— У суботу на дачу не лізь. У мене там брат із друзями парубочу вечірку влаштував. Лазню я вже розтопив! — випалив Федір, навіть не привітавшись.
Римма зупинилася посеред передпокою з ящиком розсади в руках.
— Яку вечірку? У Тараса весілля аж наприкінці липня. І ти хіба не в автосервісі мав затриматися?
— А ти мені хто, слідчий? Пацани спонтанно зібралися. Єгор приїхав, цілий багажник шашлику привіз. Тарас попросив по-братськи пустити їх попаритися.
— А мене запитати не можна було?
— Риммо, ну починається! Я відпросився у майстра, пічку протопив. Зараз допоможу на стіл накрити й залишуся, щоб вони нічого не спалили.
— Я завтра збиралася гортензії садити…
— Посадиш іншим разом. Сиди вдома!
Він поклав слухавку.
Римма повільно поставила ящик на лаву. П’ятнадцять років вони з Федором прожили разом, дітей не мали. Квартира, в якій жили, була її. Дачу три роки тому Риммі залишила тітка: будинок, яблуневий сад і простору веранду.
Лазню вони поставили позаминулого року. Точніше, Римма заплатила за неї зі своїх відпускних і премії, а Федір ходив довкола теслярів та роздавав поради. Перед родичами, щоправда, завжди називав дачу «моєю фазендою».
Два тижні тому в його старому седані зламалася коробка передач. Машина стояла в гаражі, а Федір випросив запасний брелок від Римминої малолітражки. Була в нього й додаткова картка до її рахунку — на бензин.
Римма відкрила банківський додаток і насупилася. За останні три години з картки заплатили в м’ясній лавці, відділі товарів для лазні та супермаркеті.
Вона передзвонила. Федір двічі скинув, а втретє все ж відповів:
— Ну чого ще? У мене руки брудні, я мангал роздмухую!
— А карткою в м’ясній лавці ти чистими руками розраховувався? З якого часу Тарас із Єгором гуляють за мій кошт?
— Та віддав мені Тарас готівкою! У нього на картці порожньо було. Попросив виручити. У неділю приїду й покладу твої гроші на тумбу.
— А готівкою він сам розрахуватися не міг? І ти ж щойно казав, що Єгор шашлик привіз.
— Та яка тобі різниця, хто що купив? Затюкала вже своїм контролем!
— Мені є різниця. І я завтра їду садити квіти. Вони на балконі сохнуть.
— За тиждень твоїм віникам нічого не стане! Там п’ятеро мужиків після парної в простирадлах ходитимуть. Не ганьби мене перед братом!
— Федю, це моя дача.
— Все, зв’язок зникає!
Телефон знову замовк.
Римма згадала, як напередодні чоловік довго пригладжував волосся перед дзеркалом. А вранці забрав із холодильника запечену нею буженину й великий лоток полуниці.
— Мужиків у майстерні почастую, — пояснив він тоді.
І махровий халат на тижні купив — нібито Тарасові в подарунок.
Уночі Римма майже не спала, а о дев’ятій ранку її підняв дзвінок у двері.
На порозі стояла свекруха — з яскраво нафарбованими губами та лаковою сумочкою на лікті.
— Риммочко, доброго ранку! Я по дорозі. Віддавай мою сушарку для зелені, поки кріп на ринку дешевий.
Марія Терентіївна пройшла до кухні й оглянула стіл.
— А Федя де? Уже на роботу пішов?
— Ви ж думали, він вас із сушаркою відвезе? — запитала Римма.
— Та казав, що в суботу підробіток буде. Куди ж він пішов?
— На дачу.
— Як на дачу?
— У Тараса там парубоча вечірка. Федір зі вчорашнього вечора в моїй лазні гостей приймає.
Свекруха завмерла.
— У якого Тараса?
— У вашого молодшого сина. А ще там Єгор, кажуть, цілий багажник шашлику привіз.
— Риммо, ти нічого не плутаєш? Тарас учора зранку з нареченою до Черкас поїхав. Зі сватами знайомитися. Він мені годину тому телефонував!
— А Єгор?
— Єгор удома в гіпсі лежить. У четвер ногу на сходах підвернув. Я його матір учора в поліклініці бачила.
Римма кілька секунд мовчала.
— Отже, ваш син забрав мою машину, витратив мої гроші, вигадав вечірку брата й наказав мені на дачу носа не пхати. Цікаво, кого ж він там парить?
Марія Терентіївна почервоніла й випросталася.
— А ти на Федю не зводь! Мій син — людина порядна. Просто ти його заїздила!
— Чим?
— То поличку прибий, то кран полагодь, то за кожну гривню звітуй!
— За мою гривню, зауважте.
Римма зняла з гачка плащ.
— Подумаєш, витрати! У сім’ї все спільне. Може, йому перепочити захотілося. Сидить із мужиками з гаражів, карасів вудить.
— У новому махровому халаті та з полуницею?
— А хоч би й так! — свекруха підхопила сумочку. — Ти куди?
— У Соснівку.
— І я з тобою! Одну я тебе не пущу, ти Федю зі світу зживеш. Поїдемо разом, побачиш, що він ні в чому не винен.
— Поїхали, — сказала Римма.
В автобусі свекруха не вмовкала:
— Он інші п’ють, по шинках сидять. А мій непитущий, господарський…
— Авжеж, господарський.
— Не кривися! Тобі з чоловіком пощастило.
Римма відвернулася до вікна. Вона згадала колишню колегу, чий чоловік три роки їздив на нічну риболовлю. Потім виявилося, що вудки так і лежали в сараї в заводській плівці, а в сусідньому селищі в «рибалки» росла донька.
Від зупинки до дачі йшли мовчки. Хвіртка була не замкнена.
Щойно звернули до веранди, Марія Терентіївна спіткнулася й тихо охнула.
Під яблунею стояла вимита Риммина машина. На мотузці біля лазні сушився рожевий купальник із блискітками.
За столом сиділа молода дівчина в новому махровому халаті та Римминих домашніх шльопанцях. Вона їла буженину, заїдала полуницею й показувала виделкою на клумбу:
— Федю, а ці кущі треба видерти. Поставимо тут лежаки й басейн. А то розвели бабине городництво!
Федір стояв біля мангалу з шампурами.
— Зробимо, Олю, не питання. Я на своїй фазенді господар. Що захочу, те й перекопаю!
— От молодець! Чоловік із розмахом.
Дівчина помітила жінок і примружилася:
— Федю, а це хто до нас без стуку? Сусідки за сіллю?
Федір обернувся. Шампури брязнули в його руках.
— Риммо?.. Мамо?.. А ви як тут опинилися?
— На автобусі, любий, — відповіла Римма. — Приїхали подивитися, як Тарас із Єгором паряться. Єгор, бачу, вже гіпс зняв і купальник рожевий надів.
Ольга поклала виделку.
— Федю, я не зрозуміла. Ти ж казав, що з колишньою дружиною два роки не живеш. І що мати в селі.
— Олю, почекай… Мамо, скажи їй!
Марія Терентіївна поставила сумочку на перила. Поглянула на Федора, на дівчину, потім на Римму.
— А що мені казати? Довела мужика, ось що! Сама винна!
— Я? — Римма навіть не одразу знайшлася з відповіддю.
— А хто? Вічно зі своїми звітами та кущами. Лагідного слова від тебе не діждешся!
Федір, почувши матір, розправив плечі.
— От саме! Я в цю дачу душу вклав, дрова тягав, а ти мені шматком хліба й бензином дорікаєш!
— Правильно, — підхопила Ольга й запахнула халат. — Якщо чоловіка не цінували, пізно тепер лікті кусати. Федя зі мною знову жити почав. Не псуйте нам вихідні.
— Чула? — Марія Терентіївна кивнула на дівчину. — Молода, привітна, Федькове куховарство хвалить. А ти їдь у місто, охолонь.
Римма опустилася на сходинку ґанку. Перед нею стояли чоловік у сорочці, яку вона купила йому минулого місяця, свекруха і чужа дівчина в її шльопанцях. І всі троє виганяли її з власної дачі.
Федір переможно переглянувся з Ольгою. А Римма дістала телефон і заблокувала його додаткову картку. Потім підвелася, підійшла до столу й забрала брелок від машини та перепустку від шлагбаума.
— Оленько, послухай уважно. Цей чоловік від мене нікуди не йшов. Живе він у моїй квартирі, а це моя дача. За три роки він тут навіть цвяха в ґанок не вбив.
Усмішка зникла з Ольжиного обличчя.
— Федю?
— І машина під яблунею моя, — продовжила Римма. — Його старий седан стоїть у гаражі зі зламаною коробкою.
— Ти ж казав, у тебе свій автосервіс! І садиба, і нова іномарка…
— Олю, я тобі поясню…
— Халат, віники й шашлик він купив по моїй картці, — перебила Римма. — Я її щойно заблокувала. А буженину, яку ти доїдаєш, я запікала в четвер після роботи.
Федір схопив Ольгу за лікоть.
— Ну яка різниця, чия картка? Ми ж сім’я…
— Руки забери! — Ольга скинула халат на крісло. — Ти мене на дачу до дружини привіз? Її їжею годував? І ще змусив полиці в чужій лазні мити?!
— Та я не змушував, ти сама…
— Брехун!
— Ти як із моїм сином розмовляєш? — кинулася до неї Марія Терентіївна. — Він заради тебе матері рідній збрехав!
— Та здався він мені разом із вами!
Ольга стягла з мотузки купальник, взула кросівки й схопила сумочку.
— Олю, стривай! — Федір метнувся за нею, але вона вже йшла до хвіртки.
Він обернувся до дружини:
— Ну що, задоволена? Зганьбила мужика! Віддай брелок, я її хоч до траси підвезу.
— Пішки наздоганяй. Для здоров’я корисно.
— Риммо!
— У тебе десять хвилин, щоб зібрати свої речі, взяти маму під руку й піти з моєї ділянки. До автобуса встигнете.
— Що ти таке кажеш? — заголосила свекруха. — Щоб ми по жарі пішки тяглися, а ти сама в машині поїхала? Що люди скажуть?
— Дорогою обговорите. І заодно вирішите, як Федір у вас житиме. Його речі я завтра на таксі до вашого під’їзду відправлю.
— Ти мене виганяєш? — Федір дивився на неї так, ніби не впізнавав.
— Так, Федю. Виганяю.
Вона дочекалася, поки вони зберуться, замкнула будинок і вивела машину за ворота. Федір усе ще щось бурмотів, Марія Терентіївна погрожувала розповісти про невістку всьому товариству. Римма зачинила за ними хвіртку й сіла за кермо.
У дзеркалі було видно, як Федір із махровим халатом під пахвою похмуро плентається курним узбіччям за матір’ю.
Минуло два місяці.
Ольга покинула Федора ще тієї суботи на зупинці: поїхала в місто на попутному позашляховику з балакучим сусідом по товариству.
Федір оселився в Марії Терентіївни. З автосервісу невдовзі звільнився — сказав, що майстер його не цінує. Старий седан із гаража так і не забрав.
Тепер він сидів на материному балконі, скаржився Тарасові телефоном на жінок і просив у матері гроші на тютюн.
Марія Терентіївна смажила синові котлети, але вже без колишнього захоплення. Сусідкам на лавці нарікала:
— Накрутила на два дні, а він за вечір усе з’їв! І хліба ще просить.
А під верандою в Соснівці тим часом пишно розросталися білі Риммині гортензії.