“– Слухай, а масло навіщо вершкове купувати? Спред же дешевше вдвічі! – Сергію, ми що, на хлібі та воді тепер повинні сидіти? – Повинні жити за коштом! Ти не розумієш, що таке криза у сім’ї?

“– Слухай, а масло навіщо вершкове купувати? Спред же дешевше вдвічі! – Сергію, ми що, на хлібі та воді тепер повинні сидіти? – Повинні жити за коштом! Ти не розумієш, що таке криза у сім’ї?

Валентина сиділа за столом та підраховувала витрати за місяць. Після тридцяти років спільного з чоловіком господарювання, вперше в житті вона вела окремий бюджет. І це їй навіть подобалося.

Все почалося пів року тому, коли Сергій втратив роботу інженера. Тиск підскочив так, що в лікарню забрали прямо з наради, а зір сів настільки, що за кермо сідати стало небезпечно.

Довелося погоджуватися на ставку сторожа в сусідній школі – зарплата стала втричі меншою за колишню.

– Валю, ти знову сир дорогий купуєш, – заявив чоловік, риючись у чеках. – Є ж дешевший, по акції.

– Дешевший кислий, не смачний.

– Проте економно! Ми тепер не можемо собі дозволити такі витрати.

Жінка мовчки продовжувала намазувати хліб маслом. Ось уже третій місяць чоловік перетворився на домашнього контролера. Він просив приносити додому чеки з крамниці, вивчав кожен, коментував всі покупки.

– І хліба навіщо два види взяла? Одного було б достатньо.

– Житній тобі лікар рекомендував, а я білий люблю.

– Дурниці! Звикнеш до житнього. Заощаджувати треба на всьому.

Сергій дістав калькулятор і почав перераховувати витрати. Валентина працювала медсестрою у поліклініці, отримувала стабільно, хоч і не багато. Але її зарплата тепер була основною у сім’ї.

– Слухай, а масло навіщо вершкове купувати? Спред дешевше вдвічі.

– Сергію, ми що, на хлібі та воді тепер повинні сидіти?

– Повинні жити за коштом! Ти не розумієш, що таке криза у сім’ї?

Валентина посміхнулася. Фінансову кризу вона розуміла краще за чоловіка – тридцять років у державній медицині чого варті. А він лише зараз зіткнувся із фінансовими обмеженнями.

Кожен похід у крамницю перетворювався на допит. Сергій вимагав звіт з усіх витрат, пропонував дешевші альтернативи, читав лекції про економію.

– Навіщо купувала рибу? Ось, наприклад, курячі шлунки набагато дешевші та корисніші.

– Тому, що хочеться риби, а не шлунків!

– Хочеться! У нас тепер не хочеться, а можеться!

Чоловік склав таблицю витрат, повісив на холодильник та змушував дружину записувати кожну витрату. Навіть проїзд в автобусі вимагав пояснень.

– Чому ти на роботу їздиш автобусом? Пішки пів години ходьби, заощадиш на проїзді.

– Сергію, я працюю у дві зміни, втомлююся! Мені ж п’ятдесят років, а не вісімнадцять!

– Усі втомлюються! Але думати про сімейний бюджет треба.

Останньою краплею став скандал через пральний порошок. Валентина купила звичайний, який завжди брала, а чоловік влаштував лекцію про те, що дешевий порошок пере не гірше.

– Валю, ти розумієш, скільки переплачуєш? За рік набігає пристойна сума!

– А ти розумієш, що це я перу і прибираю, а не ти?

– До чого тут це? Економія стосується всіх.

Тоді жінка і запропонувала:

– Знаєш що? Давай розділимо бюджет! Ти отримуєш свою зарплату, я свою. Кожен витрачає так, як вважає за потрібне.

Сергій спершу здивувався, потім погодився. Думав, дружина швидко зрозуміє, як важко господарювати з маленькою зарплатою.

Але вийшло навпаки. Валентина розквітла. Нарешті ніхто не контролював кожен її крок. Хоче сир дорожче – купує. Хоче нову кофту – бере. Її зарплати, на диво, вистачало на все потрібне.

А ось чоловік швидко зрозумів, що його зарплати сторожа на життя не вистачає. Перший місяць ще тримався, заощаджував на всьому. Купував найдешевші продукти, рахував кожну гривню.

– Валю, може, ти мені трохи допоможеш? – попросив він наприкінці місяця. – Бракує.

– А як же економія?

Жінка не зловтішалася, але урок чоловікові подати хотіла. Нехай зрозуміє, як це жити під постійним контролем.

Сергій почав позичати в неї гроші. Спочатку по дрібниці – на проїзд, на хліб. Потім суми збільшились.

– Валю, дай у борг на ліки. Тиск знову підскочив.

– Візьми дешеві аналоги. Економити ж треба на всьому.

Чоловік почервонів, але промовчав. Він же нещодавно вчив дружину подібної мудрості.

Через три місяці роздільного бюджету Сергій зовсім зажурився. Його зарплати ледь вистачало на найнеобхідніші витрати.

Дружина продовжувала радіти – купувала собі косметику, новий одяг, навіть інколи ходила в кафе з подругами.

– Слухай, – сказав він якось увечері, – може, повернемо спільний бюджет? Так було зручніше.

– Мені зараз зручніше, – відповіла Валентина. – Ніхто не перевіряє мої чеки, не нудить.

– Ну, я ж не зі зла перевіряв. Просто хотів навести лад у витратах.

– Лад тепер, Сергію, у кожного свій. Ти наводь порядок у своїх грошах. А з моїми й так усе гаразд.

Чоловік зрозумів, що тоді все-таки перегнув ціпок із контролем. Але гордість не дозволяла визнати помилку повністю.

Місяці йшли, а ситуація не покращувалась. Сергій все частіше просив у дружини у позику, але грошей на повноцінне життя все одно не вистачало. Він схуд, став дратівливим, часто скаржився на здоров’я.

Валентина ж навпаки помолодшала. Вперше за довгі роки відчувала фінансову свободу. Могла дозволити собі якісну їжу, хорошу косметику, не звітуючи за кожен чек.

– Валю, ну поговорімо серйозно, – попросив чоловік. – Я розумію, що не мав рації. Об’єднаймо бюджет, тільки я більше не контролюватиму.

– А я не хочу об’єднувати. Мені подобається самій розпоряджатися своїми грошима.

– Але ж ми сім’я! Тридцять років разом прожили.

– Саме так. З них, половину, я звітувала за кожну гривню. Досить!

Жінка говорила спокійно, але твердо. Вона не збиралася повертатись до старих порядків.

Сергій спробував тиснути на жалість:

– У мене погане здоров’я, зарплата маленька. Ти ж бачиш, як я мучуся.

– Бачу. Але я також маю право пожити нормально.

Відносини у сім’ї остаточно зіпсувалися. Подружжя жило, як сусіди по комунальній квартирі – кожен сам за себе. Спільних планів не будували, разом майже не вечеряли.

Діти зрідка дзвонили, але швидко зрозуміли, що у батьків проблеми, і воліли не втручатися. Валентина не скаржилася – навіщо засмучувати дітей?

А Сергій все частіше думав про те, що втратив не лише роботу та здоров’я, а й родину. Діти виросли та пішли, а дружина більше не була його союзницею. Вона стала зовсім чужою людиною, і здається, чоловік сам був у цьому винен.

А ви що скажете з цього приводу? Всі мають спільний бютжет, чи хтось воліє до роздільного? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.