Ілюша

Яшка спіймав малюка, що летів у повітрі. Його сильні руки пом’якшили падіння маленького тіла в блакитному комбінезоні. Немовля лише злегка ткнулося носиком у груди хлопця, здивовано кліпнуло очима і захоплено вигукнуло:

— Тато! — Оце мені тільки цього не вистачало!

Яшка підняв голову й подивився на дівчину, яка застигла з жахом у погляді.

— Безрука! Ти що, брата вбити хотіла? — Це мій син, дякую тобі велике… Я випадково…

На повороті сходового майданчика стояла дитяча коляска. Одне колесо відпало і весело застрибало вниз. Раптовий крен викинув малюка, а ремені безпеки, звичайно, були не застебнуті.

— А якби я не зловив? Що тоді? Ти ж сама ще дитина, а вже сина народила, несвідома.

Катя взяла Ілюшу на руки і пригорнула до себе:

— Це не тато, синочку. — Ось-ось, він навіть рідного батька не знає.

Яшка кипів від емоцій, мабуть, від пережитого шоку. Не кожного дня зустрічаєш літаючих немовлят. Катя не відповіла, намагаючись однією рукою спустити коляску.

— Дай сюди, слабачко! Тобі ще в ляльки гратися років п’ять треба.

Він легко підхопив коляску під пахву й рушив вниз сходами.

— Тато!

Ілюшка яскраво всміхнувся своєму рятівнику.

— Все, я пішов, бо з вами тут і до аліментів недалеко.

Сьогодні скасували тренування, неочікуваний вихідний. Чим би зайнятися? Вдома чистота, в холодильнику повно каструль і коробочок із смачною домашньою їжею. Як для холостяцької квартири, занадто затишно. Скільки разів хотів поділитися цим із друзями, що живуть на напівфабрикатах, але щось зупиняло. Засміють, ще й припишуть вигадки. А все просто – раз на тиждень приходить сусідка Ніна Іванівна: прибирає, готує про запас, запускає пральну машину. Яшці залишається лише підтримувати порядок і мити за собою тарілку. Невелика плата за комфортне життя.

Він підійшов до вікна, різко його відчинив і закричав на весь двір:

— За дитиною дивись, незграбо!

Ілюшка вже сидів боком на гойдалці, яку Катя легенько розгойдувала, втупившись у телефон. Обоє одночасно підняли голови до Яшчиного балкона.

— Тато! — Та що ж це таке?!

Він грюкнув вікном і відступив углиб квартири.

— Ще не вистачало, щоб сусіди почули і справді мені дитину приписали. Цікаво, де таких недолугих випускають? З ким вона живе? Невже ні матері, ні батька поруч, щоб підказати, як поводитися з малюком?

Чоловічі кросівки New Balance, великий вибір! Замовляйте онлайн.В магазин

Від нудьги увімкнув пилосос. Через гул ледь почув дзвінок у двері.

— Мій хліб відбираєш?

Ніна Іванівна любила господарювати, коли Яшка був на тренуваннях.

— Ні, що ви. Просто не знаю, куди себе діти. — Так піди прогуляйся, день сьогодні гарний, сонячний.

Згадав про малого на гойдалці. Ні, стикатися з його мамою на вулиці не хотілося.

— Краще в комп’ютер пограю, сто років не відкривав. — Яшенька, а ти про новеньку в під’їзді чув? Дівчина з малюком у блакитному комбінезоні? — Катя? Ох, у неї ціла трагедія! Нікому не розкажеш? Обіцяєш? — Обіцяю.

Ніна Іванівна зітхнула і почала розповідь. Катя – дитдомівська. Отримала квартиру від держави, на радощах вирішила відсвяткувати новосілля, запросила сумнівних людей. Підпоєна, беззахисна… Троє їх було. Двоє – ще діти, а третій – рецидивіст. Катя не стала звертатися до поліції, звинувачуючи себе. Дізналася про вагітність, нікому не сказала. Але той покидьок дізнався сам. Почав тиснути, писати, вимагати, щоб приїхала і записала сина на нього – сподівався на скорочення терміну. Запугав так, що Катя боялася власної тіні. Тільки два місяці жила спокійно.

— Звідки ви це знаєте? — Так це я її сюди привезла. Пам’ятаєш, я їздила на обстеження? Там і познайомилася з нею. Запропонувала здати свою квартиру, а тут винайняти житло, щоб збити слід її переслідувача. — А зробити тест на батьківство? — Вона боїться. А що, як він і є батьком Ілюші?

Яшка підійшов до дверей, прислухався. Поверхом вище грюкнули двері. Чекаючи кілька секунд, він вийшов у під’їзд. Мовчки забрав коляску, спустив униз.

— Дякую! — Дитину міцніше тримай! — Тато! — І поясни йому, що не можна кожного зустрічного татом називати. — Він маленький, ще не розуміє.

З кожним разом це слово зачіпало Яшку дедалі більше. Спочатку дивувало, потім дратувало, а тепер він сам наче чекав моменту, коли Ілюша знову побачить його, усміхнеться і скаже:

— Тато!

Ще тільки цього не вистачало…

— Яшенька, що робити?! — Що сталося, Ніно Іванівно? — Катя! Її той бандит знайшов! Дружки приходили. Вимагає їхати в тюрму, погрожує. Катя у паніці, не знає, куди бігти!

Довелося майже п’ять хвилин дзвонити у двері, перш ніж вони відкрилися.

— Тихо, моя хороша, це свої, не бійся.

Ніна Іванівна обняла Катю.

— Забирай Ілюшу і йди до мене. Там вони тебе не знайдуть. Головне, не виходь на вулицю. Я щось придумаю. З’їжджу до друга в поліцію.

Два дні потому…

— Катя, збирайся! Ми їдемо в тюрму…

Не дивись так, усе буде добре.

Двері відчинилися, і конвоїр завів небритого чоловіка з татуюванням на шиї.

— Побачення — п’ять хвилин.

Цей покидьок торкався Каті. Кулаки самі собою стиснулися. Яшка у строгому костюмі виглядав старшим за свої роки, як, втім, і сама Катя, яка заради цього випадку одягла сірий брючний костюм бізнес-леді. Театральна вистава на всі 100%!

— У мене немає на тебе часу! Слухай уважно!

Яшка поправив краватку.

— Ти переслідуєш мою дружину і сина. Так, хлопчик мій! Ось тест на батьківство. В руки не дам, читай так — я його батько на 99,9%. Запам’ятай це раз і назавжди. А тепер скажи, що нам робити з цими повідомленнями?

Яшка увімкнув запис, де звучали погрози, зізнання, що Катя могла народити дитину від нього, коли ще була неповнолітньою. Повний набір на кілька статей.

— Віддаємо справу в суд? Чи ти припиниш переслідувати мою родину?

— Я… не знав. Думав, що він мій. Більше такого не буде, обіцяю.

— Це останнє попередження. Якщо що, мій адвокат запроторить тебе за ґрати років на п’ятнадцять. Усвідомив?

— Так, звісно!

Вперше Катя спала міцним, спокійним сном. Прокинувшись, Ілюша подивився на маму. Плакати чи ні? Поклав голівку їй на груди, тяжко зітхнув, обійняв рученятами та знову заплющив очі.

Яшка вже, як магнітом, тягнувся до вікна.

— Так я і знав! Ну що за безвідповідальність! Тягне санчата голими руками! І шарфика в Ілюшки немає — знову нежить буде. От же ж біда!

Натягнув теплу куртку, взяв запасні рукавички, шарф із емблемою своєї команди, подумав і прихопив маленький плед, щоб укутати малюкові ніжки. Усе робив мовчки. Сунув у руки розгубленої дівчини рукавички, намотав хлопчикові шарф, накрив пледом. Забрав мотузку:

— Поїхали!

Замерло все всередині. Стоїть і рахує секунди: Одна, дві, три…

— Тато!

По душі розлилося тепло.

— Ходімо на гірку!