— Родю, мені якось недобре… — Галя, щойно вони переступили поріг санаторного номеру, схопилася за живіт. — Це все через той твій вокзальний чебурек!
Вона кинула валізу біля дверей і кулею зникла у вбиральні.
— Та це ж ти бурчала: «Зараз з’їм хоч що-небудь, бо помру з голоду!» Я винний, що, крім чебуреків, там нічого не було? — Родіон дотягнув валізи до кімнати, гепнувся на застелене ліжко й видихнув: — Ох, краса! Нарешті відпочинок по-людськи!
— А я тут, здається, дух випущу, — вийшла з туалету блідо-зелена Галя. — От би відправити ті чебуреки разом із продавчинею на експертизу. Там точно щось «додали».
— Поки їла — мовчала й ще нахвалювала, — підморгнув чоловік.
— Я була така голодна, що в мене в ті моменти мозок відключається, — огризнулася Галя. — І взагалі, ти ніби навмисне тією гидотою мене напхав.
— Припини бурчати та глянь, який краєвид із вікна! — Родя вийшов на балкон. Поверхом нижче, на сусідньому балконі, сиділа пані з келихом вина. Родіон затримав на ній погляд. Дама підняла очі, помітила його й привітно махнула. Родя теж відповів жестом.
— Кому ти там розмахуєш? — насторожилася Галя й подалася до балкона, але чоловік прудко шаснув до кімнати й прикрив двері.
https://recreativ.com/adtech
— Та нікомусь. Муху відганяв, — зімпровізував він. — Краще розкладайте речі.
Не встигла Галя відкрити валізу, як знову зігнулася від болю й умить зникла у вбиральні.
— Почалося… — пробурмотів Родіон.
Дружину таки прорвало з усіх боків, ще й температура підскочила. Довелося викликати лікаря.
https://recreativ.com/adtech
— Щось підхопили, — підсумував медик. — Пролежите дня три-п’ять. Ось перелік препаратів, що полегшать стан.
Лікар швидко нашкрябав список і простягнув його Родіонові.
— Хвороба заразна. Раджу триматися осторонь, якщо не хочете лягти поруч.
— Лікарю, а я як? Хто мене доглядатиме? — засмутилася Галя, але вмить знову кинулася до вбиральні.
— Дякую, лікарю, — Родіон потягнувся потиснути руку, та той сховав її в кишеню й похитав головою.
— Ага, зрозуміло, — хмикнув Родя, проводжаючи медика до дверей. — І точно лежатиме всі п’ять?
— У дорослих зазвичай три-п’ять днів, — кивнув лікар. — Одужуйте. Усього найкращого! — Він пішов, а Родіон уже щось прикидав у голові.
— Галю, ти там тримаєшся? — постукав у двері. — Я збігаю по ліки, не хвилюйся!
Прудко зібравшись, він вислизнув із номеру. «Я що, олень, сидіти тут і слухати її «симфонії» у туалеті? Їхати за тридев’ять земель заради цього? Ні вже!»
https://recreativ.com/adtech
Спустившись у хол, Родіон угледів ту саму пані з балкона. Ось він, шанс! Він повільно пройшов повз, сподіваючись, що вона його помітить. Дама справді звернула увагу.
— Погода чудова, чи не так? — несміливо озвався Родіон. — Ви тут самі чи з кимось?
— Справді казкова, — усміхнулася вона. — І так, я сама. А ви?
— Яке щастя! — пожвавішав Родя. — Така приваблива жінка — і без супутника! Я теж сьогодні сам. Може, пообідаємо разом?
— Залюбки! — вона простягнула руку. — Ельвіра.
Родіон так вчепився в її долоню, що аж затряс її.
— Родіон. Дуже приємно!
— Ви мені руку не відірвіть, — з іронією зауважила Ельвіра.
— Ой, пробачте! Тоді до зустрічі за обідом, — схаменувся він, пригадавши про хвору дружину. — А зараз мені до аптеки.
— Ви що, нездужаєте? — насупилася вона.
— Та ні, що ви! — поспішив заспокоїти Родя. — Просто вітамінки.
Видно було, як Ельвіра розслабила плечі.
— Тоді до зустрічі за обідом, — вона махнула рукою. Родіон послав їй повітряний поцілунок.
Коли він повернувся, Галя вже спала. «Дякувати Богу! Менше зайвих розмов», — полегшено подумав Родя, викладаючи пігулки на тумбочку.
Щойно він хотів нишком знову зникнути, як дружина розплющила очі й стрімголов метнулася до туалету. Вискочити непоміченим не склалося.
— От спитають мене: «Галю, для чого ти їздила в санаторій?» І що я відповім? «Обіймалася з унітазом…» — вона зітхнула й присіла на ліжко. — Родю, побудь зі мною, га?
— Галюню, я б і посидів, і навіть полежав із великим задоволенням, — театрально зітхнув він, — але ж ти сама чула: заразно. Якщо я теж зляжу, нам одного санвузла на двох замало буде. Ось твої ліки — лікуйся. А я поки на обід. Потім, може, прогуляюсь до водоспаду, розвідку проведу. Ти оклигаєш — а я вже все тут знаю: буду тобі не провідником, а прям гідом!
Заперечити було нічим. Галя лиш зітхнула й відпустила чоловіка. Родіон, тішачись легкою «перемогою», поспішив до їдальні. Там йому кортіло провернути маленьку аферу: відпочивальників розсаджували з урахуванням дієт або сімейного статусу.
Знайшовши свій столик, Родіон завбачливо попередив офіціантку, що з ним сидітиме дружина. Коли ж у залі з’явилася Ельвіра й підсіла до нього, офіціантки вирішили: ось і є його половинка!
Після обіду Ельвіра запропонувала прогулянку до водоспаду.
— Там такий неймовірний краєвид, — щебетала вона, — і така романтична аура!
— А може, до вас у номер? — лукаво підморгнув Родя. Вештатися не кортіло, зате хотілося пристрасті. День пропадати не повинен. Про наслідки він не думав; навпаки, близькість хворої дружини додавала йому якогось спортивного азарту.
— Ой, який ви напористий! З порога — в номер? — усміхнулася Ельвіра. — А як же залицяння? Вірші під місяцем, квіти, шампанське?
— На це ж п’ять днів піде, а там і роз’їжджатися, — випалив Родіон — і одразу змовк, зрозумівши, що ляпнув дурницю. Обличчя Ельвіри вмить змінилося.
— То ви, виходить, у санаторій заради такого й приїхали? І, може, ви ще й одружені? — в її погляді спалахнуло обурення. Родіон збагнув: треба терміново рятувати ситуацію. Галя ж іще кілька днів валятиметься — не гнити ж і йому самому, якщо й це зірветься.
— Ні-ні, що ви! Моя дружина тяжко… е-е… хворіла і… померла. Так, сумна історія. Я вдівець, — він зробив паузу, і Ельвіра співчутливо стисла його долоню.
— Співчуваю…
— А щодо залицянь, ви мене не так зрозуміли, — поспішив він загладити, — я можу вкласти всю «романтичну програму» в один день: і шампанське, і квіти, і місяць. Тільки давайте не блукати далеко. А там, дивись, і додому разом повернемось. Як вам?
— Переконали! Ви вмієте впливати на жінок, — кокетливо підморгнула Ельвіра. — Чекаю на вас о п’ятій.
Забігши до свого номера прийняти душ, перевдягтися, виголитися і прихопити грошей на гвоздики й недороге вино, Родіон заглянув до дружини. Та спала. Її сіро-зелений відтінок змінився на блідо-блакитний, дихання вирівнялося.
— Спи-спи. Сон — найкращі ліки, — прошепотів він.
О п’ятій до дверей Ельвіри постукав підчищений кавалер із трьома гвоздиками та дешевенькою пляшкою. Вона лише зітхнула, але впустила.
«Може, в ліжку він мене й вразить?» — подумала вона, хоча зернинка сумніву вже пустила коріння.
Родіон виклав увесь свій арсенал, аби не розчарувати нову знайому.
«Наче задоволена», — задоволено констатував він.
«Зійде», — вирішила для себе Ельвіра.
— Вам на сніданок каву чи чай? — поцікавилася вона, досить умиротворена.
— Моє сонечко, я на ніч повернусь до себе. Не хочу позбавляти вас сну — страшенно хроплю, — Родя крадькома глянув на годинник: і так затримався. — Завтра повторимо, якщо ви не проти?
Вона не заперечувала.
Галя прокинулася, а Родиона все не було. Він повернувся ближче до ночі, з виглядом ситого кота.
— Де це ти тинявся? — суворо спитала Галя, зауваживши його святковий вигляд. Родіон не мав заготовленої версії, спершу розгубився, а тоді пішов у наступ.
— Де мені бути? На вечері! Я ж не хворію твоєю заразою, мені ж треба їсти. А після вечері — концерт. Що, я не маю права послухати концерт? — обурився він.
— Та маєш, маєш, навіщо кип’ятитися? — Галі стало ніяково, що засумнівалася. — Мені, здається, легше.
— А-ні-ні! — відмахнувся Родіон. — Лікар сказав — п’ять днів, отже, п’ять і лежатимеш! Не треба людей заражати!
Спати він ліг у другій кімнаті, прикриваючись «міркуваннями безпеки».
Так минуло три дні. Родіон щодня спускався поверхом нижче, розважався, а повертаючись, завжди знаходив вагомі пояснення, чому знов денно вбраний.
На третій ранок Галя, прокинувшись, відчула помітне полегшення. Вона люто зголодніла, але згадавши про дієту, вирішила сходити до їдальні і попросити чогось легенького. Чоловік уже пішов на сніданок, тож Галя прийняла душ, привела себе до ладу й спустилася.
Офіціантки зустріли її привітно.
— Дівчино, — звернулася Галя до однієї з них, назвавши своє прізвище. — Підкажіть, за яким столиком мені сидіти?
— А, ви з Родіоном родичка? — перепитала говірка офіціантка. — Він із дружиною за восьмим столом. Щойно поїли й пішли.
— Ви впевнені? — у Галі, схоже, з’явилася версія частих «відлучок» чоловіка.
— Стопроцентно! Ми з дівчатами ще обговорювали: стільки років разом, а мов молодята. За руки тримаються, на вулиці цілуються. І на двері номера постійно вішають табличку «Не турбувати».
Двері та вікна
— Ви й номер їх знаєте? — перепитала Галя.
— Авжеж! Усі знають: триста п’ятий… — офіціантку покликали на роздачу, й вона не договорила.
— Ясно, Родю… — у Галі то знову підскочила температура, то всередині все закипіло від образи. Апетит відбило. Вона повернулася до себе й лягла. Спершу поплакала. Потім подумала. Потім знову поплакала. Після стількох років шлюбу та спільної дитини це вдарило боляче й неочікувано.
Рішення прийшло раптово. Вона вичекала, поки повернеться гульвіса.
— Галю, а ти чого не спиш? — Родіон сяяв.
— Виспалася, Родю, та ще й зголодніла. Приніс би мені щось зі столової?
— Ой, ні. Може, ти сама збігаєш, якщо вже краще? Я втомився, — солодко позіхнув він і поплентав у душ.
— Ну гаразд, сама так сама, — Галя взяла ключі від їхнього номера, зачинила його, спустилася до 305-го й постукала.
— Родіоне, заходьте, чого стукаєте, наче вперше! — долинув голос крізь двері.
— Сьогодні я замість нього, — усміхнулася Галя й зайшла.
— Ой, а ви хто? — знітилася Ельвіра, ледве встигнувши притримати рушника після душу.
— Я — дружина вашого чоловіка, — Галя вмостилася в кріслі й із цікавістю окинула суперницю поглядом.
«Струнка. Схоже, ще не народжувала», — майнуло в голові.
— Якого чоловіка? — очі жінки округлилися. — Я не заміжня.
— Справді? А мені щойно сказали, що Родіон зі своєю дружиною обідає за одним столом, а потім у номері так «відпочивають», що меблі стогнуть.
— Я не знала, що він одружений. Сказав, що сам. Що дружина померла, — Ельвіра навіть не виправдовувалась, просто констатувала. — А де ж ви були весь цей час?
Питання різонуло.
— Лежала хвора в номері, — зітхнула Галя.
— От же ж мерзотник! — вирвалося в Ельвіри. — А він тим часом веселився! Я й гадки не мала. Знала б — одразу б послала.
Галя повірила. Їй навіть стало шкода жінку: сама втрапила в байку про «самотнього вдівця». Хто ж знав, що законна дружина з першого дня тут «дружбу водить» із унітазом.
— Може, по маленькій? За знайомство і за викриття? — запропонувала Ельвіра, накидаючи махровий халат. — У рушнику незручно, вибачте.
— Мені не можна. А тут узагалі можна щось у номер замовити? — щиро здивувалася Галя.
Ельвіра кивнула.
— Тоді замовляй все, що душа бажає — побільше й подорожче, — потерла руки Галя. Вона задумала, як провчити пройдисвіта. — Мені замов: морс, відварну курятину, можна з рисом. І попроси рахунок виставити в наш номер.
Вони влаштували справжній банкет. Ельвіра розповіла, як втратила чоловіка в авіакатастрофі, і як приїхала сюди рятуватися від депресії. Думала, зустріла порядну людину, а вийшло — звичайнісінький брехун. Разом поплакали, потім зробили спільне фото. На прощання Галя міцно обняла суперницю.
— У тебе все складеться, от побачиш! Ти порядна людина, таким рано чи пізно щастить. Їдь звідси. Сама бачиш, який тут контингент. Я теж виїду завтра зранку, поки Родіон спатиме.
Повернувшись, Родіон зайшов у кімнату з докорами.
— Нащо ти двері замкнула? — розмахував руками.
Двері та вікна
— Автоматом. Побачила ключі — лежать, ну, раз є, значить, треба щось зачинити. А ти куди збирався? — щиро здивувалася вона.
Двері та вікна
— Куди я, по-твоєму, серед ночі піду? — пробурчав він і завалився спати.
— І чого було кричати? — знизала плечима Галя.
Вранці, коли Родіон ще міцно хропів, Галя зібрала валізи й виїхала з санаторію. На автобусній зупинці вона впізнала знайому постать. Жінки махнули одна одній іздалеку — і роз’їхалися у свої міста, щоб більше не перетнутися.
А коли Родіон прокинувся, ні дружини, ні її речей уже не було. Спустившись до 305-го, він побачив, що там — порожньо. Майже відразу на телефон прилетіла світлина: дружина обіймає його коханку за плечі, а та тримає келих. Підпис: «Сюрприз для вільного чоловіка».
І це був ще не весь сюрприз. Коли принесли рахунок із ресторану при санаторії, він спершу не второпав, що то за сума така.
— Це що, хтось весілля справляв? — витріщився він на цифри.
— І це ще зі знижкою, — весело повідомив офіціант, простягаючи чек.
Довелося Родіону розпечатати недоторканну кредитку. Але з принципу він залишився в санаторії до кінця зміни, вирішивши, що за цей час дружина охолоне — і все стане, як було.
Та третій сюрприз чекав удома. Галя подала на розлучення відразу після повернення. Вона ще й знайшла обмін їхньої квартири на дві окремі: собі із сином — двокімнатну, йому — невеличку однокімнатну на околиці або кімнату в центрі — на вибір.
Життя вчить: кожен вчинок має наслідки. Варто добре зважити, перш ніж робити крок, здатний знищити все… Усе, що вибудовувалося роками.
