– Хіба можна переплатити за щастя?

– Жень, а тобі не здається, що ми добряче переплатили?

Вони присіли на сходинці ґанку будинку, обережно, щоб не потрапити заднім місцем у дірки через виламані дошки. Ґанок можна було б назвати різьбленим, якби вибоїни та відлами в цьому різьбленні так не різали очей.

Щойно вони оглянули придбаний будинок. Проїхали вони кілька селищ у пошуках будиночка “для літньої резиденції”, як висловлювався Євген та зупинилися на цьому.

Думали недовго. Чомусь обом будинок сподобався. Може, просто вони втомилися від довгого вибору?

Зійшлися на тому, що відстань до тих місць, звідки вони, невелика, що будинок піддається ремонту, пристойний город, двір просторий і ціна прийнятна.

Женя оформив кредит, дістав усі свої заощадження, а Ганна продала садову ділянку і ще їй допоміг син. Склалися. Оформили на Ганну – Женя наполіг, хоч і вклав більшу частину коштів.

– А там, дивишся, і одружимося, а то й не вмовлю.

Ганна махала рукою, але розуміла цей його хід: коли житимуть разом, їй соромно стане, що будинок на ній, а якщо що трапиться з нею, то як би Женя і не матиме до нього відношення. От хіба що зареєструвати шлюб… На це він і розраховував.

Рекомендації, посібники “зроби сам” і поради спеціалістів

І сильно не вмовляв, розумів, вік такий, що давити не можна. Але зрідка ось так ось хитро натякав.

Познайомилися вони дивно, як молодь – у соціальній мережі. Женя Войтко та Ганна Синявіна почали суперечитися у групі “Готуємо зі смаком”. Їхню суперечку підхопили інші. Суть суперечки у впливі кількості яєць на пишноту дріжджового тіста.

– Якщо Ви така розумна, то чому на зламі ваші пиріжки зовсім не пишні, тісто тонке? – не здавалася Ганна. Вона вважала себе чудовим кондитером, завжди захоплювала близьких та подруг хорошою випічкою, а тут знайшлась якась Женя… вчить її!

– Ну, по-перше, я – не розумна, а розумний! А пиріжки ці такими й мають бути, зараз надішлю фот пишного пирога.

– А! Ви – чоловік. Тоді все зрозуміло!

– Що вам зрозуміло? Чоловіки, між іншим, найкращі кулінари!

У Ганни згас запал до суперечки. Вона навіть поважала цього нестерпного сперечальника, бо у своєму житті вкрай рідко зустрічала чоловіків, які вміли готувати хоч трохи. А тут…

Виявилося, що живуть вони за три години їзди один від одного. Листування з групового перейшло в особисте, а там і зустріч: Євген сам приїхав на своїй старій машині.

Ганна жила з сином, невісткою та онуками в багатоповерхівці.

Було ніяково: до бабусі наречений приїхав. Женя відразу це відчув і запросив її покататися містом. Син дзвонив кожні десять хвилин, молодь переживала, ніяк не чекали такого від шістдесятирічної матінки.

Вона перестала доповідати про приїзди Євгена, він навідувався, зустрічав її з роботи, і вони гуляли містом, як бездомні підлітки. Якось, коли Женька затяг її під арку будинка і почав цілувати, з-за рогу показалася жінка з дитиною, похитала головою.

Ганна не впізнавала себе: це ж треба – цілується в закутках, як дівчисько!

Євген кликав у гості. Він мешкав один в однокімнатній квартирі. Аня все боялася.

Але одного разу наважилася – розповіла синові про те, що стосунки їх із Євгеном розростаються, що поїде до нього у гості. Син, загалом, був і не проти.

Ганна розуміла, що якщо вона переїде з їх трикімнатної, невістка і син тільки зрадіють. І зовсім не тому, що вони безсердечні, ні. Просто всім хочеться жити самостійно, почуватися господарями.

Та й звільниться ціла кімната, можна зробити спальню. Зараз спальнею для сина та невістки служила вітальня, другу кімнату займали хлопчаки-онуки, школярі.

Але ж Ганна ще працювала. Роботу свою у бухгалтерії відділу освіти дуже цінувала. А поїхати, значить – кинути все: улюблена квартира, онуки, садок, робота.

Як? У такому віці щось міняти.

Але в гості на пару днів, з великими сумнівами та муками, з’їздити все ж таки зважилася.

Квартира Євгена їй дуже сподобалася. А як він її чекав, як зустрічав! Захопив своїми кулінарними здібностями. І все було добре, ось тільки…

На другий день до Євгена, відчинивши двері своїм ключем, прийшла дочка. Аня не чекала, вийшла в халаті Жені, незібрана. Здавалося, що дочка привіталася з нею непривітно.

Вона по-господарськи зазирала до батька в холодильник, щось забирала з шаф, перекладала. Женя дуже привітно намагався познайомити дочку з Ганною. Та культурно відповідала, але з усього її виду було видно, що Ганні вона не рада.

У цьому будинку вже була господиня – і то була вона – дочка Жені. Іншої господині тут не потрібно.

Дочка швидко пішла. Ганна здогадалася: ця парафія, швидше за все, була розвідкою. Що там у батька за кохання завелося на старості років? Зовсім здурів!

Одразу після приходу доньки Ганна зібрала свої речі. Женя вмовляв залишитись, просив не звертати уваги. Це ж його квартира!

Але… Ганна як уявила, що побачила його дочка: у халаті батька з кімнати випливла розпатлана стара тітка… їй зробилося ніяково. Дочка ходила біля їхнього неприбраного ліжка, а Ганна не знала, як їй переодягнутися.

Ні, мабуть, це не для неї. Такі стосунки на старість років. Якось зовсім пішло виходить.

І Євгену нічого не залишалося, як везти її додому.

Він зрозумів – до нього у квартиру Ганна більше не поїде. А ще зрозумів, що жити без цієї жінки він не може.

Ось і запропонував таку спільну покупку.

Аня відмахнулася: звідки гроші? Але вирішили, що купити можна щось на кшталт дачі, недорогий старий будинок у селі. Щоб жити там улітку, а взимку можна і відпочити один від одного своїми квартирами. Євгеній навіть задумував продати квартиру, але Ганна відмовила…

Це ж образи будуть від дочки.

І Ганна замислилась. Свій сад вона дуже любила, але із задоволенням поміняла б його на більш-менш житловий будинок. І вони, замість прогулянок містом, почали у вихідні їздити по далеких і недалеких селищах, дивитися будинки, що продаються.

Цей будинок подивився на них своїми сумними різьбленими вікнами, і вони вирішили, що знайшли те, що шукали. Його й оформили.

І навіть не отримавши всі документи, вирушили сюди. Аня просто взяла відпустку, навіть не звільнилася. Розсудила, що звільнитися завжди встигне.

Коли помічники – друзі сина Ганни й він сам заносили диван, під ніжкою проломилася підлога.

– Так, будиночок, мабуть, старий! Звикнути треба буде, тітко Аня! – Сказав друг сина.

– Треба! Як без того.

У хаті пахло пліснявою, вогкістю та мишами. Першу ніч Ганна спала погано. Зручності на вулиці. А вночі туди йти було страшнувато, але пішла, куди подітися.

Звичайно, цей будинок не може бути постійним житлом, це типу дачі, на літо, – заспокоювала вона себе. Добре, що не звільнилася. Вона вже сумувала за затишною своєю квартирою, зручною кухнею.

Все більше дір виявляли вони в будинку. Дах тече, кут мокне, підлога гнила, у вікна дме … Правда фундамент прекрасний і ще – чудова лиштва. Їх би підремонтувати.

– Жень, а тобі не здається, що ми добре переплатили?

Вони присіли на сходинці ґанку будинку, обережно, щоб не потрапити заднім місцем у дірки через виламані дошки. Ганок можна було б назвати різьбленим, якби вибоїни та відлами в цьому різьбленні так не різали очей.

– Ні! Навпаки! Такий будинок задешево відхопили. Тепер ціль є – щоб онуків сюди привозити. І взагалі, – Женя взяв її за руку, – Хіба можна переплатити за щастя?

З ранку до обіду Євген порався з будинком. Він найняв працівників, і незабаром зручності вже були в хаті, сам підлатав дах. А вечорами порався з лиштвою. Ось із цим він не поспішав, щось випилював, замінюючи злам, купував нові інструменти – працював із душею.

Разом обробили невеликий город і упорядкували дерева і кущі. Огородно-садових планів було море. З’явилися нові саджанці.

Вони їздили іноді додому, за речами чи просто побачитися з близькими, але Ганна раптом там, удома, зрозуміла, що тягне її до цього старого, ще не обнесеного парканом будинку. І вона поспішала до Євгена.

Їй подобалося прокидатися під звуки млинців, що смажилися на кухні, якими старанно балував її Євген, подобалося те, як оберігає він її від труднощів побуту, звалюючи важке на себе. Це вона весь час балувала всіх турботою, тепер дбали про неї. І вона, звісно, ​​платила добром.

На столі парувала поки що крамничка картопелька, але вже зі своїм городнім кропом і зеленою цибулькою, смажена курочка радувала погляд рум’яним боком, кипів чайник.

Там же, на ринку, в бетонному холодному проході, вони знайшли нещасне руде створіння, що тремтіло від холоду і голоду – кошеня. Відмили, нагодували, але наступного дня цей рудий кіт провалився в яму вуличного туалету, завдавши господарям чималих переживань і клопоту.

Сьогодні вони привезли телевізор, діти Ганни придбали собі новий, а цей подарували їм. Півдня Женя порався з антеною встановлював, і ось, нарешті, телевізор запрацював.

– Ну, вибирай, що дивитимемося?

– А давай нічого не будемо. Дивись якийсь вечір. Давай просто так без телевізора відпочинемо.

Сутінки приходили до хати крадькома. Довго червонів крізь віконну раму червоний захід сонця. По білій стелі повільно повз нерівний червоний ромб. Він зблід, виснажувався і, нарешті, зник.

Анна та Євген сиділи за столом кухні, пили чай, мовчали та дивилися у вікно з новими лиштвами. У їхнє спільне вікно. Світло вмикати не хотілося.

Там, за вікном, уже зростав їхній сад. І повний місяць, що зійшов над лісом вдалині, вже освітлював його.

І в будинок теж вповзали довгі місячні тіні. Меблі, речі в будинку начебто ставали менше, тушувалися проріхи, вирівнювалася нефарбована підлога, зливалися зі стіною двері. Тільки нові мідні ручки, замінені Євгеном по всьому будинку, виблискували. А по світлій стелі бігли трепетні тіні. Будинок виблискував, як новий.

І так тепло і радісно було на втомленій душі.

– Ань, а давай вино відкриємо. Вечір такий! – Женя вже відсунув стілець, дістав вино, штопор, – Восени підлогу перестелю, – мріяв він.

– Звідки гроші візьмемо?

– Ань, звільняйся. Давай залишимося тут. Я квартиру все одно продам. Не потрібна вона мені. Я залишаюся тут. І йти мені буде нікуди. Тому доведеться тобі брати мене, бідолашного, в чоловіки. Такий мій розрахунок…

Брязкнули келихи, Ганна обіцяла, що так і буде. Господарі будинку відзначали початок нового життя.

Будинок зітхнув та обійняв їх тим теплом, яке вміє дарувати тільки справжній улюблений дім. Цей будинок буде кращим, бо він знайшов собі господарів.

А в кутку, згорнувшись клубком, спало відмите і задоволене кошеня.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?