Романович «Твої батьки потерплять, а моїй мамі потрібен комфорт» — заявив чоловік. Я більше не пустила його й свекруху на нашу дачу П’ятничний вечір видався задушливим і виснажливим. Даша простояла в глухому заторі на виїзді з міста майже дві години, відчуваючи, як від утоми гудуть ноги й ниє поперек. Усю дорогу її гріла тільки одна думка: … Читати далі
– Не йди від розмови. Хто вона? – голос дружини тремтів. Єва дивилася на екран телефона, де світилося повідомлення від чоловіка: «Затримаюся сьогодні. Важлива зустріч». Утретє за тиждень. Вона поклала телефон екраном донизу й глянула на настінний годинник – 19:30. Усередині щось обірвалося. Знову. – Авжеж, важлива зустріч, – пробурмотіла вона, поправляючи волосся перед дзеркалом. … Читати далі
«Я зробив помилку, що пішов до іншої», — зізнався чоловік дружині Зоя Сергіївна ніколи не думала, що у свої шістдесят п’ять почуватиметься настільки самотньою у власній квартирі. Дві кімнати, наповнені спогадами про минуле, тепер здавалися надто просторими й порожніми. Особливо після того, як її чоловік Григорій переїхав до своєї квартири — тієї самої, що дісталася … Читати далі
— Можеш далі мені не відповідати. А я назву дочку твоїм ім’ям, щоб ти хоч так була присутня в моєму житті!! — Максимко, ти взагалі тверезо міркуєш?! Твоя нова дружина хоч здогадується про твої дивні фантазії, чи ти й їй життя перетвориш на суцільний театр?! Мене звавати Христина. Мені тридцять два роки, я працюю ландшафтною … Читати далі
— Люсю, я зачиню хвіртку знадвору на замок, — мовив Богдан тієї суботи, діловито дзеленчачи зв’язкою ключів у кишені робочої куртки. — Твій внутрішній гачок зовсім слабенький, а мені так буде набагато спокійніше. Побудеш тут на дачі, відпочинеш, подихаєш, а я поїду у справах до кума. Посидимо, обговоримо роботу. — Богдане, а як я вийду, … Читати далі
— Ти що, зовсім здурів? Де Юля?! — Зоя увірвалася у вітальню, очі червоні від сліз. Ілля ліниво підвів погляд від екрана телефона, потягуючись на дивані немов кіт на сонці. — Яка Юля? Про що ти? — Наша донька! Її немає в садочку, вихователька сказала, що ти її забрав годину тому! — Уперше чую. Може, … Читати далі
– Мамо, невже ти справді думаєш, що дорослому чоловікові конче потрібні оці трилітрові слоїки з повидлом і здоровенна торба з пирогами, від яких лопаються шви на сумці? Я заробляю достатньо, щоб зайти в будь-яку крамницю біля будинку й накупити собі всього готового на тиждень наперед, не витрачаючи твоє здоров’я на стояння біля гарячої плити! – … Читати далі
Рідня колишнього приїхала вчити мене родинної совісті. А додому поїхали зовсім з іншим уроком. Я методично складала його шкарпетки в сміттєвий пакет. Кожна пара – як маленька капітуляція перед здоровим глуздом. Ці, в сіру смужку, я дарувала йому на Новий рік. Ці, з діркою на п’яті, він відмовлявся викидати. Тепер усе це летіло в темний … Читати далі
Жовтневий дощ третю добу барабанив по даху старого будинку в селі під Миргородом, перетворюючи город на рідке місиво, а стежки – на слизькі струмки. Пахло мокрим листям, димком із сусідських печей і тією особливою застиглою вогкістю, що приходить наприкінці жовтня, коли літо вже забуте, а сніг ще не випав. Любов Андріївна затопила піч, поставила на … Читати далі
— Я повертаюся до дружини, вибач, нам треба все це закінчити, — вимовив Назар, приготувавшись до сліз і докорів, але від почутої відповіді у нього просто відібрало мову. — Слава Богу, нарешті! — з щирим полегшенням видихнула молода дівчина й навіть усміхнулася. — А то я вже не знала, як мені звідси вирватися. Назар стояв … Читати далі