Вона лежала в ліжку, одягнена в тілогрійку, ноги її були взуті в чоботи

Вона лежала в ліжку, одягнена в тілогрійку, ноги її були взуті в чоботи. Забігла сусідка захвилювалася:

– Тоня тобі погано? Що з тобою?

Антоніна нічого не відповіла їй, тільки продовжувала лежати на боку.

***

– Мамо, завтра я приїду додому не одна, а з нареченим, – приголомшила Антоніну телефоном дочка Лариса. – Я виходжу заміж!

Антоніна розгубилася:
– Як, заміж? Коли ти встигла нареченого знайти? Ну що ж, приїжджайте, чекатимемо. Добре, що попередила, я повідомлю про це твоєму батькові.

Жінка відключила телефон і вийшла з дому на ганок.

Чоловіка вона знайшла на городі, той лагодив паркан.
– Рома! – гукнула Антоніна. – Кидай все. Завтра донька приїде не сама, з нареченим! Познайомимося з ним!

Вечір видався завантаженим, Антоніна з чоловіком крутили м’ясо на фарш і ліпили вареники, смажили котлети до пізньої ночі жінка поралася біля печі, готувала пироги та пекла млинці, поки чоловік намивав ганчіркою підлогу у всіх кімнатах.

Анохіни не намагалися справити гарне враження на нареченого своєї єдиної дочки.

Вранці будинок був у ідеальній чистоті, а стіл, накритий у залі, ломився від частування. Роман спішно підмітав у дворі, тоді як Антоніна в будинку наводила останні штрихи, прикрашаючи стіл різноманітними вазами з варенням та цукерками.

І ось нарешті гості прибули, здивувавши господарів своїм розкішним та модним автомобілем, який із гучною музикою в’їхав у двір.

Першою вийшла Лариса з великим букетом троянд у руках. Слідом за нею з’явилася худорлява жінка у строгому пальті. Вона почекала, поки молодик, що вибіг з-за керма, відчинить багажник і подасть їй коробку з тортом.

Гостя окинула поглядом будинок, і її очі зупинилися на Тоніних.

– Доброго дня, – посміхнулася вона. – Ларисо, познайом нас.

Дочка хвилювалася, руки її тремтіли.

– Мамо, тату, це Валентина Геннадіївна, мама Олега. А це Олег, я вам про нього розповідала.

Антоніна з цікавістю глянула на гостей і жестом запросила всіх до хати. Материнське серце підказувало їй, що Валентина Геннадіївна не в захваті від вибору свого сина, але тримається з гідністю, як справжня леді.

“Але це тільки спочатку”, – похололо всередині в Антоніни.

У ході знайомства стало очевидним, що материнське чуття не підвело її.

– Я пропоную дітям обійтися без весілля, навіщо зайві витрати, – казала Валентина за столом. – Хай розпишуться та посидять вдома. Я, наприклад, не люблю жодних галасливих гулянь та гостей. Лариса отримала диплом, так одразу і знайдемо їй роботу в місті. За пів року молодята зможуть взяти іпотеку. І буде чудово, якщо ми трохи допоможемо їм придбати житло. Я дам Олегу невелику суму, яку відклала йому. Звичайно, не мільйон, удвічі менше, але краще ніж нічого.

Майбутня сваха з надією поглянула на батьків Лариси.

– Якщо така справа, то й ми не залишимося осторонь, – сказав Антоніна. – У нас теж є деякі накопичення, і коли молоді вирішать придбати власне житло, ми віддамо їх нашій дочці.

Після того як Лариса вийшла заміж за міського хлопця, її батьки з радістю почали допомагати молодій сім’ї. На їхньому подвір’ї жили кури, кілька овець та корова з бичком.

З настанням зими бичка забили на м’ясо. Частину яловичини Роман відвіз до міста, розділивши між родиною дочки та свахою. Він затримався у гостях на кілька днів.

Антоніна дзвонила чоловікові щогодини, але Рома спочатку відповідав, що гостює у Лариси, а потім відключив телефон.

Антоніна не сумувала, адже її займала робота з господарством. Вона зробила сир, зібрала вершки та збила масло. Все це вона відклала, щоб подарувати свасі. Їй дуже хотілося заслужити прихильність Валентини.

Але незабаром до хати Антоніни прийшла біда. Її чоловік, Роман, повернувся додому лише для того, щоб зібрати речі та піти. Він сухо пояснив дружині, що давно чекав, коли їхня дочка влаштує своє особисте життя, щоб розлучитися. І зізнався, що вже давно не відчуває до неї жодних почуттів.

– Я більше не хочу жити з тобою. Залишаю тобі дім та господарство і прошу тебе зрозуміти. Я давно хотів піти від тебе, але мене зупиняла дочка. Тепер вона влаштована, і я не маю причин прикидатися далі. Відпусти мене!

Антоніна розплакалася, судомно вчепилася в чоловікову куртку і попросила його залишитися. Але Роман розтиснув її пальці та пішов.

Люди, які можуть стійко переносити будь-які випробування долі, справді сильні. Проте Антоніна не мала таких здібностей.

Вона лежала на ліжку, одягнена в тілогрійку, ноги її були взуті в чоботи. Сусідка, що зайшла в її будинок з ранку, натрапила на господарку, яка просто лежала. Захвилювалася:

– Тоню, тобі погано? Що з тобою? Давай я нашого фельдшера покличу.

Антоніна нічого не відповіла їй, тільки продовжувала лежати на боку.

За годину біля хати Антоніни зібралося майже все село, люди розмірковували між собою:

– Кажуть, від Тоні чоловік пішов.

– Як пішов, куди? – переймались баби.

Найкращий друг Романа Володька, вийшов із натовпу:

– Пішов Ромка до іншої баби, вона живе в місті. Решту подробиць я не знаю.

– Ну і негідник! А з Тонею що?

– То незрозуміло, що. Лежить, не встає, не відповідає на запитання. Фельдшер її оглянув, каже, схоже на інсульт. Ну, він подзвонив лікарю, зараз під’їдуть, та послухаємо, що скажуть.

Звістка про те, що мати злягла, швидко дійшла і до Лариси. Та примчала з міста, кинувши всі справи, почала метушитися біля матері.

Оздоровчі процедури

Недуга вклала Антоніну в ліжко, жінка пролежала в реанімації два тижні. Спочатку вона не могла говорити та очі її були постійно мокрими від сліз.

Роман категорично відмовився бачитися із дружиною. Він сухо повідомив доньку, що подав на розлучення і не збирається повертатися додому.

Він сказав дочці:
– Я не вірю у її хворобу. Я вважаю, що вона вдає і маніпулює мною, щоб я повернувся.

Лариса була шокована від слів батька.

Роман жив зі своєю новою жінкою і боявся, що ситуація, яка склалася, змусить його повернутися до дружини.

Він навіть у серцях висловив зятю, що було б краще, якби Антоніна “відмучилась” та звільнила від тягаря рідну дочку.

Лариса не могла зрозуміти, як батько міг сказати таке про людину, з якою прожив багато років. Вона жахнулася і розлютилася від його слів.

Дівчина взяла на роботі відпустку, перевезла матір до себе в орендовану квартиру і добровільно доглядала її.

У селі сусіди та приятелі теж не сиділи склавши руки, за відсутності господарів, доглядали худобу.

Олег сердився на молоду дружину через проблеми, що навалилися.

– Це не життя. Скільки твоя мати так лежатиме? Рік, два, чи, можливо, все життя? Як довго нам з тобою доведеться витрачатися на ліки та її догляд? Вибач, але я, коли одружився з тобою, не розраховував, що доведеться поратися з тещею.

Того ж дня прийшла відвідати молоду родину й Валентина. Вона похитала головою:

– Ларисо, ти мені звичайно вибач, якщо мої слова здадуться тобі різкими, але ми всі, включаючи твого батька, схиляємося до того, що Антоніну треба визначити до якогось пансіонату. Або відправити її до села і найняти для неї помічницю, яка буде виконувати функції доглядальниці. Тому що в тебе сім’я, робота, ти не можеш усе кинути заради хворої людини.

Лариса, що весь цей час тримала матір за руку, байдуже подивилася на свекруху:

– Валентино Геннадіївно, мама і є частиною моєї родини. І навіщо ви втрутилися в її життя, адже це до вас пішов тато? Чому ви дозволили йому жити з вами? Як це взагалі могло статися?

Гостя не захотіла відповідати на запитання та одразу ж повернулася спиною.

Олег зрозумів, що Лариса не поступиться його вимогам і теща залишиться у них жити.

Він попросив розлучення, пояснивши, що сімейне життя виявилося не таким, як він собі уявляв.

Лариса погодилася на розлучення, не приховуючи сліз. Вона думала, як їй пощастило, що вона не встигла дитину спланувати та не купила з Олегом спільне житло. Їм не було через що сперечатися.

Гроші, які лежали на банківському рахунку Лариси та призначалися для початкового внеску були дуже доречні. На них Антоніна та Лариса жили: винаймали квартиру поруч із лікарнею, купували їжу, ліки, оплачували масаж та реабілітаційні процедури.

На одній із таких процедур Антоніна познайомилася з усміхненою Раїсою. Ця п’ятдесятирічна жінка відновлювалася після дорожньо-транспортної пригоди. Попри те, що Раїса була прикута до візка, вона залишалася життєрадісною та активною.

Розговорившись, жінки обмінялися номерами телефонів, так і почалася їхня дружба.

– Я б все віддала, щоб повернути собі можливість ходити, – ділилася з Антоніною Рая, її слова були сповнені болю. – До хвороби я була звичайною людиною, але жила як амеба. Весь час сиділа в кріслі, лінувалася вийти на прогулянку. Я нудьгувала, хоча в мене було все: власна дорога машина, гарна робота та квартира. Але найголовніше – у мене є найкращий у світі син. Однак раніше я не цінувала цього та жила у депресії. Щовечора я вигадувала собі проблеми.

Тепер, коли я втратила можливість ходити, я усвідомила, як багато в мене є. Я хочу стати на ноги та повернутися до свого звичайного життя. Як тільки ми видужаємо, сходимо в ресторан.

Антоніна скромно посміхнулася:
– Я ніколи не була в таких місцях.

Раїса здивувалася:
– Ти говориш це серйозно? Тоді тим паче підемо. Я хочу знову опинитися в пристойному місці, серед гарно одягнених, сміливих людей.

Спочатку Тоня сіла в ліжку сама, потім навчилася потихеньку спускати ноги на підлогу з ліжка. І зрештою, встала з ліжка і навчилася заново ходити.

Весь цей час поряд з нею була кохана дочка, яка вірила в неї, терпляче дбала і масажувала Тоні ноги.

Подарункові кошики

Антоніна запевнила Ларису, що до ресторану дійде сама без пригод.

Дочка все одно напросилася за нею слідом, коли прийшли у призначене місце, їх зустріла Раїса.

Вона сиділа у візку, який котив молодий чоловік.

– Доброго дня, Тоня, – посміхнулася подруга. – Знайомтеся, це мій син Андрій.

– А це моя дочка Лариса.

Лариса збентежилася, Андрій теж почував себе ніяково:

– Коли мама зібралася до ресторану, я не відпустив її одну. Подумав, який такий ресторан може бути, адже її щойно виписали.

Лариса посміхнулася, прикривши рота рукою:

– Я теж здивувалась, але вирішила проводити маму. Я все ще хвилююсь за її здоров’я.

Оздоровчі процедури

У ресторані панувала затишна атмосфера, тихо грала класична музика, жінки обрали столик та сіли за нього.

Лариса збиралася йти, проте завмерла. У кутку за столиком сидів її батько, він був не один, з колишньою Ларисиною свекрухою Валентиною.

Роман не зводив очей із дочки.

– Ларисо, – майнула на його обличчі жалюгідна посмішка, він помахав їй рукою.

Антоніна теж побачила кілька зрадників, перестала рухатися.

– Чи можна мені піти?

Антоніні було видно, як чоловік продовжує сидіти за столиком, ніби нічого не сталося. Її взяла агресія і вона відкрила меню.

– А ми що, даремно сюди прийшли? Ларисо, дочко, сядь за стіл, і ви Андрій, будь ласка, сідайте.

Антоніна насолоджувалась спілкуванням та їжею, і думала про те, що теж буде радіти життю. Вона не стане більше засмучуватися: пішов чоловік, туди йому і дорога.

Роман весь вечір поглядав за столик де сиділи Антоніна та Лариса. Йому дуже хотілося підійти та дізнатися, що вони роблять тут. Адже ресторан – дорогий заклад, який не може дозволити собі хвора сільська жінка.

***
Після недовгих стосунків Андрій одружився з Ларисою. На своє весілля вона не запросила батька.

Ларисі пощастило з чоловіком і свекрухою – вони виявились чудовими людьми.

Раїса почала ходити за допомогою милиць, але на урочистості сиділа в колясці, і поряд із нею постійно знаходилася Антоніна.

Після весілля доньки Антоніна повернулася до рідного дому. Володя, колишній друг Романа, який жив один і приходив доглядати худобу під час відсутності господині, продовжував приходити.

Він допомагав жінці всім, чим міг. Можливо, Антоніна зверне на нього увагу, і дві самотності зійдуться.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?