— Чула? Олег ось-ось з’явиться в селі, — шепотілися на лавці біля крамниці. Дівчата метушилися: приміряли сукні, записувалися до перукарів. А Настя, сирітка, стояла осторонь: нащо їй ті дівочі хитрощі? Хто б тоді подумав, що саме в неї він і закохається з першого погляду.
Заздрість у селі аж візком котилася: от кому пощастило — Насті! Такий жених дістався. Варто було Олегу вперше показатися на вулиці — й половина дівчат уже зітхали від захвату. Широкі плечі, високий, гарний. Та ще й міський, з освітою, десь за кордоном учився. Батьки при грошах.
А дід у нього — колишній сільський голова. Усі своїх дітей «у люди» провів. Тепер онуків дожидає, та вже й хвалитися їхніми здобутками готовий.
Про приїзд Олега пліткували задовго до того. Дівчата готувалися, зачіски майстрували. А Настя — сирота: які там вигадки, яка є, така є. І саме в таку, справжню, він і впав серцем.
Скільки не намагалися інші привернути до себе його погляд — марно. Після відпустки Олег узяв Настю з собою в місто. Дід Василь напучував: «Дівчині в житті несолодко довелося, ти її не кривдь». Олег пообіцяв.
У місті все гуло й крутилося, життя летіло галопом. Настя сподівалася, що Олег залишиться таким самим уважним і дбайливим. Та вийшло інакше. Поки до весілля готувалися — були спільні клопоти, ніжність.
А після медового місяця Олег наче підмінився. Соромитися молодої дружини став. Свекруха розмовляла крізь зуби, зверхньо. У кожному слові Настя чула одне: не рівня вона її синові-красеню.
І суп зварений «не так», і сорочки «не так» випрані, і підлога «не так» вимита. Настя все переживала, але куди подінешся від свекрухи в одній квартирі? На роботу влаштуватися не вдалося, та й Олег не дозволяв:
— Скільки ти там зі своєю освітою заробиш? Сиди вдома.
Вона й сиділа. Коли завагітніла, Олег аж сяяв від щастя. Здавалося, ось-ось усе стане на місця. Свекруха втихомирила претензії, сина навіть проряджала, щоб до дружини лагіднішим був. А потім сталося лихо: Настя втратила дитину. І стало ще важче.
— Ні на що ти не здатна: ні розуму, ні здоров’я. Личко гарненьке — та що з нього, — зітхала свекруха. А Олег посміхався самовдоволено, наче мова йшла зовсім не про його кохану дружину.
Друга вагітність радості чоловікові вже не принесла. Ні колишньої турботи, ні очікування. Лише роздратування, що фігура зіпсувалася. Свекруха лаяла сина: не чіпай дружину, дитина має народжуватися в любові.
Яке там кохання — Настя відчувала, як він холоне до неї. Спати стали в різних кімнатах. Він зранку тікав на роботу, повертався, коли вона вже спала.
Настя ночами не знаходила собі місця від сліз, та де ж подінешся: батьків немає, а такого майбутнього для своєї дитини вона не хотіла. Щосили сім’ю берегла, образ не показувала.
Везти в пологовий було нікому — Олег уже тиждень удома не ночував. Настя сама викликала швидку. Народила й нікому не подзвонила — та й куди вертатися? А біля ганку її чекала машина з повітряними кульками. Настя аж зраділа, вискочила. Та Олега не було. Стояли свекруха й дід Василь — ошатні, з квітами.
— Дякую тобі, внучко, за подарунок. Кращої правнучки на світі годі й шукати, — радів дід. Свекруха трималася стримано, але було видно: від внучки очей не відводить, усе коло неї в’ється.
Вдома на столі — накрито, теплий пиріг чекає. Свекруха спекла Насті улюблений.
Тераси, газони та сади.
— І не думала я, що мій Олег — такий негідник, — не стрималася Наталія Василівна. — Завів гульки, дівчину з немовлям покинув. Та нічого. Ми без нього проживемо. Подивимося ще, скільки він без нас протягне. Ображати вас не дамо. Я його з квартири випишу — хай живе, як знає. Бо нам тут тісно буде: ще ж якусь «дружину» приведе.
— Як назвемо? — спитав дід Василь. — Може, Ганнусею, як твою маму?
Настя розплакалася. Давно не дозволяла собі таких сліз. А свекруха гладить її по голові:
— Не хвилюйся. Ти ще матимеш своє щастя. Дивись, як тобі материнство личить. А він, негідник, і не розгледів.
— Я в село поїду, нам там буде краще.
— І правильно, — підтримав дід. — Разом онучку виховуватимемо.
***
Минуло два роки відтоді, як Настя повернулася до села, і до неї посватався Андрій — простий сільський хлопець. Ще донедавна, до Олега, Настя й не глянула б у його бік. Тепер же вимоги до чоловіка змінилися: аби любив і не давав кривдити.
— Виходь за мене, де ще такого знайдеш? Хлопець добрий, ти ж його з дитинства знаєш. А як раптом Олег повернеться…
Настя не дала договорити:
— Не повернеться. Та й не люблю я його вже.
— От і добре, — зрадів дід. — Будемо до весілля готуватися.
***
На весілля приїхала Наталія Василівна.
— Як це ти до Насті ставишся? — насуплено звернулася вона до Андрія. — Вона сьогодні з роботи пішки йшла. У хаті без ладу, у Ганнусі колготки непрасовані.
— А ви хто? — обурився наречений.
— Свекруха.
— Колишня, — уточнив Андрій.
— Та годі вам, — засміялася Настя. — Свекруха колишньою не буває.
— Це я з хвилювання, — знітилася Наталія Василівна. — Боюся, не дозволите мені з онукою бачитися.
— Приїжджайте, коли захочете, — спокійно відповів Андрій. — Тільки сім’ю ми самі будуватимемо, без сторонньої «допомоги».
Настя з гордістю глянула на Андрія: «Цей мене в образу точно не дасть», — подумала й усміхнулася.
