Романович

– Добре тобі, Ганно, твої донечки мирно живуть, ніколи між собою не сперечаються, – якось зауважила сусідка, в якої на подвір’ї діти завжди зчиняли галас, бо вічно щось поділити не могли. – Так, мої дівчатка – золоті, я ними дуже тішуся, бо коли діти живуть у злагоді, для батьків то велике щастя, – Ганна, яка … Читати далі

Костик сидів в інвалідному візку й дивився крізь запилене скло на вулицю. Йому не пощастило: вікно лікарняної палати виходило у внутрішній двір лікарні, де був затишний сквер із лавочками та квітниками, але майже не було людей. До того ж, стояла зима, і пацієнти рідко виходили тепер на прогулянку. Костя лежав у палаті один. Тиждень тому … Читати далі

– Мамо, нагадую тобі, що в суботу я прийду додому не один. Я запросив Ольгу з донькою – вам настав час познайомитися, – попередив Альбіну Василівну син. – Не бачу потреби, Андрію, знайомитися з черговою твоєю пасією, – відповіла мати. – Це не чергова пасія, мамо, а жінка, з якою я хочу одружитися, – повідомив … Читати далі

– Мамо, ну ти ж усе одно на пенсії, – почала я, намагаючись говорити бадьоро, ніби не збиралася зараз всучити їй двох своїх дітей на три місяці. – Забери онуків на літо! Ну будь ласка! Мама втупилася в екран відеозв’язку, примружившись, ніби я запропонувала їй з’їсти ящик мандаринів зі шкіркою. – На все літо? – … Читати далі

Віра прокинулась, як завжди – о 6:00. Без будильника. Навіть у вихідний вона не могла довго спати і звично потягнулася до кухні. Зробила собі каву. Потім згадала, що колись вона ще готувала кашу для сина, сніданок для чоловіка і почувалася дуже щасливою. А зараз все змінилося, син давно вже жив окремо, а чоловік останнім часом … Читати далі

– Павло Іванович? – голос у слухавці був холодний і офіційний. – Так, я Павло Іванович. А з ким я говорю? – Це директор Будинку маляти. За тиждень Вашій доньці виповнюється три роки, і ми будемо змушені перевести її в іншу установу. Ви точно не будете її забирати? – Зачекайте? Чия донька? У мене син, … Читати далі

– І гроші не допомогли – зібрався і пішов. Бідолашна Люба, для кого ж вона так старалася, – в селі новину про те, що Михайло пішов від Люби не обговорював хіба що лінивий. – А що її шкодувати? Сама винна. Хто ж на стільки років чоловіка вдома самого залишає? Хотіла грошей – має гроші, а … Читати далі

Колись від такого сну я б прокинулася схвильована і радісна, але тепер я вже добре пам’ятаю слова бабусі: «Не добре себе бачити у весільній сукні, ще цього року заміж не вийдеш». І бабуся була права, у свої сорок два я була незаміжня і виходило, що ще й цього року не буде свята на моїй вулиці. … Читати далі

– Ото вибрала собі… – бурмотіла Марія, дивлячись, як донька з нареченим стоїть на подвір’ї. Не подобався їй майбутній зять, але дочка доросла, це її вибір. – Мамо, це Роман. Ми з ним одружимося, – сказала Оля з тією впертістю, яку Марія добре пам’ятала з дитинства доньки. Марія Іванівна не злюбила Романа з першого погляду. … Читати далі

– Ну нема в мене грошей зараз, так буває. Оксано, повір, все налагодиться, а цей період треба пережити. Ігор дивився на дружину не то винуватими, не то розгубленими очима. Раптом на їхнє подвір’я забігла Ліля, колишня однокласниця Оксани, і Ігор зрадів, що це шанс перервати цю незручну для нього розмову. – Ну все, я побіг, … Читати далі