Романович

— Олено! Приклади свій телефон до термінала, бо мої гроші на картці я відклав на інші витрати, — рівно промовив чоловік біля каси, коли за ними вже вишикувалася черга з візками. Слова пролунали буденно, та в Олени Степанівни всередині все ніби стиснулося від холоду. Вона глянула на повний візок, де лежали свіжий хліб, масло, гречка, … Читати далі

– Повертайся до матері додому, Артеме! Хлопчик на побігеньках мені тут більше не потрібен. Двері зачинилися, і колишній чоловік лишився на сходовому майданчику зі своєю пузатою спортивною сумкою. Оксана повернула замок і притулилася спиною до холодної стіни в передпокої. Уперше за дванадцять років у її домі було саме так, як хотілося їй самій. …А почалося … Читати далі

Оля їхала до чоловіка в Київ з повними сумками домашньої їжі й новою нічною сорочкою — хотіла зробити йому сюрприз, бо скучила за цілий рік життя нарізно. Та коли Андрій відчинив двері, він зблід і почав плутатися в словах. За хвилину Оля дізналася, ким насправді була та загадкова «Мурка», і вирішила, що чоловік ще довго … Читати далі

Ганна Федорівна сиділа за кухонним столом і втретє перераховувала гроші, хоч і так знала, що там нічого не змінилося. Дві сині купюри по тисячі лежали рівненько, одна на одній, притиснуті цукорницею, щоб не здуло протягом із прочиненого вікна. Вона отримала пенсію сьогодні зранку й відразу пообіцяла собі, що цих грошей не торкнеться ніхто й ніколи. … Читати далі

Надія вже збиралася вимикати телефон, коли крізь сітку огорожі почула голос Оксани Петрівни. Сусідка в панамі та старому чоловічому піджаку визирнула з-за малини. — Надійко! Ти що, продаєш? Надія щойно занесла пакети з розсадою на ґанок і повільно окинула поглядом подвір’я. Ще дорогою до хвіртки її насторожили сліди: трава біля паркану була прим’ята широкою смугою, … Читати далі

— Квартиру вам берегти не доведеться, — рівно промовила Софія, і ці слова одразу зламали святковий настрій у теплій вітальні. Олексій ще тримав у руці кришталевий келих із напоєм. Ще мить тому він захоплено казав усім за столом, що сімдесят років у наш час — це зовсім не старість, що найкраще ще попереду, а велика … Читати далі

— Знову масло з’їла? Скільки вже можна? — Галина Петрівна стояла біля кухонного столу й тримала на долоні невеликий брусок домашнього вершкового масла, ніби зважувала його на невидимих терезах. — Ще в середу я принесла свіжий шматок з ярмарку. Сьогодні ж п’ятниця. Куди поділася половина? — Я на сковорідку поклала, Олегу картоплю смажила, — відповіла … Читати далі

Ірина ще не встигла навіть зняти пальто, як уже завмерла в передпокої. Біля стіни стояла велика темно-синя валіза, а поруч — ще одна, трохи менша. На тумбі біля дзеркала лежав незнайомий пучок ключів із брелоком у формі дерев’яного будиночка. І головне — з ванної долинав голос Тетяни Петрівни: «Тільки обережніше з білою сумкою! Там флакони!» … Читати далі

— Віддавайте конверти з весілля, це наша рідня дарувала, тож ми маємо повне право забрати своє назад! Саме такими словами мене зустріла свекруха о сьомій ранку в суботу, коли стояла на порозі нашої орендованої квартири. Вона навіть не привіталася. Двері ще за хвилину до того тремтіли так, ніби в під’їзді сталася якась біда й усім … Читати далі

До морозів, аби не з’їдати себе сидінням біля вікна, Павло брав у ремонт бензопили, тримери й старі мопедні двигуни. Чоловіки з усього села спершу тягнули йому залізо з жалю, а потім побачили: руки в нього лишилися тими самими — чіпкими, уважними, скрупульозними. Змінилося тільки одне: тепер він сидів не на табуреті біля верстата, а у … Читати далі