Романович

– Хотіла розлучення? Отримуй – сказав чоловік. Але чомусь не пішов

Автор

Все почалося три місяці тому. Звичайний вечір, звичайна розмова. Точніше, її відсутність – вони давно розучилися говорити. – Я подаю на розлучення, – сказала Марина, не відриваючи погляду від телевізора. Андрій відклав планшет. Подивився на дружину. Вона сиділа, підібгавши ноги, у своєму улюбленому кріслі. Спокійна, наче про погоду повідомила. – Хотіла розлучення? Отримуй. Він сам … Читати далі

– До речі, коли ти до нас своїх шкільних подруг запросила? Тоді місяць тому. Ця, темненька, Оксана здається, весь час питала “Ой, а це у вас смарттелевізор такий великий? Ой, Поліно, а який у тебе браслетик гарний!” Ой, та ой! – А сама все кота нашого гладила, та заздрісно на всі боки дивилася! – Ну ти що, Кириле, ти у все це віриш? Та годі тобі, це все брехня! – Думаєш

Автор

– Тобі не здається, що останнім часом відбувається щось дивне?, – запитав Кирило дружину якось увечері після роботи, – всяка нісенітниця сиплеться одна за одною! – Сьогодні з мого автосервісу звільнилися троє – на все про все залишився я, та Сашко. Як ми витягнемо зробити всі замовлення, тепер навіть і не уявляю. Втратимо клієнтуру! – … Читати далі

Оля зайшла в квартиру, тихенько роззулася. Раптом вона зрозуміла – вдома ще хтось є. Вона відкрила двері на кухню і побачила чоловіка з його батьками. – Оля, сідай! Нам треба поговорити, – сказала свекруха. – Може я чайник поставлю спочатку? – Почекає твій чай, – тон свекрухи не віщував нічого хорошого. – Щось сталося? – невпевнено запитала Оля. – Це нам цікаво, що сталося?! Ти чого за дітьми не дивишся і чоловіку не допомагаєш? Оля так і застигла від обурення

Автор

Олі не хотілося повертатися додому. Знову бачити невдоволене обличчя чоловіка, чути його дорікання, що все не так… Яка вона нездала дружина, хазяйка і мама. Хоча, насправді він всього один день, навіть можна сказати, пів дня він займався дітьми за тиждень. І цей день був випробуванням для Олі. Так було щоп’ятниці. Вона до опівночі, щочетверга готувала … Читати далі

– Значить так! – гримнув по столу Михайло. – Мені машина і гараж. Я заслужив. – Та ти й носа сюди не показував, поки мама ще була, – пробурчала його сестра Ганна. – Та хай забирає, Ань! Мені тоді будинок. У мене дітей аж четверо, – сказала Світлана. – Значить мені все господарство. Ніхто не проти? – запитала Ганна. – Я проти, – пролунав тоненький голосок. Вони озирнулися. Біля дверей стояла маленька дівчинка

Автор

-Значить так! – гримнув по столу Михайло. – Мені машина та гараж. Вважаю, що я заслужив такий подарунок від нашої матері. Ганна його сестра, пробурчала: -Поки мама жива була, ти й носа сюди не показував. І на поминки копійки дав. Ми за тебе гірше живемо і останнє віддали. Правда, Світлана? Та кивнула. -Так ф*г з … Читати далі

Рита пішла до своєї подруги Поліни додому, щоб полити квіти і погодувати її черепашку. Поліна з чоловіком поїхали на відпочинок. Вона відкрила двері ключем, який їй лишила подруга, зайшла в коридор і оторопіла! Скрізь світилося світло, ялинка переливалася гірляндами, а телевізор голосно працював. З ванної долинали якісь звуки. Рита відкрила двері у ванну і руками сплеснула від несподіванки

Автор

Рита залишилася на новорічні свята в гордій самотності. Точніше, не в гордій, а в сумній… Найкраща подруга Поліна з чоловіком поїхала в Карпати за 5 днів до свята. Вона доручила Риті, як найвідповідальнішій з усіх її подруг, поливати квіти і годувати її черепашку. Жили вони в одному будинку тільки в різних під’їздах. Рита погодилася. Тоді … Читати далі

У Віри не стало її тітки Марини. Тітка жила далеко в маленькому селі. Віра вирішила зʼїздити туди… Насамперед вона зайшла до сусідки Ольги. – Я за Маринкою три роки доглядала, слаба вона була дуже, – казала сусідка. – А вам не повідомляла, не хотіла з місця піднімати. – Мені дуже шкода, але в мене синочок заслаб, – відповіла Віра. – Не могли ми з ним мандрувати… – Ось, Марина просила тобі віддати, якщо приїдеш, – Ольга простягла їй ключі від хати тітки і якийсь пакуночок. Віра розгорнула білу ганчірочку і так і застигла від побаченого

Автор

Віра жила з мамою, батька не пам’ятала й не знала. Мама не розповідала їй про нього зовсім. Просто мовчала. І Віра з роками втратила до цього невідомого «батька» будь–який інтерес. Нема його та й нема. Нехай це залишається маминою таємницею. Але сама вона не хотіла собі такої долі. Завжди мріяла про сильне плече і про … Читати далі

Валентина смажила на кухні гриби. Її зять Василь лежав у кімнаті, а дочка Таня побігла в аптеку. Раптом пролунав дзвінок у двері. – Таня ключі забула, чи що? – подумала Валентина і побігла у коридор. Вона відкрила двері і застигла від здивування. На порозі стояли якісь не молоді вже чоловік і жінка. – Здрастуйте, а Василь тут живе? – запитав чоловік. – А ви хто? – здивувалась Валентина. – А ми його батьки, – сказала жінка. – Ось і знайшли ми нашого синочка-втікача! – Як це втікача? – ахнула Валентина. Жінка не розуміла, що відбувається. А далі почалося неймовірне

Автор

-Тетянка твоя скромна, як вона так швидко заміж зібралася? Чи після зальоту? Не приховуй Валя, я ж по-сусідськи, якщо це правда, то все одно скоро видно буде, – випитувала у Валентини сусідка цікаву новину. -Та йди ти, пліткарка, тобі яке діло? – обурилася Валентина. Але з самого рання весь будинок обговорював, що у Вальки, яку … Читати далі

Ліда вийшла з ліфта, підійшла до квартири й відкрила двері своїм ключем. – Я вдома! – звично гукнула вона в коридорі. Але у відповідь була тиша… – Агов, ви де?! Максиме, коханий, ти вдома?! – здивовано гукнула Ліда. Вона роззулася і швидко побігла в кімнату. Там нікого не було. Раптом, на журнальному столику, вона побачила якийсь великий конверт. – О, Господи! – вигукнула вона. – Та не може бути… Ліда застигла від несподіваної здогадки. Вона хвилюючись відкрила конверт й оторопіла

Автор

-Ну, давай вже хвалися! – за стіл до Ліди безцеремонно підсіла коліжанка. Дівчина здивовано глянула на Аллу. -Ой, та не прикидайся! – продовжила Алла. – Бачила я вчора твого чоловічка – в ювелірний заходив. А я й за ним давай… Близько, звісно, підходити не стала, але чітко бачила коробочку. Ну, показуй! Ліда очі вирячила від … Читати далі

Олена насмажила цілу гору оладків і задоволена собою сіла за стіл пити чай. Вона тільки-но відкрила баночку абрикосового варення, як задзвенів її телефон. Жінка глянула на екран і оторопіла. Дзвонила її колишня свекруха… – Оленко привіт! – закричала свекруха в слухавку. – Ну, як ви там?! Як дітлахи?! – Здрастуйте, Марино Вікторівно. Та нормально. Я працюю, діти на канікулах. Ви як? – Ой, Оленко, і не питай! – сказала свекруха. – Слаба я… То одне, то інше. А в хаті робити треба, і на городі. У мене до тебе тільки одне прохання… Олена приготувалася слухати

Автор

Олена насмажила цілу гору оладків і задоволена собою сіла за стіл пити чай. Вона тільки-но відкрила баночку абрикосового варення, як задзвенів її телефон. Жінка глянула на екран й оторопіла. Дзвонила її колишня свекруха… -Оленко привіт! – закричала свекруха в слухавку. – Ну, як ви там?! Як живете, як дітлахи?! -Здрастуйте, Марино Вікторівно. Та нормально. Я … Читати далі

Олена прасувала одяг, коли в двері подзвонили. На порозі стояв свекор. – Здрастуйте, Леонід Вікторович! – усміхнулася вона. – А я ось вирішив зайти, глянути як ти тут, – пояснив свекор. – Проходьте. Зараз чайник поставлю, – запросила Олена. Жінка була дещо здивована. Необхідності у візиті свекра ніякої не було, то навіщо він тут? – Не метушись, Олено, присядь. Я прийшов тобі дещо розповісти. Краше щоб ти почула це від мене, – раптом сказав Леонід Вікторович. Олена насторожено дивилася на свекра, нічого не розуміючи

Автор

Місто заливало холодним осіннім дощем. Саме шум дощу по сусідньому даху і висмикнув Олену зі сну. Надворі темно, хоча на годиннику майже сім. Вона дивилася у вікно, лежачи на ліжку. Через велику зливу не було видно вулиці, тільки темні розмиті постаті будинків та дерев. Як відправляти дитину до школи за такої погоди? Може не будити? … Читати далі