався додому.

Ольга Юріївна стояла деякий час біля воріт, побоюючись, що хлопчина, немов бездомний пес, знову повернеться до улюблених воріт.

Коли небезпека остаточно минула, жінка, трохи кульгаючи на хвору ногу, пішла в бік теплиці.

А там у Аліни вже сльози по всіх щоках. І вона все копалася з цими помідорами, витираючи вже забрудненою рукою гострі вилиці.

Від жалю до дочки материнське серце стискалося і кололо. І шкода було Аліну, і радісно від того, що не вона виходить заміж. Нехай інша з цим дурнем мучиться.

– Знайшла через кого засмучуватися! Дурник, випивоха і гульвіса. Так і буде по дівкам бігати, а ти будеш вдома сидіти, сльози лити і шкодувати, що мати не послухала і за нього вийшла заміж.

Ви, дівчата, всі думаєте, що вам море по коліно, тільки чоловіки ці вас навколо пальців все життя потім водити будуть, якщо вчасно не прокинетеся.

Ольга Юріївна присіла на високу лаву, тут же відчула розтікаюче м’яке полегшення в нозі. .

Шкода їй було дочку, і серце рвалося від того, як вона, бідолашна, мучиться від кохання до цього дурня, який і пальця її не вартий!

Молодій дівчині це поясниш? Хіба їй в голову мізки свої вставиш?!

– Я ж його люблю! Та й він зі мною зовсім іншим би став, я б все робила, він би мене так любив, що про все на світі забув би!

– Запам’ятай, Алінка, люди не змінюються, моя мила. Він може тобі будь-які казки розповідати, а ти в голові тримай, що він не зміниться.

Зайве базікати – не мішки перевертати, а з чоловіками це правило подвійно працює!

Ольга Юріївна глибоко зітхнула, вже розуміючи, що такими словами нічого своїй дочці не доведе, і вона, напевно, все так само буде свято вірити в набір кліше, яке цей хлопчина завчив одноразово і тепер користувався.

Аліна зупинилася, відставила кошик убік, подивилася на матір, нахмурилася.

Її обличчя від сліз почервоніло, на щоці залишився брудний слід. І вона здавалася зовсім ще дівчинкою в маминих очах. Шкода, що вберегти її від усіх бід на світі не вийде…

– І що тепер, він за ній, значить, одружиться? Фу, одружиться! А я так і буду помідори збирати?!

– Дурненька ти, Алінка. Що ж він, останній чоловік на землі, чи що? Зустрінеш ще свою людину, не переживай.

Не гони коней, молода ще зовсім, все життя попереду, а ти в цього дурня вчепилася! Він того не вартий, пам’ятай мої слова!

Аля сперечатися з матір’ю не стала, зрештою, все одно вона вже й справді нічого вдіяти не могла.

Але серце її рвалося з грудей, нило, скиглило, стискалося з такою силою, що вночі часом здавалося, дихати зовсім нічим.

І ридала Алінка в подушку, і мріяла, що ось він візьме, передумає, кине свою Юльку і повернеться до неї, і весілля вони зіграють, і наплювати на те, що всі навколо скажуть!

А в той день, коли весілля мали грати, Аля зібралася з силами і план приготувала.

Всю ніч вона міркувала, все боялася, що нічого не вийде або мати здогадається. Але сьогодні вона зіпсує їм весілля, та так, що вони на все життя її запам’ятають.

І цей дурень нарешті зрозуміє, що не ту дівчину вибрав на майбутнє. І так Аліна переконалася у своїй всевладності, так підготувалася, що на душі у неї не було жодного сумніву.

Зібрала Аля гною, потягла ще на світанку до того самого ресторану, де хотіла зіпсувати свято. Вже уявляла, як вся така красива Юлька вляпається у це все, і сукня їй вся забрудниться!

І всім розповість, як Ваня до неї продовжував заходити, всім розповість! І обличчя гостей витягнуться в подиві, всі переговорюватимуться.

Ваня спочатку образиться, а потім його серце розтане і він до неї повернеться… Обов’язково повернеться!

– Не відпущу я тебе нікуди, ось побачиш, не відпущу!

Все вже було готове, комар носа не підточить. Аля про себе повторювала промову, яку при всіх скаже, щоб викрити обманщика.

Але чим ближче був вечір, тим сильніше совість і сумніви гризли Аліну за живе. Вона вже і так себе вмовляла, і так. А все одно її добре серце не давало спокою.

Та пізно ввечері, коли всюди запалилися жовті вогники, в ресторані заграла романтична музика, а до входу під’їхав орендований в місті лімузин, всі плани пішли не за наміченим шляхом.

Не змогла Аліна свою капость реалізувати, як задумала. Рука у неї не підніметься.

А всі ці плани – порожня бравада, не більше. І навіть сльози проступили на обличчі дівчини від образи, що вона здалася.

Ну не могла вона так не по-людськи вчинити. Совість її потім заживо замучить.

Аліна дивилася на цю красиву сукню, на абсолютно щасливу Юльку і не могла повірити, що здатна зіпсувати свято двох, можливо, навіть закоханих одне в одного людей.

Аліна поміркувала і вирішила нікому не робити капостей. Нехай живуть щасливо, якщо вже один одного обрали.

Може, права мама, що і сама Алінка колись зустріне своє кохання.

Вже хотіла йти, але раптом побачила, як до неї поспішним кроком біжить худенька, з переляканими очима жінка. Це була мама Вані.

Волосся її було зачесане, на обличчі макіяж. Але щасливий вираз ось-ось здригнеться від підступаючого страху.

– Аліночко, а ти чого тут?! Я думала, навіщо тобі душу мучити, тебе ж ніхто не кликав, правильно? Ти чого тут?

Аліна підняла голову, подивилася на гостей і побачила ще одне стривожене обличчя, звернене до неї. Біля машини стояла сестра Вані, яка, мабуть, теж її запідозрила.

Голос мами Вані був переляканий, вона явно боялася, що наречена, яка не відбулася, всім свято зіпсує.

– Та я сукню подивитися хотіла і на лімузин. Я вже йду, тітонько Валя, не переживайте, – сухо промовила Аліна, побачивши полегшення на обличчі цієї жінки.

І пішла додому, щоб там, дивлячись у вікно і щільно закривши вікна від нав’язливої музики, виплакати свою образу.

А весілля гуркотіло до самого ранку, і ніякі закриті вікна від цієї музики і радісних криків не рятували. Гірко було Аліні і боляче, але нічого не поробиш, не її свято…

… Два роки минуло з того дня, як Аля вирішила весілля невдалому обранцеві не псувати. Та тільки з того часу все змінилося.

Аліна поїхала в місто вчитися, зустріла там хорошу людину, вийшла заміж, а про минулі тужливі хвилини і тим більше про весілля навіть не згадувала.

Та й матері її обранець подобався, сама вона була йому до душі, душа в душу жили.

І часом Аліна, приїжджаючи додому до матері, тихенько, поки чоловік не чує, дякувала мамі за те, що та не дала їй тоді помилок наробити.

Адже зовсім інакше її життя могло скластися, якби вона тоді на той крок зважилася. Аліні ставало страшно від однієї тільки думки, що вона б тоді всім свято зіпсувала.

А ось Ваня зі своєю Юлею через рік розійшовся. Вона його за зрадою застала, та з дому виставила і прощати не збиралася.

Ваня спочатку до своєї колишньої коханої побіг, думав, вона його з розпростертими обіймами зустріне. Ось тільки Аліна від воріт поворот йому дала і навіть можливості пояснитися не надала.

Ваня навіть хотів на неї почуття провини повісити, та тільки нічого не вийшло.

Ось так все склалося. Недарма люди кажуть — життя, воно справедливе, все по своїх місцях розставить…