Романович

Ольга поправила бейдж на грудях і знову глянула на екран комп’ютера. Система бронювання зависла на півслові – знайома проблема, яку вона навчилася оминати ще три роки тому, коли цю програму лише впроваджувала. Тоді вона сиділа в іншому кабінеті, на третьому поверсі, і розбиралася з кожним багом разом із програмістами. А зараз стояла за стійкою рецепції, … Читати далі

— Ти ж чудово чув, як я просила залишити мені той шматочок на обід! Чому ти знову все з’їв і навіть не згадав про мене? — Ну а що такого? Судок стояв у холодильнику, ти його не доїла, а я ввечері захотів їсти, от і з’їв! Не роби з цього проблему. Суботній ранок починався із … Читати далі

– Ви винні в тому, що я зрадив дружину і знайшов їй заміну, – сказав син батькам Цього вечора все змінилося. Назавжди. Кожен крок сходами давався Іванові з труднощами. Він підіймався до батьківської квартири, і кожна сходинка наче додавала ваги до того, що він збирався сказати. Іван завмер перед дверима. Батьки не чекали його сьогодні … Читати далі

Один в один: як стара хата на краю містечка вросла в сиру землю, так і сварки в родині Маркевичів вросли в щоденний побут. За тридцять років подружнього життя Оксана навчилася заплющувати очі на багатсько речей, але вишнева шафа у батьківській вітальні досі зберігала той самий дірявий рушник, який їй колись кинула під ноги свекруха. Марта … Читати далі

Годинник на стіні у вітальні цокав монотонно і владно. Тік-так, тік-так. Сухе, пластикове клацання, яке зазвичай губилося в денному шумі, зараз здавалося найгучнішим звуком у будинку. Велика стрілка повільно наближалася до дванадцяти, а мала вже впевнено перевалила за дев’ять. Майже десята. Надія Степанівна поставила важку керамічну чашку на стіл. Зробила вона це навмисно голосно — … Читати далі

Дві смужки. Яскраві, чіткі, такі справжні. Олена дивилася на них, немов заворожена, поклавши тест на краєчок раковини. Хвилини зливались в одне суцільне, неспинне биття серця, і вона боялася поворухнутись, аби раптом ця магія не зникла. Відчуваючи, як руки тремтять, вона набрала номер Марини. — Ти сидиш зараз? — Олена ледь стримувала крик у голосі, що … Читати далі

Тиха стежка через сосновий ліс з’єднувала два сусідні села на Львівщині. Для будь-кого це була звичайна лісова дорога, якою велосипедом можна було дістатися з одного поселення до іншого всього за якісь десять хвилин. Але для Мар’яни ця стежка згодом стала межею між безтурботним юнацьким життям та роками важкої невістчинської долі. Коли вони з Тарасом зіграли … Читати далі

– Бабо Віро, я ось у тебе два тижні вже живу, а жодного разу не бачила і не чула, щоб діти твої приходили або дзвонили, – гостя дивилася на господиню з цікавістю. – Чи ви посварилися? –  Та де б ти їх бачила? Тебе ж цілими днями вдома немає, – невдоволено буркнула Віра Петрівна. – … Читати далі

Італійське сонце не гріє так, як вдома. Воно пече, сушить і не залишає місця для відпочинку. Коли ти стоїш на чужій кухні, миєш безкінечний посуд або доглядаєш за літньою синьйорою, яка щохвилини забуває твоє ім’я, час тягнеться, як гума. Я рахувала не дні — я рахувала копійки й євро. Кожні десять євро — це був … Читати далі

Ольга відчинила двері квартири, в якій тепер господарювала після весілля, і відчула звичне полегшення. Щойно зайшовши, одразу дістала з сумки конверт. У ньому тихенько пошерхотіли свіжі купюри – черговий платіж від орендарів її власного житла. Тридцять вісім тисяч гривень – її маленький острівець стабільності. Вона дбайливо сховала його до шафи, де вже лежала папка з … Читати далі