Як ви визначаєте для себе те, красиві ви чи ні? Особливо важливо відповісти на дане питання тому, у кого з цим є проблеми, як вона чи він вважає.
Б’юся об заклад, що більшість з вас дадуть відповідь, що вся справа в зовнішності, що вона якась не така: ніс великий, обличчя не те, ноги закороткі, руки товсті, треба б схуднути і таке інше …
Думаєте, що від цього краса залежить? Як би не так! Це найбільша помилка!
А від чого ж вона залежить, здивовано запитаєте ви? Від того наскільки ми живі: відкриті, життєрадісні, впевнені в собі, активні, рухливі, вміємо подати себе …
Сприйняття нас іншими залежить від того, наскільки з нами комфортно, цікаво, легко спілкуватися, проводити час …
Вся справа не в зовнішності, а в нашій голові.
Як ми ставимося до якоїсь певної частини тіла ? Чому саме так?
А можна ж інакше, наприклад так:
Ніс не довгий, а індивідуальний, притаманний лише вам! Допомагає нам все заздалегідь зрозуміти і рознюхати!
Ноги? А як вони йдуть! Як ступають! Подивіться!
Набагато краще звучить? І відчуття від себе вже інші!
Ставитися до себе позитивно в тому числі залежить і від того, як до нас ставилися батьки в дитинстві. Якщо ми погано ставимося до себе, присутнє відчуття невневненості, що чекає наших дітей? Та ж невпевненість? Це коло, з якого слід вирватися. Загалом, вчитися бути красивими важливо не тільки для себе, але і для дітей.
А також, не варто ставити в приклад ідеали з глянсових обкладинок журналів. Такі образи не всім подобаються. Що красиво на картинці, може бути не дуже привабливим в житті. Як кажуть: “на смак і колір фломастери різні”.
А на кого ви схожі? Маму, дідуся, бабусю, тата? Що хорошого було і є в цій людині для вас? Може бути, ви схожі не на когось близького вам, а на когось відомого? Хоча б чимось. Що можна від таких людей перейняти? Ставлення до себе? Прояви себе як особистості? Це все подобається вам? Можна взяти собі? Думаю, що можна!
Загалом, зовнішність вторинна!
