“– Так і бути, тебе ми на час свята виганяти не будемо. Приготуй нам три спальні – мої сестри та племінниця залишаться з ночівлею. Сама на кухні переночуєш. – Галино Василівно, а нічого, що я є єдиною власницею цього будинку? У мене й документи про це є. Тож навіть не намагайтеся проникнути до будинку – вас звідти виставлять із поліцією

“– Так і бути, тебе ми на час свята виганяти не будемо. Приготуй нам три спальні – мої сестри та племінниця залишаться з ночівлею. Сама на кухні переночуєш. – Галино Василівно, а нічого, що я є єдиною власницею цього будинку? У мене й документи про це є. Тож навіть не намагайтеся проникнути до будинку – вас звідти виставлять із поліцією

Сьогодні після роботи Валентина збиралася заїхати до торгового центру. За два тижні Новий рік. Її запросила до себе давня подруга Оксана.

Валентина знала, що там збереться велика компанія: дочка господині з чоловіком та дітьми, сестра, племінниця-студентка.

Валентина часто була в Оксани й добре знала всіх. Тому вона хотіла наперед купити подарунки.

Вибирати подарунки Валентина вміла, а дарувати їх – любила. І зараз вона вже передчувала задоволення – блукати по прикрашених гірляндами відділах, придивлятися, вибирати, спостерігати за тим, як акуратно продавець пакує куплене в блискучий папір.

Але настрій у жінки зіпсувався відразу ж, як тільки вона вийшла на вулицю: на стоянці, біля машини, на неї чекала Рита – сестра її колишнього чоловіка.

– Валь, привіт! – Привіталася Рита. – Що так довго? Я вже задубіла від холоду.

– Доброго дня, Рито. Не чекала тебе тут побачити.

– Чому ж? Все-таки родичі, – відповіла Рита. – Принаймні, двадцять років такими вважалися.

– На щастя, більше не вважаємося, – відповіла Валентина і хотіла вже відчинити двері автомобіля.

Але Рита зупинила її.

– Послухай, Валю, у мене до тебе прохання. Точніше, не тільки в мене – у сім’ї.

– Якої сім’ї, Рито? Я до вашої родини вже рік, як жодного стосунку не маю. Тож жодних прохань вислуховувати не хочу, – сказала Валентина.

– Ні, ти тільки послухай. Я не знаю, як ви з Михайлом ділили майно, але мама досі вважає, що будинок, у якому ти живеш, належить нашій родині.

Жіночі прикраси

– Ви з Мишком його разом купували, і він десять років там усе облаштовував. Ми всією сім’єю зустрічалися у цьому будинку і на Новий рік, і на травневі свята. А зараз що?

– Мама планувала на свій день народження у травні всю рідню зібрати у хаті, накрити столи на веранді, як ми це завжди робили. А ти нас не впустила. Поїхала невідомо куди.

– Я не розумію, навіщо ти все це мені розповідаєш? – Запитала Валентина. – Їздила я до своєї подруги. Захотіла та й поїхала. Вибач, будь ласка, вас забула спитати.

– І про ваші сімейні посиденьки в моєму будинку забудьте. Коли ми з Мишком розлучалися, то домовилися так: квартира, автомобіль та гараж – йому, а будинок – мені. І одразу все оформили офіційно. Тож тепер можете збиратися у квартирі Михайла. Все.

– Валю, мама просила дозволити на тридцять перше запросити гостей в будинок, як раніше. Народу приїде багато – нам усю рідню навіть укласти ніде, – сказала Рита.

Жіночі прикраси

– Галина Василівна – і попросила? Дивно! Не повірю! Двадцять років вона від мене тільки вимагала, та претензії мені висувала. А раптом попросила. Рито, передай їй, що я не згодна. А для рідні номери у готелі зніміть.

Валентина сіла у машину. Настрою їхати за подарунками більше не було. “Завтра куплю”, – подумала вона і вирушила додому.

З Михайлом вони прожили майже двадцять років. Будинок, про який зараз говорила Рита, купили десять років тому.

А рік тому чоловік заявив, що «у сорок п’ять років життя не закінчується» і що далі він будуватиме його зі своєю симпатичною молоденькою секретаркою.

Валентина утримувати чоловіка не стала, але обібрати себе не дозволила. Будинок та сімейні накопичення залишилися їй, чоловік отримав двокімнатну квартиру, автомобіль «Toyota Chaser» та гараж.

Зважаючи на те, що на забезпеченні Валентини залишилася дочка-студентка, Михайло не став претендувати на спільний рахунок.

Кілька днів тому Ліза зателефонувала їй та повідомила, що залишиться зустрічати Новий рік у гуртожитку.

– Мамо, ти не образишся? – Запитала вона. – А на всі канікули я додому приїду.

Після цього Валентина прийняла пропозицію Оксани. У цій компанії вона сумувати не буде.

Знаючи Риту, вона розуміла, що це ще не кінець – так просто їй не дадуть спокою. І не помилилась.

Цього ж вечора зателефонувала колишня свекруха:

– Валентино, а чи не надто багато ти на себе береш? Нахабно захопила будинок Мишка, а тепер вважаєш, що ми на тебе управи не знайдемо?

– Так от знай: цей Новий рік ми всією сім’єю зустрічатимемо у своєму будинку! У тому, де мій син милостиво дозволив тобі пожити. Зрозуміла?

– Так і бути, тебе ми на час свята виганяти не будемо. Приготуй нам три спальні – мої сестри та племінниця залишаться з ночівлею. Сама на кухні переночуєш.

– Галино Василівно, а нічого, що я є єдиною власницею цього будинку? У мене й документи про це є. Тож навіть не намагайтеся проникнути до будинку – вас звідти виставлять із поліцією.

– Подивимося ще, хто кого виставить! Загалом, приготуй кімнати, всі продукти ми принесемо з собою, так що тобі полегшення – готувати нічого не треба. І не заперечуй, бо ти цей Новий рік на все життя запам’ятаєш!

«На мою думку, за цей рік мати Михайла взагалі озвіріла», – подумала Валентина.

Жіночі прикраси

Галина Василівна ніколи не була голубом миру, але сьогоднішній її «виступ» вразив колишню невістку. Невже ця жінка сподівається, що Валентина злякається і кинеться виконувати її накази?

Раніше, Валентина у них у сім’ї вважалася найкращою невісткою – дві інші змирилися і визнали право свекрухи на керівну роль.

А зараз, коли вони з Михайлом розлучились, слова колишньої свекрухи викликали у Валентини лише подив: на що вони розраховують?

А тим часом у квартирі Галини Василівни розроблявся план.

– Рито, ви з Олексієм відповідаєте за покупку продуктів. Потрібно купити все, що можна, заздалегідь. Готуватимемо увечері тридцятого та тридцять першого вранці.

– Ми з тобою займемося холодцем і гарячим. Світлана та Оля – салатами. Все розкладемо в контейнери, а посуд, щоб накрити стіл, візьмемо у Вальки – я знаю, у неї залишилися два столові сервізи. Михайло коли переїжджав, посуд не брав.

– Мамо, а якщо вона все-таки упреться і не пустить нас? – Запитала Рита.

– Нехай спробує не пустити! Нас буде дванадцять людей – вважай, уся рідня. Та їй соромно буде! Як ти це уявляєш?

– Вона відчиняє двері, а на ґанку стоять дядько Костя і тітка Люба, Льоня з Наталією та інші. Ти думаєш, вона перед ними двері зачинять? Пустить, як мила, ще й стіл допоможе накрити. Це ж рідня!

Тридцять першого грудня о дев’ятій годині вечора біля будинку чотирнадцять, що розташований на вулиці Східній, зупинилися чотири автомобілі.

– Дивно, – сказав Олексій – чоловік Рити. – Світло не горить. Може, Валентини нема вдома?

– А куди їй подітися? Вдома вона. І Ліза, мабуть, приїхала. Це вони причаїлися, від нас шифруються, – посміхнулася Галина Василівна. – Дзвони.

Але на дзвінок ніхто не вийшов і двері не відчинив.

– Зачекайте, у мене ж є ключі, – сказала Галина Василівна. – Як знала, що Валька щось подібне викине, то прихопила.

Хвіртку відчинили й всією великою компанією увійшли у двір.

– Зачекайте, я зараз і дім відчиню. Ось готово. Увімкніть світло і заносьте все на кухню, зараз ми швиденько накриємо стіл. А Валька, як хоче, хай ховається. Ми її й до столу не запрошуватимемо.

Минуло десь хвилин двадцять, і в коридорі почувся галас.

– Ось і господиня з’явилася, – сказав Олексій.

Але то була не господиня.

Валентина тим часом допомагала Оксані накривати на стіл – гості мали прийти з хвилини на хвилину.

Несподівано в неї задзвонив телефон.

– Кожина Валентина Миколаївна? У вашому будинку спрацювала сигналізація. Патрульна група прибула на місце.

– Тут зараз знаходяться дванадцять людей, стверджують, що вони ваші родичі й знаходяться тут з вашого дозволу.

– Я нікому не дозволяла з’являтися вдома. Найімовірніше, це рідня мого колишнього чоловіка. Я їх не запрошувала. Вони проникли до будинку самовільно.

– Ви писатимете заяву?

– Звичайно. Тільки зараз я не в місті й повернуся тільки післязавтра.

Непроханим гостям довелося пройти у відділення, де вони провели кілька годин. На той час, як вони приїхали до квартири Галини Василівни, салати вже потекли, а гаряче охололо.

Коли Валентина повернулася додому, їй зателефонував колишній чоловік та вимагав, щоб вона забрала заяву.

– Валю, я думав, що ти замок змінила, невже не здогадалася? – Запитав він.

– Я не міняла – навіщо двері псувати. Я поставила сій, і ним користуюся, – відповіла вона.

– А чому, коли поїхала, зачинила на старий?

– Я здогадувалась, що твоя мати не заспокоїться й обов’язково з’явиться зі своїми гостями – ти чув би, як вона зі мною розмовляла. А я не хотіла, щоб непрохані гості двері зіпсували, – пояснила Валентина.

Жіночі прикраси

– Тобто ти спеціально зачинила на старий замок, від якого мати мала ключі, і поставила квартиру на сигналізацію? Ти ж їх спровокувала! Ти хотіла, щоб їх затримали?

– Мишко, у твоєї рідні був вибір – вони могли зустріти Новий рік у себе вдома. Але ухвалили інше рішення, тому й зустріли його у поліції. І в цьому не я винна.

– До речі, мені довелося за ними прибирати й будинок провітрювати: те, що вони вже встигли на стіл виставити, до мого приїзду трохи зіпсувалося.

– А чому ти Риту не попередила, що поставиш будинок на сигналізацію? – Запитав Михайло.

– Чому не попередила? На хвіртках та на дверях будинку є таблички, на яких написано: «Охороняється поліцією». Усі вміють читати.

– Загалом перекажи привіт і своїй мамі, і Риті, і Олексію, і всім іншим, і попередь, що я їх до себе в гості більше ніколи не чекаю, – сказала Валентина.

– Це цього разу я заяву забрала, але більше такого не буде. Будуть відповідати по всій суворості закону…

Як вам вчинок колишньої рідні? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.