Романович

— Будемо вечеряти, чи як? — з гуркотом увійшов Данило у передпокій. Скинув важкі черевики, один відлетів до плінтуса. Темну куртку кинув прямо на взуттєвий стелаж, навіть на плечі не повісив. Пригладив п’ятирідне волосся на потилиці. Від коміра його светра тхнуло задушливим, терпким запахом — ніякої морозної свіжості чи дорожнього пилу там і близько не … Читати далі

— Ти ж казала, що вона в тебе слухняна, і слова впоперек не скаже, то звідки вона дізнається? — долинало з відчиненої кімнати разом із брязкотом ложечки об порцеляну. — Та тихіше ти, — цитьнула Галина Петрівна. — Знає вона тільки те, що треба. Думає, син штраф на автопідприємстві виплачує за зіпсовану техніку. От і … Читати далі

Середа, близько трьох дня. Марія Андріївна Григоренко здивовано підняла очі від ноутбука, коли Олег Іванович Шевченко зайшов у двері. У руках він тримав картонну коробку, з якої стирчали офісна чашка з логотипом його фірми, зарядний пристрій і невеличкий кактус у пластиковому горщику. — Я зібрався піти, — сказав він із порога. — Все, більше не … Читати далі

— Ти ж цілими днями вдома біля комп’ютера сидиш, навіщо тобі якісь власні гроші на окремих картках? — Максим Миколайович Левченко навіть не відривав погляду від екрана свого смартфона, кинувши цю фразу так буденно, ніби йшлося про покупку звичайного хліба в сусідньому магазині. Катерина Павлівна Скорик різко зупинилася посеред кухні з чашкою гарячого чаю в … Читати далі

Дарина вже майже нарізала овочі на вечерю, коли Арсен заглянув у банківський додаток і насупився. — Дарино, а цього місяця нам вдасться щось відкласти? — пролунало його запитання, і в голосі відчувалася дивна тривога, ніби він щойно помітив невидиму діру в їхньому сімейному бюджеті. Вона стояла біля кухонної стільниці, ще трохи збита з пантелику від … Читати далі

— П’ятнадцять тисяч гривень? Роман Іванович, скажи мені правду, це ти приніс за весь місяць чи за якийсь один нещасний тиждень? — Ганна Олексіїївна різко опустила порцелянову чашку на блюдце так сильно, що маленька срібна ложечка підскочила й дзвінко вдарилася об край. Ростислав Іванович поклав свій мобільний телефон прямо біля дерев’яної хлібниці. На екрані миготіло … Читати далі

— Ти обираєш чужу дружину, а не рідну матір, яка тобі життя віддала? Свекруха стояла посеред зали, схрестивши руки, і дивилася на свого сина так, ніби він винен їй до кінця життя. — Мамо, ми ж домовились ще тиждень тому, — тихо, але виразно відповів він. Навколо притихли гості. Офіціант із тацею зупинився біля сусіднього … Читати далі

Ліда приходила до мене шість років підряд скаржитися на чоловіка: але після розмови про 480 тисяч гривень я зачинила двері назавжди. Відтоді голос Ліди почав викликати в мене майже фізичне відчуття дискомфорту. Спершу — втома, потім — глухе роздратування, а коли вона дійшла до свого коронного «ти зобов’язана мене вислухати», хотілося закрити вуха долонями й … Читати далі

Дарина переїжджала до мами на тиждень у місті Луцьк, але чоловік тримав себе так, ніби овацій не треба — просто йшов далі, немов виносити з квартири зайве не з ним. – Ти поживи у мами, а я тут ремонт зроблю, – сказав він з тією зручністю, що іноді здається, ніби просить купити хліб по дорозі … Читати далі

— Або ти вибираєш власну матір і спокійне майбутнє, або збираєш речі просто зараз і йдеш на чужі хліби. Ліда Іванівна Шевченко не підвищувала голосу. Вона говорила так, що навіть найтихіше слово тяглося за плечима важким тягарем. У своїх п’ятдесят чотири роки вона тримала все життя під повним контролем. Працювала керівницею у місцевому будинку культури … Читати далі