Романович Я поволі опустила долоню на кухонний стіл, а погляд мій впився у Світлану так пильно, що її зловтішна усмішка на мить згасла. — Повтори, — промовила я майже пошепки. Голос мій, здавалося, звучав занадто спокійно для тієї бурі, що здійнялася всередині. Павло, мій чоловік, завмер біля холодильника, так і не діставши пляшку мінералки. Його мати, … Читати далі
— Тобі взагалі вже все одно, що буде далі?! Чому ти приймаєш такі необдумані рішення? Галина Володимирівна повільно опустила чашку на скатертину. Оце «у твої роки» лунало останнім часом так часто, ніби в свої шістдесят чотири вона вже мала скласти руки на грудях і тихо чекати кінця, а не просто радіти виходу на відпочинок після … Читати далі
— Ти що робиш серед ночі?! Яку ще сітку для огірків, ти ж стоїш прямо на нашому ліжку з ковдрою в руках! — Увімкни ліхтарик, кажу тобі, бо в темряві нічого не видно, а огірки впадуть! Липень цьго року видався неймовірно спекотним та насиченим. Мене звати Вікторія, ми з чоловіком Тарасом живемо у великому затишному … Читати далі
— Ти вважаєш нормальним кидати сміття мені прямо під ноги, поки я заколисую дитину?! — А ти вважаєш нормальним, що відро повне?! Прибереш, коли заколишеш, заодно навчишся вчасно все виносити! Осінній ранок видався сірим і прохолодним. За вікном нашої двокімнатної квартири повільно сіявся дрібний дощ, змиваючи з дерев останнє жовте листя. Мене звати Олена, і … Читати далі
— Та кому ти будеш потрібна з дитиною? Жінка після розлучення вже нікому не цікава, змирися з цим! — Тарас із зневагою застебнув блискавку на дорожній сумці й випростався, подивившись на колишню дружину зверхнім поглядом. — Уясни це нарешті і перестань дивитися на мене такими очима. Я маю право на особисте щастя. — Я не … Читати далі
— Ти серйозно зібрався розривати стосунки через те, що дівчина помила волосся, не змивши косметику з обличчя?! Ходімо зі мною у ванну, я зараз особисто покажу тобі, як працює жіночий макіяж і скільки часу це займає! Тої весни усе здавалося особливим і напрочуд яскравим. Мене звати Софія, і на той момент я саме закінчувала одинадцятий … Читати далі
Коли Олена втретє вставила ключ у замкову щілину й він знову не повернувся навіть на міліметр, вона спершу подумала, що просто втомилася з дороги. Вони з Миколою майже дев’ять годин добиралися додому з Закарпаття, двічі стояли в заторах, дорогою зупинялися перекусити, а останню годину Олена тільки й мріяла про душ, чисту постіль і чай у … Читати далі
«Я більше не хочу жити з тобою, бо мені з тобою занадто спокійно», — саме ці слова вона репетирувала перед дзеркалом щоранку, поки в кухні закипав чайник. Софії виповнилося тридцять дев’ять, і вона чудово розуміла, що все ще приваблює чоловіків. Вона помічала це за поглядами перехожих, колег, випадкових знайомих. Колись давно ця краса здавалася їй … Читати далі
– Тато, ти що робиш? Як ти міг маму покинути на схилі літ, – докорив син пенсіонерові. Сорок три роки. Майже пів життя разом. Здавалося б, за такий строк можна звикнути до всього – і до постійного невдоволення, і до нескінченних нарікань. Але людське терпіння не безмежне, навіть моє, хоч завжди вважав себе людиною витриманою. … Читати далі
«Донечко, я сумую за тобою. Знаю, що ти ображена на мене за минуле» Телефон задзвонив, коли Олена розкладала продукти по пакетах у передпокої. На екрані висвітилося «Мама». Олена важко зітхнула і натиснула «відхилити». За хвилину телефон задзвонив знову. — Оленочко, донечко, — голос матері звучав утомлено. — Як ти? Як Сашко? Валентин? — Нормально, мамо. … Читати далі