Романович 
— Ганнусю, ти всі свої речі зібрала? – сусідка, тітка Зіна, зайшла в кімнату, де на ліжку сиділа Аня. – Готова? До чого вона готова? Жити без мами? Ні! Не готова і ніколи не буде готова! — Батько приїхав, чекає на тебе. – Зіна поправила на голові чорну пов’язку. – Пора, дівчинко… Аня знехотя піднялася … Читати далі
– Марійко, не барися, бо маршрутка не чекатиме! – гукнула з веранди бабуся Оля, поправляючи хустку. – Та вже, бабусю, я тільки воду закрию, – озвалася дівчина, закидаючи рюкзак на плечі. Був квітневий ранок. Небо затягнулося хмарами, але ще не дощило. Марійка їхала в райцентр – треба було йти на підробіток, бо в цьому семестрі … Читати далі
– І знову те саме, знову він пішов… – зітхнула Галина, закриваючи за Миколою двері. Це був уже, здається, восьмий раз. І кожного разу вона казала собі: «Це – востаннє». Але щоразу її серце не витримувало. Вони одружилися ще зовсім молодими. Їй – дев’ятнадцять, йому – двадцять один. Весілля було просте: трохи музики, трохи родичів, … Читати далі
– Марічко, виручай, – подруга говорила з вдаваною легкістю, – мені поручитель потрібен. Позику хочу взяти. – Ні, Олено, я на це не піду, – твердо відповіла Марія відразу, не подумавши навіть секунди, – вибач. – А чому так? – Тон подруги різко змінився, – не довіряєш? – Не довіряю. – Не чекала. Думала ми … Читати далі
Видно, мені на роду написано не зазнати щастя в особистому житті, а тільки розчарування. Перший раз я закохалася ще школяркою в молодого хлопця Євгена, потім моя найближча подруга познайомила мене зі своїм знайомим Миколою, на той час уже розлученим, потім за мною почав упадати вже старший парубок Олег, потім несподівано для самої себе я стала … Читати далі
– Ну і чому я тоді не пішла? – буркнула Олена, скоса глянувши на чоловіка. – Бо не мала куди, – не відриваючись від газети, відповів Григорій. – Знайдеться, коли дуже хочеться, – не вгамовувалась вона. – От тільки не дуже хотілось, – підсумував він спокійно. Цей діалог звучав у їхньому домі разів із п’ятсот. … Читати далі
– Сергію, синку, не для того я тебе, ростила, ночами не досипала! Не шарпай мого материнського серця! Припини зустрічатися з Настею! Віра Петрівна важко опустилася на кухонний стілець і театрально схопилася за серце. Від її слів син Сергій остовпів. – Мамо, ти що? Ти ж учора казала, що вона тобі подобається! – розгублено спитав він. … Читати далі
Маргарита Іванівна з докором подивилася на сина, але нічого не сказала. – Мамо, це Ірина. Якщо ти не проти, ми поки що поживемо в моїй кімнаті. Не хвилюйся, ми скоро одружимося. – А як же Тамара? – Маргарита Іванівна не могла більше мовчати. – З нею ми оформимо розлучення, я вже вирішив. І, будь ласка, … Читати далі
– От тільки не кажи, що знову йдеш до мами! – гаркнув Степан, кидаючи на стіл ключі. – І що, як йду? Там хоча б хтось мене вислухає, – Марічка одягала пальто, в очах – сльози. – Ой, звичайно! Мама твоя ще й поради цінні дасть! Та я краще в кафе посиджу, ніж з нею … Читати далі
– І що тому Івану треба? Бач, який, ніхто йому не підходить, – шепотіли односельці за спиною, коли почули, що знов дружина від нього пішла. Іван завжди був чоловіком видним – високий, плечистий, з добрим голосом і світлими очима. Жінки на нього завжди задивлялися, а він тільки знітився, як дитина. Був добрим, чесним, роботящим. Але … Читати далі