“– За Матусю та Синочка

 “– За Матусю та Синочка

Він знайшов його за рогом одного будинку. Просто перебігав від одного сміття до іншого. У пошуках їжі. Там і натрапив на малесеньке сіре кошеня.

Малюк повзав асфальтом і відчайдушно кричав. Великий, брудний і худий рудий пес, а точніше…

Точніше, чи то рудий, чи то сірий. Пил покривав його таким щільним шаром, що природний колір було важко визначити. Він забарився і малюк…

Малюк побачивши його, пискнув і поповз. Пес загарчав, але. Кошеня не злякалося.

-Що за чорт – Подумав пес – Мені тільки цього не вистачало. Гей, гей! Зараз твоя мати прийде. Не лізь до мене.

Квіткові композиції

Він намагався відсунути лапою настирливого малюка, але той.
Той не звертав на це жодної уваги. Він притулився до великої, брудної лапи собаки, і вчепившись у неї своїми лапками та малесенькими кігтиками. Затих.

-Добре – Подумав пес – Почекаю, поки мама його повернеться і побіжу собі.

Маля влаштувалося і задрімало. Йому було добре та спокійно. А великий собака незрозумілого кольору, теж ліг і почав чекати.

Чекати довелося дуже довго, точніше. А точніше він так і не дочекався маму – кішку.

Минув день, настав вечір, а вона. Все не йшла та не йшла. Настала ніч і пес зрозумів. Більше чекати не мало сенсу. З нею сталося щось дуже погане.

А малюк прокинувся і тикав мордочкою в живіт пса. Він хотів їсти.

-Ось ще проблема – Подумав пес – І що робити накажіть? Ну, не кинути його тут на голодну сме рть?

Добре…

Понесу його до того самого сміття, що біля ресторану. Туди викидають різне, смачне, а у цьому великому баку. Збоку є отвір. Ось туди він і забирався, щоб знайти їжу.

– Нагодую його і залишу там. Не носитися ж мені з ним?

Схопивши малюка зубами за загривок, пес підвівся і пішов. Іти було недалеко. Він залишив кошеня в кущах, щоб той не поповз в нікуди. Поки він копатиметься у відходах.

Пес нервово смикався і весь час прислухався до тривожного писку. Сірий малюк шукав його. Він кликав свою маму.

-Тьху Ти. От халепа – Вилаявся про себе пес – Яка ще мама?

Квіткові композиції

Він знайшов кілька відкритих і не з’їдених коробочок із йогуртами.
Повернувшись назад. Він став набирати мовою солодку та калорійну масу, але не їв. Він намазував мордочку кошеня, а той. Облизував її та муркотів.

-От і чудово. От і добре.

Зрадів пес.

-Ось таким чином і поїв.

Потім малюк заліз на теплий бік собаки та вчепившись у її брудну шерсть кігтиками, заснув.

-Добре – Подумав собака. – Так і бути. Зачекаю до ранку. Погодую його, а потім. Потім піду.

Вночі кошеня прокидалося і скрикувало. Він плакав і пес облизував його, щоб заспокоїти.

Тільки під ранок він заснув. Коли пес прокинувся, він зустрівся очима з маленькими очима сірого кошеня. Той тицьнув у мокрий собачий ніс і нявкнув.

-Мамуся.

І пес раптом зрозумів. Що насправді, він нікуди не піде і не покине малюка.
Так і пішло.

Він знаходив щось м’якше, або просто пережовував для своєї котячої дитини їжу, а той…

Той їв і притискався. Він обіймав свою собачу матусю. Грав із її хвостом і спав на ній. І псові стало якось добре та спокійно. Ніби.

Ніби він дім знайшов і сім’ю.

Вони їли разом, разом спали. А решту часу пес грав із малюком. Примушуючи того бігати та стрибати.

– При такій нагоді, треба навчити малюка всім навичкам виживання.

За літо кошеня підросло, а пес…

Пес схуд ще сильніше. Але почалася осінь. І пішли нескінченні дощі. Знаходити теплі, затишні та сухі містечка стало дуже важко й іноді.

Іноді пес, обійнявши лапами свою дитину, притискав до себе і ховав її від холоду та води. Він тремтів від холоду, але облизував свого малюка. Адже найголовніше було зігріти його і нагодувати.

Пес застудився і кашляв, чхав. З його носа та очей текло і кошеня з тривогою дивився на нього і питав.

-Матуся, матуся. Що з тобою? Що сталося? Ти захворіла?

-Ні, нічого страшного мій гарненький – Відповідав йому пес.

-Не хвилюйся за мене. Все зі мною добре. Притулися до мене, я зігрію тебе.

Ось саме через сльози, що застилали очі. Через застуду він і не помітив…

Ішов дощ, а, як на зло, на цьому смітнику не було чим поживитися. Треба було переходити на інший.

Він, як завжди, взяв кошеня своїми зубами за шкірку і поніс.

Тротуаром і дорогою текли потоки води, а з неба. З осіннього неба плакав нескінченний дощ. І його сльози розбивалися об голову та спину пса, але той.

Той думав лише про одне.

– Мій малюк не повинен промочити лапки та захворіти.

Він хотів швидше перебігти через проїжджу частину, і тому…

А тому, не помітив, машину, що вилетіла через поворот.

Дякувати Богу, машина їхала повільно. Просто двірники не справлялися із потоками води на лобовому склі.

Тому, удар був несильний, але. Достатній, щоб ударом переднього бампера відкинуло пса на тротуар.

Водій зупинився і відчинивши передні двері, вийшов. Він підійшов до собаки. Та лежала на лівому боці, підібгавши під себе пошкоджену задню ліву лапу.

-Дай подивлюся – Сказав водій, але пес…

Притиснув до себе щось передніми лапами та зло загарчав.

-Не бійся – Сказав водій, якомога м’якшим і спокійнішим голосом.

-Я Лікар. Дай подивлюсь твою рану.

Дощ припустився з новою силою.

Лікар зіщулювався від води, що стікала вже по його спині. Але пес ще сильніше притиснув щось до себе і заплющив очі.

-Та що це таке? – Здивувався лікар – Що ти там ховаєш?

Він обережно зазирнув і охнув. З-під лап пораненого пса. На нього дивилися два котячі ока.

– Ось воно що! Поїхали.

Він зняв із себе пальто. Розстелив його на мокрому асфальті та обережно переклав туди пса.

Після цього влаштував їх на задньому сидінні й машина зірвалася з місця.

У давнього друга лікаря, ветеринара нікого не було.

-Дощ – Сказав ветеринар – А Ти що це приніс?

Лікар нічого не кажучи, пройшов у його оглядову. Там він виклав на стіл великого мокрого пса, який все ще притискав до себе свою котячу дитину.

-Цікаво – Здивувався ветеринар – Ти збив?

-Я – Відповів лікар.

Ветеринар узяв із лап пса кошеня і передав його лікареві.

– Сядьте он там, у куточку і не заважайте мені.

Сказав він людині з кошеням, а його руки. Вже готували укол та інструменти для операції.

Кошеня намагалося вирватися з рук чоловіка і кинутися до своєї матусі.

-Мамо! Мамо! – Кричав він – Я Тут. Не бійся. Я з тобою. Я зараз прийду.

– Тихо, тихо – Заспокоювала його людина – Все буде добре з твоїм другом. Він у надійних руках.

Він притис до себе малюка і той. Просто дивився на всі очі на свою собачу маму.

Там якийсь дядько у білому халаті робив із нею щось.

Від напруження, хвилювання, голоду, холоду. Він так і заснув на руках лікаря.

За кілька годин.
Ветеринар сказав чоловікові, що той може відвезти собаку до себе. Але треба робити їй уколи, а за кілька днів, привезти на огляд.

-Хоча. Хоча знаєш що – Сказав ветеринар – Заїду до тебе увечері після роботи. Перевірю твого підопічного і посидимо з тобою за пляшкою.

Ветеринар побачив таку картину. За кілька днів.

Великий рудий пес прийшов до тями й лікар годував його з рук усілякими смаколиками. Вставати собаці було ще не можна, а поряд із нею.

Сиділо довгоноге і худе, сіре кошеня. Яке стривоженим поглядом спостерігав за процесом годування.

-За друга свого переживає.

Сказав лікар ветеринару, але той. Той мав дуже великий досвід спілкування з тваринами та до того ж. У нього вдома жило кілька собак та кішок.

-Ти не зрозумів – Сказав він опускаючись навпочіпки поруч із собакою – Ти не зрозумів. Він не за друга хвилюється, а за свою маму.

-Що ти вигадуєш?

Здивувався чоловік, але ветеринар погладив кошеня і підморгнув йому.

-Не хвилюйся. Все буде добре з твоєю матусею.

Сказав він йому й малюк муркотів і ткнувся йому в руку головою.

-Хочеш, я заберу їх коли пес одужає? – Запитав він лікаря, коли вони сідали за стіл.

– Я залишу їх собі.

-От і чудово – Погодився ветеринар.

-Випиймо за якнайшвидше одужання собаки, а до речі. Як назвеш?

Лікар задумався на кілька секунд і відповів.

-А знаєш — сказав він – Знаєш. Пса назву – Матуся. А кошеня. Нехай буде – Синочок. Що скажеш?

Ветеринар посміхнувся і підняв келих.

– За Матусю та Синочка — сказав він.

А потім вони ще довго сиділи та згадували. Пили, їли, сміялися і балакали, а Синочок…

Він заліз на свою матусю, обійняв її перебинтовану лапу і задрімав.
Пес дивився на нього і ніяк не міг згадати.

Як же він раніше міг жити без цього кошеня? Як?

Щоб не пропустити нові цікаві вам публікації, підписуйтесь на сторінку!Залишайте свої думки та емоції у коментарях, підтримайте вподобайками.”