“– Свекруха звикла добре жити нашим коштом – довелося ставити її на місце

“– Свекруха звикла добре жити нашим коштом – довелося ставити її на місце

Ніна Петрівна сиділа у кріслі та вивчала результати своїх аналізів. Холестерин трохи підвищений, гемоглобін на нижній межі норми, вітаміну “Д” не вистачає. У її шістдесят п’ять років здоров’я потребувало постійної уваги.

– Альоша, – подзвонила вона синові, – мені лікар вітаміни прописав. Дорогі. Упаковка, майже тисячу коштує. А ще щитоподібну залозу настав час проконтролювати. Може, допоможеш?

– Мамо, а не можна подешевше вітаміни знайти?

– Синку, це імпортні, якісні. Я ж не можу заощаджувати на здоров’ї.

Олексій зітхнув на тому кінці дроту. Його мати дзвонила майже щотижня із проханнями допомогти грошима. Чи то ліки, чи то аналізи в приватній клініці, то процедури.

– Добре, мамо. Завтра перекажу.

– Дякую, рідний. Ти у мене єдина опора.

Ніна Петрівна жила одна у двокімнатній квартирі в гарному районі. Квартира приватизована, нікому нічого не винна. Пенсія сім тисяч, але на її потреби не вистачало.

А її син Олексій із дружиною Ольгою та донькою Марійкою жили у невеликій студії – тридцять квадратних метрів.

Купили в іпотеку три роки тому, щомісячно платили в банк чотирнадцять тисяч. Тісно, звісно, але іншого варіанта не було.

– Знову твоя мати гроші просить? – Запитала Ольга, коли чоловік скинув дзвінок.

– УЗД щитоподібної залози хоче робити. Каже, останнє було рік тому.

– А що, її “щитовидка” за рік кудись могла подітися?

– Оль, ну вона ж літня. Боїться за своє здоров’я.

Ольга промовчала, але в душі закипало обурення. Щомісяця вони віддавали матері чоловіка від п’яти до десяти тисяч гривень. При цьому самі заощаджували на всьому.

Ольга працювала менеджером у невеликій компанії. Олексій – слюсарем на заводі. Грошей і так не густо, а ще мінус іпотека, комуналка, дитячий садок. Залишалося мало. А тут ще постійні прохання свекрухи про фінансову допомогу.

Ольга все частіше думала про несправедливість ситуації. Жінка похилого віку одна живе у двокімнатній майже в центрі й скаржиться на брак грошей. А молода сім’я з дитиною мається на околиці в студії, ще і їй допомагає.

За тиждень Ніна Петрівна знову зателефонувала:

– Альоша, мені кардіограму зробити треба. У поліклініці черги, а у приватній клініці швидко.

– Скільки коштує?

– Шістсот гривень із розшифровкою.

– Мамо, може, в поліклініці таки? Безплатно.

– Сину, там такі лікарі! Молоді, недосвідчені. А мені потрібний добрий фахівець.

Оля чула цю розмову і не витримала.

– Льоша, вистачить! Щотижня одне й те саме!

Чоловік прикрив слухавку рукою:

– Тихіше, мати почує.

– Нехай чує! Мені набридло!

Після розмови з матір’ю у подружжя відбулася серйозна розмова.

– Льош, так далі продовжуватися не може, – сказала Оля.

– А що ти пропонуєш? Кинути матір?

– Не кинути, а знайти розумне рішення.

– Яке?

– Подумаймо. Твоя мати живе одна у двокімнатній в п’ятдесят квадратних метрів. Ми втрьох у студії в тридцять квадратів.

– Ну то й що?

– А те, що можна помінятись місцями.

Олексій не зрозумів:

– Як помінятись?

– Дуже просто. Вона переїжджає до нас у студію. Ми до неї у двокімнатну. І ще їй допомагатимемо грошима щомісяця.

– Ольга, ти що! Як вона у студії житиме?

– А як ми тут живемо втрьох? Одній літній жінці вистачить тридцяти метрів. Натомість у неї будуть гроші на ліки.

– Вона ніколи не погодиться.

– Ось і подивимося, що для неї важливіше – комфорт. чи здоров’я.

Ідея Ольги була логічною, але Олексій розумів, що мати таку пропозицію сприйме у багнети.

За кілька днів вони приїхали до Ніни Петрівни втрьох. Поки Маша дивилася мультфільм, дорослі сіли за кухонний  стіл.

– Мамо, у нас є пропозиція, – почав Олексій.

– Яка пропозиція?

– Стосується житла та твоїх фінансових проблем.

Ніна Петрівна насторожилася:

– Слухаю.

– Поміняймося місцями, – випалила Ольга, не чекаючи чоловіка. – Ви переїжджаєте в нашу студію, а ми – до вашої квартири.

Свекруха оторопіла:

– Як це?

– Дуже просто. Вам одній місця вистачить, а нам з дитиною дуже тісно. Плюс, ми будемо вам щомісяця допомагати грошима.

– У студії? Я житиму в студії?

– А що таке? Сучасне житло, новий будинок, гарний ремонт.

– Але ж там все в одній кімнаті! Ні кухні, ні зали, ні спальні!

– Зате фінансово буде краще, – відрізала невістка.

Ніна Петрівна встала з-за столу.

– Це розумна пропозиція, – відповіла Ольга. – Ви постійно скаржитесь на брак коштів. Ми пропонуємо рішення.

– Яке рішення? Щоб я в комірчині жила?

– А ми з дитиною у комірчині вже три роки живемо!

Олексій спробував втрутитися:

– Давайте спокійно обговоримо.

– Ні, Альоша, – твердо сказала дружина. – Нехай твоя мати вибирає. Або міняємось житлом, або більше ніяких прохань про гроші.

– А якщо мені ліки знадобляться? – обурилася свекруха.

– Продайте щось. Або позичте у сусідів.

– Олю! – Обсмикнув дружину Олексій.

– Ні, нехай каже, – холодно промовила Ніна Петрівна. – Я бачу, що вона про мене думає.

– Я думаю, що в шістдесят п’ять років настав час бути реалістом, – відповіла Ольга. – Або ви живете з комфортом, але виключно на свою пенсію, або отримуєте фінансову допомогу, але йдете на компроміси.

– Які ще компроміси? Я все життя працювала, заслужила нормальні умови!

– А ми що, не заслуговуємо нормально жити, а не економити на всьому?

– Ніхто вас не змушував цю студію купувати!

– Що змогли по грошах, те й купили!

Олексій відчував, як ситуація виходить із-під контролю:

– Олю, годі. Мамо, не нервуй.

– Як не нервувати? Мене із власної квартири виселити хочуть!

– Ніхто нікого не виселяє, – сказала невістка. – Ми пропонуємо справедливий обмін.

– Справедливий! Я маю в одній кімнаті спати, їсти, готувати й телевізор дивитися!

– А ми робимо все це втрьох, ще й вам допомагаємо грошима! Хіба це справедливо?

Ніна Петрівна склала руки на грудях:

– Я ніколи на таке не погоджуся.

– Добре. Тоді, будь ласка, більше жодних дзвінків із проханнями про гроші!

Конфлікт спалахнув неабиякий. Ніна Петрівна почала плакати.

– Альоша, як ти спокійно сидиш і слухаєш, що твоя дружина хоче мене в комірчину загнати!

– Мамо, там не комірка, а цілком нормальні умови!

– Нормальні! Все в одній кімнаті! Де я гостей прийматиму? Де спатиму?

– Там є ніша для ліжка, – пояснила Ольга.

– Ніша! Як у гуртожитку!

– Натомість будуть гроші на ліки та процедури.

– Та я краще хворітиму, але в нормальній квартирі!

Ольга зрозуміла, що вмовляти марно. Свекруха хотіла всидіти на всіх стільцях.

Додому подружжя їхало мовчки. Олексій був засмучений, Ольга злилася, Маша не розуміла, чому всі такі мовчазні.

Вдома дружина пояснила чоловікові свою позицію:

– Льош, я більше не маю наміру утримувати твою матір, поки ми самі живемо в таких стиснутих умовах.

– Але ж вона стара, хвора!

– Не хвора вона, а недовірлива. Щотижня нові аналізи, процедури.

Минуло три місяці. Ніна Петрівна більше не дзвонила з проханнями про гроші. Олексій розумів логіку дружини, але на серці було тяжко.

Мати старіє одна, а він не може їй допомогти через принципову позицію дружини та скромний достаток.

Ніна Петрівна теж страждала. Пенсії справді не вистачало на всі її бажання. Аналізи тепер доводилося робити у районній поліклініці, ліки купувати найдешевші.

Але переїжджати до студії вона не хотіла принципово. Все життя прожила в нормальних умовах – і раптом в одну кімнату на старість?

Так і жили: жінка похилого віку одна в просторій квартирі без грошей на дорогі вітаміни та платну медицину, молода сім’я в тісноті, але з принципами.

Ніхто не хотів поступатися, всі залишилися при своїх інтересах, але стосунки були зіпсовані.

А як би ви вчинили в подібній ситуації? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки.”