Мені було лише 18, коли вийшла заміж. У нашому селі вважалося, що чим раніше одружишся – тим краще. Плітки там розповзалися швидше, ніж вітряна віспа.
Вадим, мій чоловік, був старший на 10 років. Йому тоді було вже 28. Не можу сказати, що не любила, але була занадто юною, щоб зрозуміти, чого хочу від життя. Усі ці обов’язки, що звалилися на плечі, просто знищували мене. Господарка, город, хатні справи, а ще їсти готувати.
У нас народилися двійнята, і зовсім забула, як це – нормально спати. Щодня в мене був один і той самий розклад: діти, кухня, город, дім. Вадим працював у місті, виїжджав із дому о 7 ранку, повертався о 7 вечора. Свекруха і свекор були зайняті своїм господарством, мої батьки теж не могли допомогти.
Через рік дізналася, що знову вагітна. Тоді здавалося, що це кінець світу. Зараз мені 26, двійнятам уже 7 років, а молодшій донечці 4. Жити стало трохи легше: діти пішли до школи, я навіть почала підробляти в маленькому магазині на околиці села.
Якось у магазині зустріла Нінку, подругу зі школи. Вона була вся при параді: стильний одяг, дорогі туфлі, прикраси, ще й авто шикарне. Ми розговорилися:
– Нінко, ти що, у лотерею виграла? Звідки таке багатство?
Вона усміхнулася:
– Та ні, Оленко, це я в Італії працюю. Доглядаю стареньких. Платять дуже добре.
– І давно ти там?
– Ну вже десь 2 роки чи більше. Приїхала на тиждень додому, а потім назад. Якщо хочеш, можу взяти тебе з собою. Повір, у Європі дуже цінують роботящих українок!
Ця ідея мене зацікавила. Рутинне життя набридло до смерті, і я погодилася. Та і чоловіка не довелося довго вмовляти, бо він сам розумів. які гроші закордоном можна заробити.
Нінка допомогла влаштувався доглядальницею до одного сеньйора. Робота була нелегка: і прибирала, і готувала, і водила його на прогулянки. Але платили добре.
Сеньйор виявився приємним чоловіком, хоч і значно старшим за мене. Він почав приділяти увагу, дарував подарунки, додавав до зарплати бонуси. І вирішила, що можна трохи розважитися. Це були типу стосунки, без жодних серйозних планів.
Сеньйор Пауло обдаровував мене дорогими прикрасами, брендовими сумками. Зарплата збільшилася майже вдвічі. Мене все влаштовувало. Майже всі гроші висилала на картку Вадимові. За цей час він повністю зробив ремонт у хаті, купив нові меблі, поставив сонячні панелі. Навіть авто купив, аби на роботу не їздити маршруткою.
Але якось про наші шури-мури дізналася Нінка. Ми інколи зустрічалися в кафе на вихідних, бо працювали в сусідніх районах.
– То ти вирішила італійця підчепити? Це серйозно?
– Нінко, а чому б і ні? Зарплата вища, подарунки дорогі. Розумний бізнес-план, чи не так?
Вона скептично хмикнула, але нічого не сказала. Думала, що ми подруги і вона мене зрозуміє. Але, якби ж я знала, чим це обернеться.
Нінка, повернувшись в Україну, розтринділа все, що знала. Тепер у селі мене обговорювали всі. Вадим забрав дітей і переїхав до своїх батьків. Миритися він не хоче:
– Ти мене осоромила, Олено! Нащо мені така дружина? – вигукнув він, коли я намагалася все пояснити.
Моя мама теж докоряла:
– Олено, що ти наробила? Тепер усе село про тебе говорить. Нам із батьком соромно на люди виходити.
Я розлючена. Нінка мене зрадила, навіть не знаю, як їй помститися. У голові крутиться тисяча думок, але ні одна не приносить полегшення.
Чи вартувала ця “приємна” робота всіх тих проблем, які я отримала? Час покаже.
Залишити відповідь