Ну… і коли ти мені збиралася все розповісти? – син з ненавистю в очах дивився на ошелешену Наталку.

– Ну… і коли ти мені збиралася все розповісти? – син з ненавистю в очах дивився на ошелешену Наталку.

– Гліб, синочку, ти що? Що сталося?

– Я все знаю… мама.

Останнє слово хлопчик виплюнув в обличчя матері.

– Ну розкажи мені, я теж хочу знати, – спробувала перевести в жарт Наталка і підійшла обійняти сина.

Але хлопчик відсахнувся від неї, ніби вона була якась заразна або може зробити боляче своїй дитині.

– Глібе, синочку, що сталося?

– Іди, бачити тебе не можу, — хлопчик швидко роздягнувся і пройшов до своєї кімнати.

Як не намагалася Наталя, вона не могла достукатися до сина, він не відчиняв двері і Наталі здалося, що син плаче.

– Господи, поясни ти, в чому ти мене звинувачуєш, врешті-решт? Гліб! Що за поведінка панянки? Я думала, що мій син чесна і доросла людина…

– Так? — двері відчинилися, її син стояв червоний і розпатланий, — я теж думав, що моя… мати чесна і… і… любить мене, а ти…

Наталку різонуло слово “мати”, ніколи за чотирнадцять років син не називав її так жодного разу, а тут… Було боляче, боляче і прикро…

Але Наталя взяла себе в руки, все-таки з них двох, вона доросла людина.

– І все ж… постарайся пояснити.

– Я все знаю, мені… мені… тато все розповів.

– Ааа, ось звідки вітер дме, ну-ну і що ж розповів тобі твій батько?

– Все… як ти мене в дитячий будинок здавала і все… все розповів, зрозуміло тобі…

– Зрозуміло, чого вже там.

– І що? – Син розгублено дивився на Наталку, – ти що… навіть не будеш виправдовуватися?

– Я? Ні, мені нема в чому виправдовуватися. Знаєш, напевно ти правий, я нікчемна мати…

Я думаю у твого тата тобі буде краще, я зараз тобі розповім дещо. А потім…

Потім я сама допоможу зібрати тобі речі і відправлю тебе до новознайденого, такого хорошого, доброго, улюбленого татка. А сама, як погана мати, буду жити в своє задоволення.

Син мовчав і дивився на матір.

З того часу, як в їхньому житті з’явився батько Гліба, Наталка живе, як на пороховій бочці.

Колишній чоловік раптом вирішив спілкуватися із сином, і Гліба стало не впізнати.

– З чого б почати… Ти присядь, синку, в двох словах і не розповісти.

– Не хочу я нічого слухати, ти… ти… підла.

– Ні вже… тобі доведеться мене вислухати, сину, сядь, я сказала. Малий ще, кидати мені звинувачення в обличчя.

Послухав батькову версію, вже не знаю, що він там тобі наговорив, тепер послухай мою.

Я народилася нібито в благополучній родині і нічого не віщувало біди, але мої батьки розлучилися.

Батько знайшов собі нове кохання і я досі з ним не спілкуюся.

Подарункові кошики

А мати… ну мама, вона почала доводити батькові і всім оточуючим, що вона ще «цілком собі» і вся така королева.

У мене почали з’являтися нові татусі, один за одним, мати почала котитися вниз.

Я рано дізналася про доросле життя все те, що нормальній дитині знати не належить. У підсумку опинилася в дитячому будинку.

У мене були бабусі і дідусі, дядьки і тітки, але… я опинилася в дитячому будинку.

Мати клялася мені, що кине пити, візьметься за розум і забере мене.

Вона дотримала обіцянку, і забрала мене, але я пішла назад, сама, в дитячий будинок. Можна я не буду називати причину?

Я постаралася забути про це, з тих пір я не спілкуюся ні з ким із родичів, та ти й сам знаєш, ми з тобою завжди удвох.

Я не страждаю від цього, просто живу.

Так ось, я попросилася назад… Мене взяли назад, баба Катя. Ти ж знаєш, що вона тобі не рідна бабуся?

Гліб кивнув, а Наталка продовжила далі.

– Вона працювала там і її дуже здивувало, що дівчинка в тринадцять років прийшла сама, вона поговорила зі мною, я їй все розповіла, так я опинилася в дитячому будинку вдруге і вже до випуску.

Мати не прийшла, жодного разу, у неї була своя, хороша сім’я, вона настраждалася. Так вона заявила, а я нагадування про минуле життя, та й… ну добре.

Загалом, завдяки бабі Каті, Катерині Федорівні, я закінчила школу, на відмінно, між іншим, я вступила до інституту, зустріла твого батька.

Я вчилася на останньому курсі і працювала офіціанткою, ти ж розумієш, що утримувати мене було нікому. Жила в гуртожитку.

Твоїй справжній бабусі, матері батька, не потрібна була бродяга, так вона мене охрестила, коли я сказала, що два роки жила в дитячому будинку.

Але ми одружилися і народився ти, а потім, коли тобі було пів року, твій тато втомився бути чоловіком і сказав, що він йде, він зустрів іншу, вірніше я йду.

Куди? А нікого це не цікавить, просто йди і сина свого забери.

Потім свекруха милостиво дозволила пожити мені два тижні, поки її синочок зі своєю коханою дівчиною відпочиватиме.

Тоді мені здалося, що вона така добра і мила, пожаліла мене, приголубила. А мене ніхто не жалів просто…

Я металася по місту в пошуках роботи, а хто візьме на роботу молодого фахівця без досвіду, з немовлям на руках.

Я повернулася на місце офіціантки, але роботодавець заборонив мені приходити на роботу з дитиною, тобто з тобою.

Просила свекруху дозволити мені залишати сина, тебе… з нею, коли у мене зміни, але мене прогнали геть.

Твій татко, напевно, вже познайомив тебе з улюбленою бабусею?

Вже напевно відро сліз виплакала старенька, побачивши улюбленого онука, забувши, як вона цього онука обіцяла викинути в під’їзд, якщо я не приберуся до приїзду улюбленого синочка, твого татка, Глібе.

Я пішла з тобою на руках і без віри в те, що життя може продовжуватись. Хотіла стрибнути у річку. Ну, а що ще залишалося робити.

Думаю, вже враз одним махом, візьму гріх на душу, я відповім, а синочок невинне янголятко, в рай потрапить, я так думала тоді.

Стою на мосту, вода сіра така, холодна. А ти притих, я тебе притиснула до себе. Тут безхатько якийсь іде. Хапає за руку мене, каже, мовляв, не дури, дівко, немає безвихідних ситуацій.

Я наче прокинулася, пішла в парк, сіла з тобою на лавку, голова запрацювала чітко.

Дивлюся на моє сонечко і думаю, та що ж я за егоїстка така? Себе жалію, ах, бідна, ніхто не любить мене. А син? Синочок мій, я ж для нього цілий всесвіт.

Так подумала, план відразу дозрів, пішла до тітки Каті, вона для нас була як мама.

Ні, вона не була якась добра. Вона була особлива, якщо вже взялася допомагати, то не кине.

Розповіла їй все, вона погодилася допомогти оформити тебе в дитячий будинок.

Коли була вільна хвилинка, я до тебе бігла, не розлучити нас було, так вчепилися одне в одного з тобою. Ти ніби розумів, я плакала і просила у тебе вибачення, просила потерпіти.

“Мама повернеться”, – шепотіла я тобі.

Я працювала на двох роботах, а потім дівчинка, яка працювала зі мною, сказала, що можна заробити багато грошей на зборі ягід, вона збиралася їхати в іншу країну.

Я вагалася… але втрачати було нічого, та й тітка Катя підтримала, сказала, що теж чула про таке.

У неї сусідка синові на весілля заробила, машину допомогла купити йому і на квартиру вже майже назбирала. І я поїхала.

Три роки довгих три роки я була наче рабом, я впоралася. Ми впоралися.

Я ж тебе потім із собою брала, мені господар дозволив, ти не пам’ятаєш, напевно…

Ми заробили з тобою на квартиру, на свою квартиру. Повернулися додому, тітка Катя зустріла як рідних, ми пожили у неї два тижні, швидко знайшли квартиру.

Кажу ми, тому що ми були разом, завжди. Ти і я. Разом.

Ну, а потім… влаштувала тебе в садок, ти у мене дуже непогано говорив англійською, тому і з англійським ухилом.

А ти що? Правда повірив, що це генетика? Що ти так добре володієш англійською?

Та просто, я не була готова тоді тобі розповідати, та й ти маленький був, ось і ляпнула перше, що на думку спало.

Я влаштувалася на роботу, за фахом, ось жили з тобою, не тужили. Непогано ніби жили, синку?

Заміж не вийшла, щоб ніхто не образив мою дитину. А могла дитину ще народити, та побоялася стати, як моя мати…

Вона, до речі, жива, дістає мене своїми люб’язностями, та тільки для мене вона ніхто. Як і твій татусь з його матусею.

Що йому треба? Думає, що борг по аліментах проститься, якщо він буде сюсюкати з тобою, негідник.

Я тобі з іншого боку відкрилася, так, сину? Я все розповіла, не треба мене звинувачувати в тому, в чому я не винна.

Я, на думку твоєї улюбленої бабусі, — бродяга, жебрачка. Нелюбима колишня, я погана мати…

Не дивуюся, що і мій синок пішов у своїх тата з бабусею. Ну що ж… ти достатньо дорослий, сину, адже тільки дорослий син, мужик, може називати свою маму “матір’ю” і кидати їй звинувачення в обличчя.

Я все сказала, сину. Посиджу на кухні, поки ти збираєш свої речі, подзвоню поки твоєму батькові, — втомлено сказала Наталка. — Порадую його, що дитинка з ним тепер житиме.

Він же хороший, не віддавав сина в дитячий будинок. А що ж ти не запитав у татка… де ж він був у цей час? Ааа… та пішли ви всі…

Всередині було спустошення і дикий біль. Гліб — єдина людина в її житті.

Ні, вона не збиралася ставати злобною мегерою і ні з ким не ділити синочка. Хотіла виростити сина гідним чоловіком, одружити його, любити його дружину, як свою дочку і няньчити онуків.

Ну що ж. Наталка мляво побрела на кухню, шукаючи в телефоні номер колишнього, сльози застилали очі.

– Мамо, мамочко… не треба, не дзвони, пробач, рідна моя… мамо. Я думав, що це просто сон, мамо… я пам’ятаю, чуєш… багато-багато ягід… Тому я їх не їм, так?

– Так, — тихо сказала жінка.

Вони обоє наплакалися.

– Пробач, мамо, я такий… Не можу себе пробачити. Як подумаю, моя миленька мама, одна у великому місті, з малюком на руках, пробач, мамо.

Наталка обіймала свого такого маленького і такого дорослого сина.

Вже ввечері вона почула, як Гліб розмовляв з кимось по телефону.

– Ні, ти вибач, ми з мамою давно збиралися на цей концерт… Ні, я думаю мама буде проти, не треба їй дзвонити.

Знаєш, ти так раптово з’явився в моєму житті, я звичайно радий, але, батько, давай зробимо паузу. Вибач, мені треба з мамою, і взагалі… я сам подзвоню.

– Синку, – Наталка увійшла в кімнату, – може не треба так різко, батько все-таки. Вибач, я випадково почула.

– Мамо, я сам вирішу, добре? – сказав серйозним голосом Гліб, і тут же, як у дитинстві, дивлячись очима котика, попросив маму почитати книжку.

– Про кого? – засміялася вона, – про хлопчика з величезною силою?

– Ні, мамо, з фізики тема важка, а ти так добре пояснюєш…”