– Ну, синку, ну здивував! Це ж треба. Дівчинка через все місто з дітьми на таксі до них в гості примчала, а вдома нікого. І це за годину до Нового року

— Курку та відбивні потім приготуєш. Купи ікру та устриці, Анна з дітьми приїде до вас на Новий рік, – повідомила свекруха невістці за тиждень до свята.

– А алергія у них не почнеться? – з іронією поцікавилася Віра.

– Якщо ти знову не будеш пхати дітям мандарини, то все обійдеться, – з уїдливою посмішкою зауважила Валентина Геннадіївна.

Віра поникла. Вона так сподівалася, що хоча б цей Новий рік вдасться зустріти без зовиці і її галасливої компанії. Але ні — свекруха знову все вирішила без неї…

— Мамо, мене Іван кинув! — ридала Анна, стоячи на порозі батьківської квартири з валізами в руках.

За її спиною переступали з ноги на ногу п’ятирічні двійнята Ася і Василь.

Валентина Геннадіївна окинула поглядом те, що відбувалося, сплеснула руками і відступила вбік.

— Та ну, і саме перед Новим роком! І що ти тепер робити збираєшся, бідолашна? — зі співчуттям зітхнула мати, саджаючи дочку на кухні і наливаючи їй чай.

— Як що? З тобою і татом свята відзначати, — схлипнула Анна.

— Ти що, зовсім забула, що ми з батьком щороку на Новий рік в Буковель їздемо? Кататися на лижах.

— І ми з вами! — пожвавішала Анна.

— Ось вже ні! Ти ні на лижах, ні на сноуборді так і не навчилася стояти. Та й задоволення це нині недешеве — на всіх грошей не вистачить. Залишитеся вдома, — підбила підсумок мати. — О! Придумала! Подзвоню-но Михайлу. Зустрінеш Новий рік у родині брата, не так сумно буде.

— А це зручно? — засумнівалася Анна.

— Незручно тільки на стелі спати, решта — цілком, — буркнула Валентина Геннадіївна, набираючи номер старшого сина.

— Привіт, мамо, — відгукнувся в трубці Михайло.

— Привіт, синку! Як справи? Які плани на Новий рік? — швидко запитала жінка.

— Та ніяких, спокійно відзначимо вдома, — обережно відповів Михайло. — А що? Ви з татом вирішили відмовитися від гірськолижного спорту?

— Ні, але до вас збирається хтось інший.

— Хто ж? Анна начебто з чоловіком хотіла святкувати.

— Все, ні з ким. Цей… — жінка замовкла, глянувши на дітей, — Іван її залишив.

— Оце новини… — ошелешено видихнув Михайло. — Нехай приходить з дітьми, звичайно. Ми з Вірою будемо раді. І Ярославу веселіше буде.

— Ось і чудово! — зраділа Валентина Геннадіївна.

Закінчивши розмову, вона підморгнула дочці, мовляв, «все владналося».

— Михайле, відчини двері, у мене руки мокрі, — крикнула Віра з кухні. У двері дзвонили.

— Не можу, я гірлянду на ялинку вішаю! — відгукнувся чоловік із вітальні.

Швидко витерши руки рушником, Віра пішла відчиняти.

— Доставка для Ярика! — весело повідомив кур’єр у ковпаку Санта-Клауса.

— Ярику, це тобі! — покликала Віра, розписуючись за посилку.

— Ого! — захоплено вигукнув семирічний хлопчик, трясучи коробку. — А що там?

— Відкрий — побачиш.

— Караме-е-льки… — розчаровано простягнув Ярик, заглянувши всередину.

— Мамо, скажи вже бабі Валі, що я карамельки не їм. Навіщо вона щороку їх дарує? — незадоволено пробурмотів він, поставив коробку на тумбочку і пішов у кімнату.

Віра зітхнула, закрила упаковку і віднесла її на кухню.

До вечора прийшла Анна з дітьми.

— Привіт, — кинула вона, втягуючи носом морозне повітря.

— Привіт, — посміхнулася Віра, подаючи капці.

Роздягнувшись і допомагаючи дітям зняти куртки, зовиця влаштувалася на дивані, занурившись у телефон.

— Дивись, яку мені баба Валя машинку подарувала! — радісно кричав Василь, показуючи величезну червону пожежну машину.

— А в неї двері відкриваються! — підхопила Ася.

— Не чіпай! Це моя! — сердито відштовхнув сестру брат. — Грайся зі своєю лялькою!

— Моя лялька все одно краща! — пирхнула дівчинка, дістаючи модну ляльку з аксесуарами.

— Мамо, а чому їм бабуся подарувала нормальні подарунки, а мені знову цукерки? — тихо запитав Ярик, коли двійнята втекли до його кімнати.

— Вони молодші, і тато їх покинув… ось бабуся і вирішила їх порадувати, — відповіла Віра, хоча на душі у неї було важко.

Вона поралася на кухні, закінчуючи приготування.

— Ганнусю, — м’яко покликав Михайло, розставляючи посуд, — допоможи Вірі, поки я тут зайнятий. Зайві руки не завадять.

— Я? Допомагати? — здивувалася Анна, торкаючись укладених лаком локонів. — Я взагалі-то гостя. І у мене стрес — чоловік пішов!

— Так хоч відволічешся, — вже не так впевнено сказав брат.

— Ще чого! Я вчора зробила манікюр. І раптом забрудню сукню. Я краще заздалегідь почну святкувати, щоб не заважати.

Вона взяла пляшку ігристого і щедро наповнила келих.

— Ковбаса — просто супер. Де берете? — запитала Анна, чіпляючи довгими нігтями черговий шматочок.

— Кроляча. Якийсь фермер Вірі на роботу привозить. Смачно? — з легкою усмішкою поцікавився брат, спостерігаючи, як тарілка швидко порожніє.

— А-а-а! — пролунав дитячий крик.

— Анно, глянь, здається, твої знову щось не поділили, — виглянула з кухні Віра.

– Ой, та вони постійно щось ділять. Мабуть, знову обом одна і та ж машинка знадобилася або лялька, – відмахнулася вже неабияк роздобріла гостя.

– Михайле, розберися, – підморгнула дружина чоловікові, розуміючи, що сам по собі шум і гам у дитячій не припиняться.

– Василю, Асю! Ви там не балуйтеся і багато солодкого не їжте! І мандарини теж! – вирішила втрутитися мати двійнят.

– А ось і індичка! – оголосила Віра, виносячи блюдо, що випромінює неймовірний аромат. – Зараз будемо сідати вечеряти.

Жінка з тугою окинула неабияк пошматований зовицею стіл. Та, не чекаючи дванадцятої години, встигла поколупати всі страви.

– О! Пташка! – вигукнула Анна, побачивши індичку, і, спритно скрутивши ніжку, одразу ж шльопнула її у свою тарілку.

– Михайле, давай, клич дітей до столу, а то у мене руки брудні, – розпорядилася гостя, вкотре наповнюючи свій келих.

***
– Ти взагалі бачила, чим у тебе діти займаються? – верещала свекруха в трубку.

– Ні, – щиро зізналася Віра. – Я, знаєте, на кухні весь Новий рік простояла.

Ранок першого січня видався не найдобрішим. Валентина Геннадіївна вирішила влаштувати невістці прочуханку по гарячих слідах минулого свята.

– Та стій ти де тобі заманеться, але за дітьми стежити треба. Навіщо ти мандарини на стіл поставила? Хто тебе просив? Тепер Анні всі свята сидіти з двійнятами вдома.

– Так чого ж вона сама не стежить за своїми дітьми, тим більше, якщо знає, що у них на цитрусові алергія? – Віра не збиралася мовчати. – Вона ж поруч сиділа, поки вони ці мандарини уминали.

– Ти з хворої голови на здорову не перекладай. Хто в домі господар? Чому вона повинна за кимось наглядати?

– Може, хоча б тому, що вона мати цих самих дітей?!

– Ні, ну ти подивися! Сама винна, ще й горло дере! – обурювалася трубка. – А те, що Василь дах у нової машини проломив, теж Анна винна, а ти нічого не бачила?

Віра бачила, і, зізнатися, спостерігала за цією картиною не без таємної зловтіхи. У цей момент вона навіть пробачила племіннику розбиту за півгодини до цього ялинкову іграшку і порвану наволочку на подушці.

– Дитина вирішила, що подаровані вами Ярику карамельки найкраще перевозити у вантажній машині, ось він і зламав дах, вантажівку робив, – Віра навмисно згадала про карамельки, думала, свекруха розгубиться. Не тут-то було.

– Значить так, з тебе тепер нова пожежна машина і не смій купувати дешевшу за ту, що була у Василя, – заявила свекруха і кинула слухавку.
***
Весь рік Віра і Михайло згадували те свято з острахом.

– Цього року твоя сестричка нехай хоч сльозами залиється, але до нас вона не прийде!

Віра була налаштована рішуче.

– Гаразд би вона хоч готувати допомагала. А то сидить, як цариця полів і городів, вона, бачте, в гості прийшла. А я – кінь ломовий. Сама впораюся.

– Ти не кінь, а дуже навіть красива жінка, – Михайло ніжно обійняв дружину. – Я тобі обіцяю, ніяких гостей цього року у нас не буде…

***
– Віра, майте совість. Через ваші капризи діти і Анни без свята залишаться, – сердито говорила свекруха.

– Валентина Геннадіївна, ми хочемо відзначити свято у вузькому сімейному колі.

– Ось і відзначайте. Анна з дітками вам ніяк не завадять! Вони теж ваша родина.

– Так, але ми хотіли посидіти у вузькому колі!

– Посидиш… потім якось. Отже, досить викручуватися. Я вже Анні з дітьми таксі замовила, вони їдуть до вас!

Віра від досади ледь не кинула телефон об підлогу.

– Твоя мама нестерпна! – вигукнула вона, коли на крик до кухні прибіг Михайло.

– Що, знову? – За виразом обличчя дружини він здогадався, що і цей Новий рік не пройде в тиші.

– А давай двері не відкриватимемо, га? – Віра з надією дивилася на чоловіка.

– Ну, це вже занадто. Гаразд, цей Новий рік витримаємо, а вже наступного… – Михайло багатозначно підняв брову.

***
– Твоя сестричка ще не дзвонила? – поцікавилася Віра.

Наближався черговий Новий рік, і жінка з тремтінням у серці чекала дзвінка від родичок чоловіка.

– Не переживай, вона не подзвонить. Минулого року я їй чітко дав зрозуміти, що більше її в гості не чекаємо.

– Ой, Михайле! Як згадаю… – пересмикнула плечима Віра. – Ті два рази були схожі на каторгу.
***
– Так, Віро, що ти цього року збираєшся на стіл ставити? – свекруха навіть не привіталася. Мабуть, у її всесвіті це не було прийнято.

– Та вже щось поставлю. Курку, може, запечу, а може, навіть, відбивні зроблю, – Віра видала перше, що спало на думку.

– І що це за новорічне меню? У тебе зовсім фантазії немає? Ти ще олів’є наріж і оселедець під шубою зроби! Так, записуй, купи побільше червоної рибки і цієї своєї ковбаски замов, яку тобі фермер на роботу возить, – діловито почала перераховувати вона.

– Це тієї, що кролячої? – уточнила жінка про всяк випадок.

– Не знаю, кроляча вона, зайча, бери ту, що Анні подобається. Обов’язково зроби канапе з креветками і ікоркою. Тільки не бери ікру форелі, вона гірчить. Горбуша занадто дешева, візьми кету. Нічого, раз на рік можна розоритися.

– Два кілограми вистачить?

– Так, цілком. Тільки спробуй на смак, перш ніж купувати. А то минулого року ікра у тебе була занадто солона, Анна потім вся набрякла від неї.

«Та тому що Анна з’їла майже всі бутерброди », – сердито буркнула про себе Віра.

– Ах так, гаряче ж ще! – схаменулася турботлива свекруха. – Так, індичку ти готувала, курка – банально, качка – жирна, приготуй цього року кролика! Я тобі дам адресу хорошої м’ясної крамниці. У них не дешево, зате завжди свіже м’ясо.

– Рецептик напишете? – поцікавилася Віра.

– Що, зовсім без рук? Пошукай в інтернеті, там стільки рецептів, що тільки бездар не знайде. Так, і не думай купувати мандарини! Якщо ти не в змозі стежити за дітьми, то й не варто взагалі тримати в будинку цитрусові.

– Так у Ярика ж алергії немає, – нагадала невістка.

– За Ярика рада, ось нехай і лопає їх… один, коли гості розійдуться, – винесла вердикт свекруха.

– Ще побажання будуть?

– Не сідайте за стіл занадто пізно. Анна скаржиться, що ти мало не до півночі біля плити стоїш, а потім поспіхом на стіл накриваєш, а їй весь цей час доводиться одній сидіти. Це непристойно, гостей одних за столом кидати!

– Анна могла б мені на кухні допомагати, тоді, і за стіл раніше сядемо, і їсти швидше приготуємо.

– А може хтось просто раніше прокинеться і новорічним столом займеться не о шостій вечора? І ще, чому, коли діти вранці прокидаються, під ялинкою подарунок тільки для Ярика? А Ася з Василем що ж? Вони вам не рідні?

– Так і Анна для Ярика з подарунком не морочиться. Так, власне, ми і не наполягаємо. А якщо вона хоче, щоб до її дітей прийшов Санта, сама нехай потурбується про це.

– Ти господиня, ти й потурбуйся про подарунки. І запитай у Анни, що купити, бо я тебе знаю. Купиш якісь дешеві іграшки або, що гірше, шоколадки по акції.

– А ви не турбуйтеся, у нас тут за кілька років цукерок ваших кілька кілограмів накопичилося. Ось їх і спакую в поліетиленові мішечки. Навіть, так і бути, листівки з привітаннями встромлю!

– Так, самодіяльність не вмикай. Ти все записала, що я тобі сказала? А то знаю я тебе, в одне вухо влетіло, в інше вилетіло, а Новий рік знову зіпсований.

– Ой, я забула записа-а-ати, – простодушно простягнула Віра, з єхидністю уявляючи, як у свекрухи від злості витягується обличчя.

– Ти зовсім чи що? Я півгодини розпинаюся перед нею, а вона… – свекруха злобно пирхнула.

– А ви мені смс-кою все це запишіть або аудіоповідомленням надішліть, – порадила невістка.

– Гаразд, продиктую, – пробурмотіла Валентина Геннадіївна.

– А знаєте, Валентина Геннадіївна, ви краще весь цей список відразу Анні віддайте, бо ми її цього року до себе в гості не чекаємо, – вже на повному серйозі заявила невістка.

– Як це не чекаєте? А куди їм подітися? Вдома чи що, сидіти?

– Ви їх з собою на гірськолижний курорт візьміть, їм там саме місце! – порадила Віра.

– Так, не вигадуй. Ми вже все вирішили. Готуй, все, що я сказала, і не забудь у Анна про подарунки для дітей дізнатися, – сердито кинула свекруха і відключилася.

***
– Михайле, ми нічого не забули? – Віра ще раз озирнулася навколо.

– Не метушися, все зібрано і спаковано, – чоловік ніжно обійняв дружину.

– Присядемо на доріжку? – вигукнула Віра і сіла на кут валізи.

– Мамо, а навіщо на доріжку? – не зрозумів Ярик, але про всяк випадок теж сів на пуф, що стояв у кутку.

– Таке повір’я перед далекою дорогою, – батько погладив сина по маківці і натягнув йому на голову шапку. – Пора, – скомандував він.

– Михайле, ти впевнений, що ми робимо правильно? – Віра в останній момент раптом засумнівалася.

– А що не так? Ти мамі сказала, що ми купили путівки на море? – уточнив він.

– Сказала. Вона не повірила. Заявила, що такими дешевими жартами навіть дітей у дитячому садку не веселять.

– Ось і мені вона не повірила. І хто після цього винен? Сама напросилася. До речі, знаєш, чому вони з батьком їздять на Новий рік на гірськолижний курорт? – Михайло загадково посміхнувся.

– Ні.

– Коли ми з Анною були маленькі, татова сестра з матір’ю звикли до нас на Новий рік їздити. Приходять, сідають на диван і чекають, коли їм стіл накриють. Ось батьки і придумали їхати на Новий рік на гірськолижний курорт, і нас за собою тягали, – посміхнувся чоловік.

Вони весело розсміялися і вийшли з квартири, зачинивши за собою двері на всі замки.

***
– Ну, синку, ну здивував! Це ж треба. Дівчинка через все місто з дітьми на таксі до них в гості примчала, а вдома нікого. І це за годину до Нового року! – мати істерила в трубку.

– Мамо, я попередив, що ми їдемо, – спокійно відзвітував Михайло, потягуючи з трубочки прохолодний коктейль.

– Я думала, ви жартуєте, а ви… Я знаю, це все твоя Вірка винна. Це вона! Вона, зміюка, завжди Анні заздрила! Ось і тебе підмовила, налаштувала проти рідної сестри. А бідна дівчинка потім змушена була в сльозах додому їхати і сидіти Новий рік за порожнім столом: ні випити, ні перекусити. Вона ж нічого не готувала…

Мати б ще довго верещала в трубку.

– Мамо, мамо! – покликав Михайло в трубку. – Щось тут зв’язок поганий, я тебе не чую, всіх цілую, потім прилетимо, розповім, як відпочили! – вигукнув Михайло і відключився.

Віра поруч, зачарована спокоєм і теплим сонечком, ніжилася на березі моря, слухаючи ласкавий прибій.

Кажуть, індик теж думав, що купається в басейні, поки вода в каструлі не закипіла. Ось і наша Вірочка була впевнена, що робить добро, поки це добро їй же не обернулося боком. Нічого, зате тепер у родині Михайла та Віри з’явилася нова новорічна традиція.