Автор Романович
Тринадцять років Олена була для свого чоловіка сонечком, котиком і пташкою, але одного дня, наче грім серед ясного неба, вона почула від нього, що стала схожою на сіру мишку, відстала від трендів, та ще й нудна, провінційна і вже не… Продовжити читання →
‐ Марино! Нам треба серйозно поговорити, – якось сказав за вечерею Стас. – Про що? – Зараз дізнаєшся. Діти де? – У кімнаті вони вже поїли. Ти ж сам їх бачив. – Так? Не помітив. – Та ти їх ніколи… Продовжити читання →
-Сашко, давай Оленку в дитячий будинок здамо! -Ти зовсім збожеволіла? Як це “здамо”? – Олександр здивовано глянув на дружину. -Ну як? Так і здамо! – Жанна змахнула кучері. – У нас скоро своя дитина буде, навіщо нам чужа? -Жан! Так… Продовжити читання →
– Знімай обручку, ти мені більше не дружина! – голос Андрія тремтів від злості, але в ньому відчувалася якась невпевненість, ніби він сам не до кінця вірив у свої слова. Олена стояла біля кухонного столу, тримаючи в руках мокру ганчірку…. Продовжити читання →
– Я йду, – Олександр стояв у дверях кухні, чекаючи реакції дружини. – До іншої жінки. Марина підняла очі від ноутбука, де складала звіт по ательє за місяць: – Добре. Коли речі забереш? Він сторопів. У його уявленні все мало… Продовжити читання →
Коли Марія зібрала валізу і сказала, що з неї досить, Василь не міг повірити, що вона не жартує, більше того, навіть ображався, що вона не змогла оцінити того щастя, яке він їй дав. Василь і Марія прожили разом уже понад… Продовжити читання →
Валентина Семенівна давно жила сама. Сина, Жені, не стало, не дожив до шістнадцяти років. Хлопчику погано стало на уроці фізкультури. Вчитель посадив його на лавку та продовжив заняття. А Женя там же, на лаві, і помер. Їй сказали: порушення серцевого… Продовжити читання →
– Наталю, відчини, це я, – пролунав знайомий голос за дверима. Наталя завмерла з чашкою кави в руках. Валентина Сергіївна. У суботу вранці. Без попередження. Після того скандалу на сімейній вечері тиждень тому, коли свекруха при всіх родичах заявила, що… Продовжити читання →
– Твоя коханка дзвонила. Передала привіт! – кинула Ірина в простір, не відриваючись від плити, де на сковорідці смажилося щось звичне, ніби давно знайоме, як їхнє спільне життя. Андрій завмер на порозі кухні. Двадцять років – ціле життя – промайнули… Продовжити читання →
– О, зірка прийшла! Ну що, хоч вигідно сім’ю продала? – отруйний голос свекрухи пролунав із кухні раніше, ніж Ірина встигла зачинити вхідні двері. Невістка не одразу зняла пальто. Поставила сумку біля килимка, повільно видихнула, дорахувала до п’яти. По квартирі… Продовжити читання →