Романович

Лариса вийняла з багажника таксі сумки, і  набрала номер доньки. – Мамо, що сталося? – пролунав із трубки голос Олени. – Не хвилюйся, все добре, – заспокоїла її мама, – Я тут до вас у гості приїхала. Сюрпризом, так би мовити. Але в квартиру не можу потрапити. – Зараз спустимося, – сказала Олена. За хвилину донька та внук радісно обнімали Ларису. – А Віктор де? – здивувалася Лариса, не побачивши зятя. – Мамо, краще присядь. Я зараз все поясню, – відповіла Олена. Лариса схвильовано дивилася на доньку, приготувавшись до найгіршого

Автор

Лариса Сергіївна, розвантаживши з таксі п’ять важких сумок, нерішуче тупцювала біля під’їзду. Двері були зачинені. Вона розгублено озиралася на всі боки, не знаючи, що робити. “Ось, не розумна!” – сварила вона себе. – “Сюрприз! Сюрприз! А якщо їх вдома немає?” – Вона глянула на свої сумки. – “Куди я з цим? Треба було все-таки зателефонувати.” … Читати далі

– Мамо, ти чому на подвір’ї сидиш? Темно вже! – спитала Люба. – Катьку чекаю, – відповіла Віра з ображеним обличчям. – Мамо, яку Катьку? Тітку Катю? Ти її ніколи так не називала, – здивувалася донька. – Тепер називаю, – вигукнула Віра. – Мамо, ти що, з нею посварилася? – здивувалася Люба. – Сказала вона мені дещо. Але я знайшла документ, який доводить, що я правду кажу, а не вона, – раптом сказала Віра Іванівна. – Ось подивись. Люба взяла потемнілий від часу листок, глянула в нього і застигла

Автор

– Мамо, мамо, ти чому все на ґанку одна сидиш? Іди до нас чай пити. Вечір вже, холодно стає, – сказала донька до Віри. – Катьку чекаю, – відповіла Віра з ображеним обличчям. – Ще посиджу, третій день на неї чекаю. – Мамо, яку Катьку? Тітку Катю чи що? Ти її ніколи так не називала, … Читати далі

Олена закривала чергову банку огірочків, як раптом жінці здалося, що на неї хтось дивиться, потім ніби підлога рипнула, та двері в кімнату прочинилися. – Протяг мабуть. Потрібно подивитися, може Павло з роботи приїхав і ворота відчиняв, – подумала Олена. Вийшла – на подвір’ї нікого. Виглянула за хвіртку, і застигла на місці. Вдалині, в самому кінці їх вулички Олена помітила знайомий силует. – Ну, не може ж цього бути! – тільки й вигукнула вона

Автор

Олена закривала огірки, а думки її скакали з одного на інше. Треба покласти якнайменше солі в розсіл. Павло любить картоплю з солоними огірками, але солі багато йому не можна. У вихідні діти та онуки будуть, малосольних спробують, мають же просолитися. Раптом Олені здалося, що на неї хтось дивиться, потім ніби підлога рипнула, та двері в … Читати далі

Олександра Іванівна мила посуд на кухні. Раптом жінка почула, що з кімнати сина та невістки долинають якісь звуки. Олександра поспішила туди, відкрила двері і застигла, невістка збирала речі. – А ти куди зібралася? – запитала вона у Ганни. – Іду я, Олександра Іванівно, – схлипуючи сказала невістка. – Чому йдеш? Що вже сталося? – здивувалася свекруха. – А то ви не знаєте? Ще й прикривате його?! – раптом вигунула Ганна. Олександра здивовано дивилася на невістку, нічого не розуміючи

Автор

Олександра Іванівна останнім часом не знаходила собі місця. Її коханий, єдиний син Роман одружився. Причому одружився таємно, ні слова не сказавши батькам. В останні два роки він працював в іншому місті, ось там і знайшов собі дружину. Та не аби яку, а дівчину з дитбудинку. Олександра Іванівна, коли дізналася цю новину, застигла, а коли трохи … Читати далі

Віктор пішов на роботу. Але, вийшовши з під’їзду, згадав, що залишив вдома документи. Він піднявся на свій поверх, обережно відчинив вхідні двері, щоб зайвий раз не турбувати свою маму, яка занедужала. І раптом почув її голос. Лариса Андріївна розмовляла з кимось телефоном. Віктор прислухався до розмови і застиг від здивування. – Як вона могла? – тільки й промовив чоловік

Автор

Ганна не сподобалася матері Віктора з перших секунд знайомства. Дівчина не встигла переступити поріг будинку, але Лариса Андріївна вже знала, що надовго ця дівчина не затримається в їхньому домі. У неї вже був свій план звести сина з донькою близької подруги. Та була відмінницею, хазяйкою, тихою і поступливою дівчинкою. А Ганна, як вам сказати, ні … Читати далі

Микола зайшов на кухню, дружина готувала вечерю. – Довго ще? – запитав він. – Ще хвилинка? – відповіла Ганна. – Давай за цей час поговоримо. – Що вже? – незадоволено буркнув Микола. – Миколо, що сталося? Чому ти такий став? – раптом сказала Ганна. – Який такий? – запитав чоловік. – Сваришся постійно. До мене та синочка погано ставишся, – пояснила вона. Микола глянув на дружину і процідив: – Я все знаю! – Ти про що? – здивувалася Ганна. – Мені Зіна все розповіла! – вигукнув Микола. Ганна здивовано дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи

Автор

Весілля Миколи та Ганни було знатне. Гуляло на ньому все село, та й приїжджих було чимало. Молоді світилися від щастя, родичі від гордості, а столи гнулися від частування. Та й гості, здебільшого, залишилися дуже задоволені. Загалом вдалося весілля на славу і стали молоді жити поживати, та як кажуть, добра наживати. Жили добре, в коханні та … Читати далі

Галина зібрала речі і ходила будинком, ще раз перевіряючи, чи нічого не забула. – Тепер точно все, – подумала вона. Жінка тільки присіла на диван, як біля воріт зупунився великий чорний джип. – Ось і нові власник, – сказала жінка, прощаючись з будинком. – Доброго дня. Вже зібралися? – сказав чоловік, зайшовши на веранду. – Так, – сумно простягла Галина. – Тут ще треба дещо підписати, – чоловік простяг якісь документи. Галина глянула бумаги і ахнула. – Та як же так, – тільки й промовила вона

Автор

Галина вже днів п’ять ходила своїм дачним будиночком і ділянкою. Втрачено ходила. Здавалося, щось забула, не доробила, не побачила. Дачу вона продала. Вона розглядала, чіпала нескінченні дорогі серцю дрібниці — старі зачитані, але улюблені книги, фотографії в саморобних рамочках, старий посуд у маминому ще старому різьбленому серванті.  Ні, фотографії все ж таки треба забрати. Син … Читати далі

На неділю свекруха завжди робила два види вареників: зі звичайною картоплею і картоплею з м’ясом. Звичайну їли ми з нею, а з м’ясом чоловіки

Автор

Я застала на кухні картину: свекор витягнув з борщу кістку і наминає. Сам. А я тоді й питаю: «А що ми будемо їсти?». Наївна була, вперше в невістках, вперше в такій сім’ї, де найкраще не дітям, а свекрові. А він на мене як глипне: – То я у своїй хаті не маю права поїсти? Далі … Читати далі

Ми обов’язково щось придумаємо, прошу тебе, тільки не поспішай приймати неправильні рішення, – каже мені Михайло. Він проти того, щоб я в свої 67 років ще раз в Італію їхала. Я там була майже 15 років, повернулася всього 2 роки назад, якраз на свій 65-річний ювілей. Тоді і вирішила, що зав’язую із заробітчанством, і хочу хоч трохи пожити в тому, що пристарала. Я собі свій дім гарненько відремонтувала, щоб вже до старості мати спокій – воду в дім провела, зробила велику ванну кімнату, кухню нову, опалення все поміняла, і з легким серцем вже думала просто собі жити – пенсію маю, город є, і ще кілька євро мала відкладених.У мене є єдина дочка, вона зараз в складному становищі, і хоче, щоб я поїхала ще на заробітки

Автор

– Ми обов’язково щось придумаємо, прошу тебе, тільки не поспішай приймати неправильні рішення, – каже мені Михайло. Він проти того, щоб я в свої 67 років ще раз в Італію їхала. Я там була майже 15 років, повернулася всього 2 роки назад, якраз на свій 65-річний ювілей. Тоді і вирішила, що зав’язую із заробітчанством, і … Читати далі

Тетяна перебирала картоплю, коли подзвонила сестра. – Таню, приїжджай, – тихо сказала Віра. – Батьків не стало. Тетяна лишила всі справи, і помчала у місто. Сестри все організували, провели батьків в останню путь. Після прощання вирішили, що квартира батьків залишиться Вірі. Тетяна поїхала до себе в село. За декілька місяців жінка вирішила відвідати сестру. Тетяна зібрала сумку і вирушила в дорогу. Жінка подзвонила у двері, але ніхто не відкривав, тоді вона відкрила своїм ключем, зайшла в квартиру і застигла від побаченого

Автор

Як часто буває у житті діти, виховані в одній сім’ї, виростають абсолютно з протилежними характерами та поглядами. Тетяна та Віра – дві сестри росли у благополучній родині в любові та ласці. Спочатку народилася Тетяна, а потім через три роки Віра, батьки дівчат любили, балували, жили для своїх улюблених дочок. Сестрички завжди разом, Таня на правах … Читати далі