Романович

— Поклади ключі від трактора на стіл, Олеже, і чимчикуй пішки до своєї любої тещі орати! — Маріє, ти при здоровому глузді таке рідному братові говорити просто перед посівною? — Я при здоровому, а от у вас обох совість десь у бур’янах згнила. Де поділися чотири ящики відбірної насіннєвої картоплі з льоху, питаю? Марія стояла … Читати далі

Лариса саме різала цибулю й тихенько щось наспівувала собі під ніс, коли на кухню зайшов Віктор. Вигляд у нього був такий, ніби він щойно приніс звістку з поминок. — Ларисо, — почав він, сідаючи навпроти. — Нам треба поговорити. Віктор на мить замовк, невпевнено покрутив у руках чашку, а тоді завів свою звичну пісню. Він … Читати далі

Запах старого дерева, лаванди та корвалолу — це все, що залишилося від Марії Іванівни. Після похорону минуло дев’ять днів. Мій чоловік, Андрій, послався на терміновий проєкт на роботі й залишив мене саму розбирати речі у квартирі його матері. Це було так схоже на нього: уникати будь-якої брудної, емоційно важкої роботи, перекладаючи її на мої плечі. … Читати далі

— Ти знову починаєш вигадувати дурниці! Тобі завжди треба витратити більше грошей на всяку непотрібну дизайнерську нісенітницю! Який ще світлий відтінок? Ти що, не розумієш, скільки це все коштує?! Через твої капризи ми вже вибили з бюджету всі ліміти!  Суботній день видався похмурим, але мені обов’язково треба було завершити закупівлю матеріалів для домашнього ремонту, поки … Читати далі

— Вибачте, будь ласка, я візьму лише хліб, можна перед вами? Чоловік виявився доброзичливим. Він окинув її поглядом, кивнув і відповів із посмішкою: — Та звісно, ставайте. Буденна черга в супермаркеті часом перетворюється на справжню арену людської хиткості та несподіваних життєвих сюжетів. У цій життєвій та емоційній розповіді від першої особи жінка ділиться спостереженням про … Читати далі

— Тільки не кажи мені, мамо, що мій чоловік це все вигадав і просто бере чужі гроші, — донька дивилася на неї втомленими очима, стискаючи телефон, на екрані якого світилися чужі прізвище й ім’я. — Я б ніколи такого не подумала, дитино, якби сама не побачила людей у коридорі твоєї тітки, — тихо відповіла Олена … Читати далі

— Ого! Послухайте її! — вигукнув директор, різко відкинувшись у кріслі з темної шкіри. — Ти тільки подивися на неї! Тут проєкт на межі зриву, а вона з першого ж питання ставить оплату! У нашому місті Львові офіс часом перетворюється на театр абсурду: чим далі, тим дивніше. Історія від першої особи розповідає, як банальне запитання … Читати далі

Мар’янa Левченко прокинулась від того, що мати гупала каструлею так, ніби хотіла розбудити не доньку, а весь куток. — Вставай, — сказала Ганна Микитівна, не обертаючись від плити. — О шостій тебе чекає Ліда Андріївна Бондар. — Яка ще Ліда Андріївна? — Сестра Мар’яни з крамниці. Вона компоти варить, на продаж. Їй потрібна дівчина з … Читати далі

– Жодних розмов, збирайте речі й валімо! Досить сидіти на моїй шиї! Марія Іванівна промовила ці слова так, ніби сварка між нею та невісткою тривала вже години, і вона нарешті розрядилась. Але Кіра лише переступила поріг кухні, щоб поставити чайник. Вона зупинилася на мить, запитуючи, чому свекруха вчора телефоном трохи натякала на якийсь терміновий переїзд. … Читати далі

У маленькій кімнатці на околиці Львова пахло сухою лавандою, праскою і старими меблями. Олена сиділа на краю вузького ліжка й дивилася на розкриту валізу. Валіза була новенька, темно-синя, на чотирьох коліщатках. Олена вибирала її цілий вечір у магазинчику за рогом, торгувалася за кожні п’ять євро й таки виштовхала знижку. На самому дні лежала сукня — … Читати далі