Романович

– Ти знову куди тягнеш мітли та ганчірки, Вікторе? – сердито вигукнула Галина Петрівна, енергійно розмахуючи рушником біля ґанку сільської хати в мальовничому куточку Черкащини. – Я ж просила: хай ця міська гостя попрацює, руки в неї м’які, от хай і вкалує на будові. А як закінчить ванну кімнату – одразу ми її на поріг … Читати далі

Лавка біля хвіртки була старою, ще батьковою. Він зробив її ще тоді, коли обидві дочки ходили до школи. Дошки потемніли, на одній з них хтось колись видряпав цвяхом літери, які давно стерлися. Саме на цю лавку Галина поклала декілька купюр, навіть не рахуючи. Вона не хотіла давати їх Марті в руки, ніби гроші були чимось … Читати далі

— Якби в тебе в голові була хоч крапля розуму, ми б зараз не ламали голову, як ті борги повертати! — свекруха стояла посеред кухні, схрестивши руки на грудях, і дивилася на невістку з таким презирством, ніби перед нею сиділа не рідна людина, а якась випадкова жебрачка з дороги. Оксана навіть не підвела очей. Вона … Читати далі

Микола не був поганим чоловіком — просто якимось порожнім. Тридцять років поруч, а все одно чужий. Робота, диван, телевізор. І зрідка короткі фрази: «Вечеря готова?», «Де шкарпетки?». Коли його не стало, квартира зовсім стихла. Діти виросли й роз’їхалися. Дзвонять на свята — і знову ті самі кілька слів навздогін: — Мамо, як ти? Все нормально? … Читати далі

Срібне весілля пахло запеченою качкою з яблуками, корицею та свіжим лаком для паркету. Олена стояла перед дзеркалом у передпокої й востаннє поправляла комір смарагдової шовкової блузи — тієї самої, яку Вадим подарував їй три роки тому на день народження, але яку вона жодного разу так і не вдягла, берегла для «особливої нагоди». Сьогодні ця нагода … Читати далі

— Ми тоді вам на житло доклали чималу суму, тож тепер твій час допомогти братові, — заявила мама при всіх рідних, саме коли офіціантка забирала зі столу тарілки з недоїденим десертом. Лариса спочатку навіть вирішила, що просто недочула крізь загальний шум. У маленькому затишному кафе ще тримався запах свіжої кави, ванілі та печених яблук. Хрестини … Читати далі

Автобус із Івано-Франківська висадив її на зупинці біля старого магазину, і Олена довго стояла з валізою, не наважуючись зробити перший крок. Село майже не змінилося. Та сама калюжа біля клубу, та сама липа, що колись здавалася їй величезною, а тепер виявилася звичайним, трохи кособоким деревом. Змінилося тільки одне: тут більше ніхто не чекав на неї. … Читати далі

Оля обережно вкладала мікроскопічні віконні рами, кожна з яких була не більша за ніготь, у спеціальні комірки, наче це були коштовності. За місяць це вже був її восьмий макет будинку: із тонесенькими сходами, крихітним горищем і лампочкою, що світилася, мов рисинка. Вона щиро любила свою справу за тишу і за відчуття, що тут усе завжди … Читати далі

Субота в квартирі на Позняках пахла однаково останні двадцять п’ять років: хлоркою для кахлю, лавандовим кондиціонером для білизни і тушкованою капустою з чорносливом. Олена стояла над плитою, підібгавши пальці в старих повстяних капцях. Пар від каструлі осідав на її окулярах важкою пеленою, перетворюючи світ на каламутну теплу пляму. Вона автоматично терла край стільниці ганчіркою з … Читати далі

Кава в чашці давно охолола, вкрившись матовою плівкою, схожою на тонкий шар весняного березневого льоду. Олена сиділа за масивним дубовим столом у вітальні й дивилася на білий аркуш паперу, який щойно приніс кур’єр. Назва документа вгорі була надрукована жирним, сухим шрифтом: «Позовна заява про поділ майна подружжя». Навпроти неї стояв Вадим. Він не зняв пальто, … Читати далі