– Ми ж не жерти приїхали! – пирхнула дружина дівера. Я подала їй порожню тарілку

— Дарино, залиш хоч пару скибочок для столу! — Мая вимкнула духовку й озирнулася. — Гості гаряче ще не куштували, а блюдо вже наполовину порожнє.

— Ой, Маю, ну не починай! — Дарина поклала до рота шматок кети. — Я просто перекусити зайшла.

— Ти вже втретє за пів години «перекусити» заходиш.

— І що? У мене дрібне харчування. Мені голодувати шкідливо!

Вона підчепила шматок язика й переклала до себе на тарілку. Поруч уже лежали риба та гірка сиров’яленої ковбаси.

Маї сьогодні виповнилося п’ятдесят. Два дні вона варила язик, солила кету й готувала качку з антонівськими яблуками. На свято приїхали її подруги з чоловіками, тітка та рідня Геннадія: мати, Ніна Трохимівна, молодший брат Демид і його дружина Дарина.

Демид із Дариною з’явилися вчасно, як і завжди, — з апетитом і скромним подарунком. Демид простягнув Маї листівку з віршами про «жіночу осінь» і коробку ванільного зефіру. На ній красувався жовтий акційний цінник.

— Ми люди сучасні, Маєчко! — Дарина чмокнула повітря біля її щоки. — Головне — увага й тепла атмосфера. Не в подарунках щастя, правда?

— Звичайно, не в подарунках, — пробурмотів Демид, стягуючи черевики. — А чим так смачно пахне? Качкою?

Минулого Нового року Дарина так само прийшла за теплою атмосферою, а потім присунула до себе салатницю з червоною ікрою. Поки Мая різала багет, гостя мастила ікру на хліб товстим шаром і розповідала, як шкідливо їсти продукти з холестерином. Іншим бутербродів майже не дісталося.

І ось тепер Дарина знову чергувала на кухні.

— Це нарізка на всіх гостей, — Мая взялася за край блюда. — У вітальні повно їжі. Іди до столу, я за п’ять хвилин винесу качку.

— Фу, там твоя тітка про розсаду розповідає! — Дарина притримала блюдо. — А в салатах майонез. Я, між іншим, за фігурою стежу.

— Тому й вирішила з’їсти язик до того, як я його подам?

— Тут чистий білок! І без хліба. Ти б краще раділа, що я твою кухню ціную.

На кухню зайшла Ніна Трохимівна. Поправила бант на шовковій блузці й зазирнула Дарині в тарілку.

— Дариночко, ти чого всухом’ятку їси? Візьми ще сирку з горіхами. Мая його на нижню полицю поклала.

— А де він? За каструлею?

— Он, у пергаменті. Бери, золотко!

— Мамо, цей сир до десерту, — сказала Мая. — А Дарина вже третю тарілку із загального блюда доїдає.

— Ой, почалося! — Дарина закотила очі. — Шматочок сиру пошкодувала!

— Та не в шматочку справа! Мені людям що ставити? Від риби чотири хвостики залишилося.

Свекруха насупилася.

— Дожила до п’ятдесяти, а все шматки в рідні в роті рахуєш! У дітей іпотека, машина в кредиті. Вони собі не можуть щодня делікатеси купувати.

— Отож! — підхопила Дарина. — Ціни в магазинах бачили? А Демидові ще й премію затиснули.

— Ми з Геною теж десять років іпотеку платили, — нагадала Мая. — І якось обходилися без чужих запасів.

— Не треба нам цим тикати! Ми взагалі не їсти сюди приїхали, а спілкуватися!

— Видно, як ти з ковбасою спілкуєшся, — не стрималася Мая.

— Фу, яка дріб’язковість! У нашій родині так не заведено.

На порозі з’явився Геннадій.

— Дівчата, чого ви розшумілися? У залі все чути. Демид питає, чи скоро гаряче.

— Гено, помилуйся на дружину! — Ніна Трохимівна показала на Маю. — Вона Дариночці шматком риби дорікає!

— Я її куховарство хвалю, а вона мене з кухні жене! — додала Дарина. — Нічого, каже, не смій брати!

— Я попросила не чіпати блюдо до подачі, — сказала Мая. — Гено, подивися. Годину тому тут була повна тарілка.

Геннадій глянув на нарізку й знизав плечима.

— Може, ти мало нарізала? Доріж іще.

— Із чого? Я купила один язик і один пласт риби. Більше немає.

Дарина цикнула, полізла у свою велику сумку й витягла три пластикові контейнери із зеленими кришками. Поставила їх на стіл.

— До речі, Маю, коли різатимеш качку, відклади сюди половину грудки й дві ніжки. Демид просив.

— Дві ніжки? — Мая розгублено подивилася на неї. — У качки всього дві ніжки.

— Ну то й що? Гостям крилець і філе вистачить. І язика в маленький судочок поклади. Демид завтра на добу заступає, не стояти ж мені ввечері біля плити.

— Правильно, — підтримала її Ніна Трохимівна й присунула контейнери ближче. — Чоловіка годувати треба. А мені, Маю, пирога з капустою загорни. У мене від магазинного печія.

— А гостям що подати? Качку без ніжок і грудки?

— Картоплі із салатами вистачить! Вони поїдять і забудуть, а ми сім’я.

Мая подивилася на чоловіка. Він відвів очі.

— Гено, ти це чуєш?

— Маю, ну не роби скандалу у свій день народження, — квапливо сказав він. — Наклади їм, хай забирають.

— Я два дні біля плити стояла. Для всіх!

— Подумаєш, велика праця. Поставила в духовку — воно саме й запеклося. Завтра ще приготуєш. Головне, щоб у сім’ї мир був.

Він пішов до вітальні.

Мая залишилася посеред кухні з прихватками в руках. Спина досі боліла після двох вечорів біля плити. На продукти вона витратила майже всю премію, а чоловік сказав: «Подумаєш, велика праця».

— Ну от, — задоволено мовила свекруха, знімаючи кришку з контейнера. — Нарешті домовилися.

Дарина знову потягнулася виделкою до риби.

Мая поклала прихватки на підвіконня, забрала з-під виделки блюдо й поставила в холодильник. Потім дістала чисту білу тарілку і з дзвоном поставила перед Дариною.

— Це що? — та витріщилася на порожню тарілку. — А де риба? Я ще не поїла!

— Ти ж сказала, що приїхала не їсти, а спілкуватися. От і спілкуйся.

— Маю, ти при своєму розумі? — обурилася свекруха. — Негайно поверни нарізку!

— Поверну. На спільний стіл, коли подам гаряче. А ви обидві відійдіть від холодильника.

— У гостей їду з-під носа забирати! Ганьба!

— Гості сидять у залі й чекають на мене. А ви тут продукти ділите.

Мая склала контейнери один в один, притиснула кришками й сунула Дарині в руки.

— А як же зміна Демида? — та притиснула судочки до блузки. — Гена дозволив нам качку взяти!

— Гена її не купував і не маринував. Жодних судочків із мого столу більше не буде. Ні сьогодні, ні надалі.

— Гено! Демиде! — закричала Дарина. — Ідіть сюди! Ваша Мая зовсім знахабніла!

Брати з’явилися майже одразу. Демид на ходу дожовував оливку.

— Ти чого кричиш? — спитав він. — Де качка? Ми гарячого чекаємо.

— Не буде тобі качки! Вона рибу сховала, а переді мною порожню тарілку поставила!

— І контейнери порожні назад віддала! — додала Ніна Трохимівна.

Демид насупився:

— Маю, це що за жарти?

— Ми ж домовилися, — втрутився Геннадій. — Дістань рибу й поклади Дарині.

— Рибу я винесу всім гостям. А для тих, хто прийшов поспілкуватися, у мене теж є частування.

Мая взяла з підвіконня подаровану коробку зефіру й поклала на порожню тарілку.

— Будь ласка. Ваш подарунок. Якраз до теплої атмосфери.

На кухні запала тиша.

Демид подивився на жовтий цінник, потім на контейнери в руках дружини. Його шия почервоніла.

— Дарино, ти навіть цінник не здерла?

— А що такого?

— Я ж у машині казав: не тягни ці контейнери! Вічно через тебе соромно!

— Через мене?! — Дарина аж задихнулася. — Я про твій шлунок дбаю! А тут шматка ковбаси для рідні пошкодували!

— Та помовч уже! — Демид вихопив у неї судочки. — Ходімо додому, годі ганьбитися.

— І ходімо! — Дарина забрала з тарілки коробку зефіру й сунула в сумку. — Моєї ноги тут більше не буде! Нехай своєю качкою подавляться!

— І я з вами! — Ніна Трохимівна рушила до передпокою. — Не сидітиму за столом, де рідні шматком хліба дорікають! Гено, ти з нами?

Геннадій зам’явся. Із кухні пахло печеною качкою та яблуками, у вітальні сміялися гості.

— Мамо, куди я зараз поїду? У Маї ювілей, перед гостями незручно. Ви їдьте, я завтра подзвоню.

— Залишайся під підбором у своєї скнари! — кинула свекруха.

Незабаром за ними зачинилися двері.

Мая дістала з духовки качку, а з холодильника — нарізку й винесла все до гостей. Уперше за багато років і язика, і кети вистачило всім.

Наприкінці листопада день народження святкувала Ніна Трохимівна. За столом у її квартирі розпоряджалася Дарина.

Перед Маєю та Геннадієм вона поставила миску вареної картоплі й блюдце квашеної капусти, а буженину та рибу присунула до Демида.

— Частуйтеся, — сказала вона з незалежним виглядом.

Мая привітно усміхнулася, дістала з сумочки пачку дешевого вівсяного печива з жовтим акційним цінником і поклала перед Дариною.

— А ми з Геною вдома добре пообідали, Дариночко! Ми ж до мами не їсти, а спілкуватися заскочили…

Залишити коментар