Романович

— Андрію, це що таке?! Ти мені поясни, будь ласка! Навіщо ти це робиш?! Марина стояла посеред затишної кухні, тримаючи в руках важкий пакет із продуктами. Сумка була така тягарна, що ручки буквально врізалися в пальці, лишаючи червоні смуги. На столі, просто між чашкою недопитого чаю та вазочкою з печивом, яскраво світився екран смартфона. Андрій … Читати далі

— Ти взагалі совість маєш чи як?! Скільки можна сидіти й щось шепотіти про поїздку, ніби ти не доросла жінка, а першачок перед завучем?! — Максим ударив чашкою об стіл так, що міцна чорна кава розлилася по світлій скатертині. — Ти мені вже третій місяць одне й те саме тягнеш! «Ой, мабуть, усе ж з’їжджу, … Читати далі

Невисока повна жінка прийшла на прийом — їй терміново потрібна була робота. Я відкриваю трудову книжку: прибиральниця, прибиральниця… Усе життя тільки й працювала прибиральницею. А їй на десять років менше, ніж мені. Одягнена охайно, стрижка добра, очі трохи підведені. Тримається спокійно: сидить і чекає, що їй скажуть, без вимог, без байдужості, без розпачу й без … Читати далі

— Ліно, а що у нас сьогодні на вечерю? Бо я вже зголоднів. Микола зазирнув до кімнати й навіть не звернув уваги, що я лежу з мокрою хусткою на чолі, а прилад для тиску на тумбочці монотонно пищить. Показники були такими, що перед очима пливли білі кола. Я ледь повернула голову. Стіни ніби гойдалися. Микола … Читати далі

Весільного фото в чужій сумці: правда, яку не можна ігнорувати Вона вірила, що їхній шлюб – назавжди. Він привів у дім «колегу», і все здавалося б буденним, якби не випадкова знахідка: у сумці гості лежало їхнє весільне фото. Чоловік привів у дім іншу жінку й сказав, що це його колега, але я знайшла в її … Читати далі

— Я більше туди не поїду, Артеме, навіть якщо твоя мама пообіцяє мені за це хоч усі скарби світу! — вигукнула Ірина, жбурнувши слухавку на край дивана. Артем навіть не підвів голови від монітора робочого комп’ютера. Він тільки тихо зітхнув, не відриваючись від таблиць. — Мама знову кликала на дачу? Бур’яни біля малини сапати? — … Читати далі

У тісному кабінеті приватного нотаріуса пахло старим картоном, дешевим розчинним напоєм та застарілою пилюкою, яка роками осідала на корінцях товстих реєстрів. Вікна виходили на глухий сірий двір, де монотонно, крапля за краплею, дзвеніла іржава ринва. Був сирий жовтневий день. Той самий мерзенний осінній холод, коли вогкість пробирає пальці крізь вовняні рукавички, а в роті стоїть … Читати далі

— Сину, ти тільки не переживай, Марійка обов’язково все віддасть! Вона ж у мене добра, чуйна, просто їй там, у тій Іспанії, зараз дуже важко влаштовуватися. Чужа країна — це ж не рідна хата, там кожен крок коштує грошей, — Олена Михайлівна сиділа біля вікна, обережно розправляючи стареньку мереживну серветку на столі, і з надією … Читати далі

— Знаєш, Максиме, я тут згадала ту саму нескінченну історію про «банку кукурудзи в шафі, яка чекає свого часу», і про сервіз, який десятиліттями ніхто не діставав. Коли я проаналізувала це, то зрозуміла: я свідомо відмовилася від цієї батьківської фінансової звички. Я більше не хочу відкладати смачне життя на потім. Сьогодні, дивлячись на те, як … Читати далі

Сватів я вперше побачила ще на сватанні. Відтоді ми перетиналися нечасто й завжди за столом — на весіллі, на день народження, на Новий рік. Ольга Миколаївна, сваха, завжди була з манікюром, у світлому, вся в парфумах, говорила тихо й грамотно. Анатолій Петрович, сват, пенсіонер-інженер, в окулярах, знав усе про труби й помпи, зате про город … Читати далі