Романович

— Послухай, Лесю, ти що, зовсім совість і міру втратила? Рідній сестрі сорок тисяч гривень пошкодувала?! — з таким криком у квартирі з’явилася Марина, гучно грюкнувши важкою дорожньою сумкою на кухонний табурет так, що з неї випало рум’яне яблуко і покотилося під стіл. Леся Петрівна спокійно підняла фрукт, ретельно обтерла його про чистий ситцевий фартух … Читати далі

— Боже мій, тільки не це! — вигукнула я, відчуваючи, яксередині все холоне від розуміння масштабу проблеми. — Якщо ми зараз застрягнемо тут на трасі, я просто не встигну на власний захист! Мені ж треба бути в університеті рівно о десятій ранку!  Коли я згадую той день, мені й досі не віриться, що все закінчилося … Читати далі

— Постав коробку назад, не ганьби мене перед родиною, — прошипіла свекруха, перетинаючи мені дорогу до дверей. — Вона тут не залишиться, Ганно Василівно, — спокійно сказала я, зручніше перехоплюючи важку коробку. — Ми купили це за свої гроші, тож самі вирішуємо, кому воно дістанеться. Чоловік стояв поруч, не піднімаючи очей, а наша десятирічна донька … Читати далі

У селі новини розходяться швидше за вітер. Коли Артем, єдиний син Олени Петрівни, пригнав до її двору чужу легкову машину й почав виносити материні речі, сусіди лише визирали з-за фіранок. Ніхто не вийшов. Ніхто не запитав. У чужу сім’ю втручатися — собі дорожче. Артемові було сорок два. Він давно осів у місті, працював у якійсь … Читати далі

Я йшла вулицею, не стримуючи сліз, і думала, як же жорстоко все обернулося. Перехожі мовчки поспішали повз, прикриваючись парасолями від осінньої мжички, а мені вже було байдуже до їхніх поглядів. Здавалося, що весь мій світ, який я так обережно будувала останні роки, просто розсипався під ногами на холодному асфальті. Я була з Сергієм уже понад … Читати далі

Коли помер Василь, Надія Павлівна перші пів року ловила себе на тому, що ходить навшпиньки по власному коридору. Здавалося: гримнеш дверима — і з кімнати знову пролунає роздратований, глухий кашель, а за ним вічне: «Надю, ти можеш не совати стільцями?». Василь не був тираном у тому розумінні, як пишуть у кримінальних хроніках. Він просто методично, … Читати далі

Ворота батьківського подвір’я стояли розчинені навстіж, а бруківкою неквапно ходив незнайомий чоловік у світлій лляній сорочці. Він рівними кроками відміряв відстань від старої розлогої яблуні до дерев’яного сараю і щось занотовував олівцем у блокнот. Поруч із ним стояв Тарас, молодший брат Марії, і широким господарським жестом показував на дах. — Металочерепицю міняли два роки тому, … Читати далі

Галина Петрівна помітила це не одразу. Коли Андрій привів додому Оксану вже як дружину, у хаті пахло святковим пирогом, а в кімнаті, яку для молодих приготували ще навесні, стояли свіжі квіти. Оксана тихо розпаковувала речі, а свекруха ходила поруч і шукала, чим би допомогти. — Оксаночко, ти не переймайся, почувайся як удома, — сказала Галина … Читати далі

— І з якого, дозвольте спитати, дива ми маємо віддавати наше родинне житло вашому синові? — з порогу, ледве стримуючи обурення, сказала пані Оксана, поправляючи мереживну скатертину на великому обідньому столі. — Ми з чоловіком усе життя працювали не для того, щоб якась перша-ліпша людина з вулиці ще й вирішувала, де нам жити на старість! … Читати далі

У коридорі стояли три валізи, клітка під хусткою й мамині чоботи сорок першого розміру. Вони займали всю мою територію, я навіть не могла роззутися. — Ростиславе, — сказала я тихо, бо розмовляла з дверима, за якими щось гупало. — Чому в нашому передпокої валізи? З кухні визирнув чоловік, винний, як кіт над розбитою вазою. — … Читати далі