Романович

— Ти знову віддала всю свою додаткову платню чужим людям за старі мостини, Олеся, коли в нас кожна копійка має йти на спільну справу? Степан Бондаренко стояв на порозі великої вітальні з роздрукованим аркушем витрат сімейного бюджету. Він мав звичку щомісяця переглядати кожну статтю витрат. У його руці був зелений маркер, яким він методично підкреслював … Читати далі

— Щоб до вечора й дух цих величезних сумок у моєму передпокої зник! — Степан різко штовхнув ногу картатої сумки, і з неї з дзвоном висіла велика трилітрова банка з солоними огірками. Банка котилася по лінолеуму, докотилася до моїх домашніх тапочок і зупинилася. Я нахилилася й підняла її. На щастя, ціла. Мамині фірмові огірочки з … Читати далі

— Пані, покладіть мою парасольку на місце й не махайте нею перед моєю собакою, бо він вихований, а я можу й розсердитися! Марія стояла посеред чужого передпокою з двома важезними торбами в руках і миготіла очима. Спина нилила після підйому на четвертий поверх, ноги гуділи, а дихання ніяк не вирівнювалося, бо ліфт у під’їзді знову … Читати далі

— Слухай, Андрію Павловичу, ти справді вважаєш нормальним те, що твої батьки хочуть розпорядитися нашим життям без нашого відома? — обурено випалила Вероніка, тільки-но вони переступили поріг їхньої орендованої львівської квартири, кинула ключі на тумбочку. — Ось це їхнє повідомлення про те, що ми маємо усе кинути й переїхати до провінції — якась маніпуляція найвищого … Читати далі

– Ти мусиш відмовитися від своєї частки! Мені треба продати квартиру, а через тебе я нічого не можу зробити, – вимагала Дарина, мати Кіри, яку та майже не пам’ятала. Кіра дивилася на неї і намагалася зрозуміти: з чого раптом ця жінка вирішила, що має право щось від неї вимагати. *** Кіра з’явилася на світ, коли … Читати далі

Ліда Микитівна зайшла до синової квартири з двома сумками, коробкою й таким виразом обличчя, ніби її сюди конвоювали. Вона поставила пожитки точно посеред передпокою, так що обійти було неможливо. Катерина Іванівна Гавриленко мовчки відсунула сумку до стіни й подала гості капці. — Доброго вечора, Лідо Микитівно. Кімната готова, я постелила свіже, — сказала Катерина й … Читати далі

— Ти знаєш, від кого ця дитина? — тихо запитала свекруха, вдивляючись прямо в її очі, поки син узявся за балконні двері. Марія повільно поставила чашку на стіл і не відводила погляду. — Від твого сина. Більше ні від кого. Свекруха піджала губи, важко зітхнула й обернулася до вікна, але всередині відчувався той самий неприємний … Читати далі

— Ліда, молода, зробиш! Мати не встигає й той вік. Їй п’ятдесят п’ять, а тобі — двадцять із лишком. Сім років минуло з того дня, коли Ліда почула ці слова від сестри чоловіка. Ліда вийшла заміж за сусіда з будинку напроти. Їй тоді було дев’ятнадцять, а Ярославу — двадцять дев’ять. Ярослав одразу помітив гарну дівчину. … Читати далі

– Що ти таке говориш, Ганно? Василь завмер у дверях кухні з відром яблук у руці. Відро він поставив на підлогу повільно, ніби боявся його розбудити. Ганна сиділа за столом, оточена рядами скляних банок, і дивилася не на нього, а кудись у вікно, де осінній вітер гнав по подвір’ю жовте листя. – Те, що чуєш. … Читати далі

Катерина приїхала в село на ранковій маршрутці, коли туман ще лежав над річкою, як біла плівка. Вона не думала сваритися. Усе дорогу обіцяла собі: поговоримо спокійно, як мовлять люди, що не мають чого ділити, окрім спільної біди. Але щойно побачила тата на ґанку із чашкою чаю та газетою, яку той читав уже втретє, — і … Читати далі