Катерино, ну не можна так, навіть на вихідні в місто не виходити. Ти ж уже майже три роки в Італії, а ніде толком не була і нічого не бачила. Катерина важко зітхнула, їм добре говорити, вони тут вже по 20 років сидять і непогано вже заробили, квартирами не лише себе, але й дітей усіх забезпечили. А їй діватися нікуди, вони ж залишилася без даху над головою після того, як чоловіка не стало, а його сестра просто вигнала її з їхньої хати, тому їй треба якомога швидше на житло заробити

– Катерино, ну не можна так, навіть на вихідні в місто не виходити. Ти ж уже майже три роки в Італії, а ніде толком не була і нічого не бачила. Поїхали завтра у Ватикан на мессу, а потім по Риму погуляємо. Погода гарна, уже справжня весна. Виходь вже з того будинку, – подруга, така ж … Читати далі

Продати дачу? – Павло Степанович присів і почухав потилицю. – Діти, це улюблене місце вашої мами, це пам’ять про неї, – літньому чоловіку важко вдавалося підбирати слова, бо пропозиція синів застала його зненацька. – Батьку, ми добре розуміємо твої почуття, але мами вже немає, а ми є, і отримані з продажу дачі гроші нас виручать, – старший син благально подивився на батька. Павло Степанович сказав, що йому треба подумати. Після довгих роздумів батько таки погодився продати дачу, адже він сам уже не мав сил там працювати, а сини з невістками не хотіли туди їздити. Але замість того, щоб подякувати батькові, історія з продажем дачі лише пересварила братів

– Дачу треба продавати, це не обговорюється, – каже Іван, який був старшим сином в сім’ї. – Та я не проти, але як переконати в цьому батька? – каже молодший брат Олексій. – А що тут переконувати? Відколи мами не стало, тато на дачу їздити перестав, вона вже два роки стоїть і бур’янами заростає, хіба … Читати далі

– Ну, як же так! Мама любить, щоб усе було за вищим розрядом! – Засмутився чоловік

– Оксано, вони приїжджають за дві години! – Голос чоловіка в телефоні звучав схвильовано. – Ти все встигла? – Миколо, я… – Оксана подивилася на доньку, яка нарешті заснула після безсонної ночі й, мало не розплакалася. – Я тільки збиралася у крамницю. Аліса всю ніч плакала, я навіть не присіла. – Ну, як же так! … Читати далі

Вона – не свекруха, насамперед, Анна – мама твого чоловіка, і хто як не ви їй допоможете? – повчає мене моя мама по телефону. Таких святих людей, як моя мама, я більше не зустрічала. Їй стало шкода сваху, і мама дала добро, щоб свекруха переїжджала до нас. Жити із свекрухою, та ще й в своєму домі, у мене немає ніякого бажання, але зараз обставини так склалися, що я і відмовити не можу, у мене просто немає вибору

– Вона – не свекруха, насамперед, Анна – мама твого чоловіка, і хто як не ви їй допоможете? – повчає мене моя мама по телефону. Таких святих людей, як моя мама, я більше не зустрічала. Їй стало шкода сваху, і мама дала добро, щоб свекруха переїжджала до нас. Жити із свекрухою, та ще й в … Читати далі

– Добре, я згодна, давай одружимося! Ну що, одразу передумав, га

– Ти хоч фото прийшли, донечко, а то на весілля приїдемо і не впізнаємо зятя! – Мамо, він фотографуватися не любить, ти потім із ним познайомишся, тоді й роздивишся! Ну бувай, мамо, я така щаслива! – Він хоч людина хороша, ти зовсім про нього нічого не розповідаєш? Хороший? Але дзвінок перервався, мама зітхнула, молодь, їм … Читати далі

Сама подумай – однокімнатна квартира і власний будинок, різницю відчуваєш? – каже мені Стас. Розмова про те, де ми будемо жити, відбулася ще до нашого весілля. У мене була спадкова однокімнатна квартира, яка мені дісталася від бабусі. Мої батьки зробили в ній ремонт і мали надію, що я як вийду заміж, то відразу піду жити у своє. Але доля мені “усміхнулася”, як каже моя свекруха, і я зустріла майбутнього чоловіка, який теж був житлом забезпечений – у Стаса в розпорядженні був цілий заміський будинок. “Після весілля ми житимемо тут”, – заявив мені Стас. Я не знала, що сказати. Інша, можливо, на моєму б місці зраділа, але мене не приваблювала перспектива жити на всьому готовому, що приготувала свекруха

– Сама подумай – однокімнатна квартира і власний будинок, різницю відчуваєш? – каже мені Стас. Розмова про те, де ми будемо жити, відбулася ще до нашого весілля. У мене була спадкова однокімнатна квартира, яка мені дісталася від бабусі. Мої батьки зробили в ній ремонт і мали надію, що я як вийду заміж, то відразу піду … Читати далі

—  Ну знаєш, мамо! Я знаю, що ти і синочка свого більше любиш, і донечку його, а мої діти так, все одно на них, але щоб з однієї провину знімати і на іншу перекладати, це вже занадто. Ти сама хоч подумала, що сказала? Щоб моя Маринка, і так себе поводила! Вона ж у мене розумниця усе життя

— Ну здрастуй, сестричко моя дорога! Спасибі тобі за шоколадку, напевно смачна дуже була, тільки й пробувати її не стала, тобі назад передала. І каблучка теж підійшла, тільки мені чужого не треба, сама носи. За що ж ти так зі мною? Що ж я тобі поганого зробила, що ти все перебрехала, та мене в такому … Читати далі

Приїхали ми, з Таїсією мама була знайома з весілля, тож чайку попили з дороги і взялися до роботи, тушкували, парили, смажили, салати різали, прилади розставляли. Михась дрова для шашлику заготовляв разом із сином тітки. Ми все чудово встигли. У призначений час почали збиратися гості

Недавно я вийшла заміж. Весілля вийшло галасливим і велелюдним: у мого чоловіка Михайла було багато рідні. Після урочистості ми продовжили жити разом у тій квартирі, яку я знімала до шлюбу. Зі свекрухою та іншими родичами ми бачилися не часто. Приводів особливих не було, заходили в гості до батьків чоловіка рази 3, частіше не виходило, ми … Читати далі

Можеш не повертатись! – Кинула роздратована дружина. І як наврочила…

– Льоша, та скільки можна?! – Таня злісно шпурнула в чоловіка шкарпетки, що валялися на підлозі. Олексій лише зітхнув, продовжуючи спокійно збиратися. – Ну, невже важко в кошик з брудною білизною донести? Я й так цю квартиру кожні вихідні натираю, бо ви за тиждень її на хлів перетворюєте, а ти не можеш хоч трохи мені … Читати далі

Господи, тату! Ти не уявляєш, нарешті збулася моя мрія. — шепотіла вона, дивлячись, як родичі збирають свої речі. — Ще трохи, і я більше ніколи не побачу цих людей. Скільки років я терпіла їх знущання. Тепер мій день!

– Отже, так, Вікторе. — Дружина стояла на кухні, зневажливо дивлячись на чоловіка. — У мене важлива розмова. Навіть не надумай мене перебивати. За весь час, поки вони були одружені, чоловік вже чудово зрозумів, чим загрожує такий вступ. Грім та блискавки посиплються на його голову пачками. – Ну, ну, давай, починай. — Він вже здогадувався, … Читати далі