Романович Осінній вечір опускався на подвір’я повільно, огортаючи хату густим запахом зів’ялого чорнобривцю та сирої землі. Надія сиділа на низькому ослоні біля печі, оббираючи квасолю. Пальці рухалися звично, стручки тріщали з глухим сухим звуком, а білі зернята сипалися в полив’яну миску. Двадцять два роки вона засинала й прокидалася в цьому домі. Кожна мостина тут була знайома … Читати далі
Валіза стояла у передпокої. Не його валіза – Тимко одразу це зрозумів. Свою він знав: стара, з відірваною блискавкою, мати підмотувала скотчем. А ця була чужою, коричневою, із якоюсь биркою на ручці. З таких речей не дістають. У такі складають. Щоб відвезти. Він стояв на порозі кімнати, не знімаючи куртки, і дивився на цю валізу, … Читати далі
Хуртовина засипала вузькі сільські вулички так щедро, що паркани ховалися під важкими білими шапками. У таку пору життя в селі зазвичай завмирало біля теплих печей, але Надії вибору ніхто не залишав. Їхня власна криниця ще восени замулилася, до чищення руки в господаря так і не дійшли, тому щовечора доводилося торувати стежку через скрипучий перемет до … Читати далі
Осінній дощ безперервно стукав у шибки старої міської квартири, розмиваючи жовті плями ліхтарів за вікном. Тієї середи сім’я Романа та Надії зібралася за скромною вечерею, коли у двері раптово пролунав різкий, тривожний дзвінок. Господар відчинив замок і побачив на сходовому майданчику свою молодшу сестру Галину. Поруч із нею стояла семирічна Софійка, закутана у завелике пальто, … Читати далі
Замок він купив у господарському за чотириста гривень. Звичайний навісний, латунний. Повісив у суботу вранці, а в суботу вдень до хвіртки під’їхали дві машини – як під’їжджали кожних вихідних останні двадцять років. У багажниках було м’ясо, ящик мінералки та надувний басейн для молодшого онука. Анатолій Григорович вийшов до хвіртки, але відчиняти не став. Розмовляли через … Читати далі
— Тобі борщ налити чи ти вже у своєї пасії пообідав? Галина стояла біля плити, тримаючи черпак, і дивилася на чоловіка, з яким прожила під одним дахом тридцять п’ять років. Із них останні десять — за документами зовсім чужі люди. Михайло повільно скинув важкі чоботи, акуратно поставив їх на старий гумовий килимок і тихо зітхнув. … Читати далі
— Мамо, я телефонувати з обстеження, у нас буде син! — Ех, ну що ж уже зробиш… Нічого. Аби здорове було, може, наступного разу вийде дівчинка… — А цього що, залишимо чи все-таки додому заберемо?! Ви взагалі чуєте, що кажете?! У більшості родин чомусь заведено чекати саме на хлопчика — продовжувача роду та спадкоємця. Проте … Читати далі
— Добрий вечір, це кур’єр, який пів години тому привозив вам піцу. Ви мені занадто великі чайові залишили! — Та ну, п’ятдесят гривень — це ж цілком звичайна сума за швидку доставку. — Та ні, ці “чайові” зараз голосно нявкають у мене в сумці й вимагають випустити їх на волю! У кожної людини є своя … Читати далі
— Ви дійсно вирішили втручатися в моє особисте життя й розпоряджатися моїм майбутнім?! Мій чоловік прямо запитав вас, чи ви при своєму розумі, а у відповідь почув лише вигадки про те, що наш малюк нібито не від нього, а розлучення — це сором! Як можна вигадувати такі дурниці й намагатися вирішувати за нас, скільки дітей … Читати далі
– Старша залишається зі мною, а молодшу забирай та з’їжджай. Розлучимося по суду, якщо відмовишся, – Сергій при цій заяві не дивився їй у вічі. Він дивився у вікно, на годинник, на люстру, тільки не на дружину. Але розлучитися дуже хотів. Яна, яка протирала люстру і ніяк не думала, з якою пропозицією до неї йде … Читати далі