Романович

Сьогодні п’ятниця з міста до баби Зіни приїдуть діти та онуки. Щоправда не всі, дітей має п’ятеро, троє з них живуть у місті, один син живе закордоном, а молодший Андрій поруч із матір’ю. Він побудував будинок неподалік неї і живе з сім’єю, допомагає матері. Батька давно немає, Зіна вже тридцять років, як удова. Зіна старіла … Читати далі

Нічні телефонні дзвінки не обіцяють нічого доброго, тому, коли зять зателефонував близько третьої ночі, у Надії Сергіївни занило серце. А від слів Михайла їй стало страшно, як ніколи в житті. – Оля у вас? – запитав зять. – Вона вдень пішла до вас у гості. Ми із сином рано лягли, я зараз прокинувся, а дружини … Читати далі

Людмила прийшла додому пізно. Дмитро із сином уже повечеряли. Хлопчик ліг спати. На дзвінки Дмитра Люда незмінно відповідала повідомленням: -Затримуюсь. Нарешті, у замку повернувся ключ, і Люда зайшла в коридор. Не знімаючи пальто, вона бадьоро сказала: -Дмитре, ми з тобою розлучаємося. -Це що, жарт такий? До квітня ж іще далеко! -Ніякий це не жарт. Ми … Читати далі

Олена Іванівна сиділа на темній кухні, дивлячись у вікно. Світло давно відключили за несплату, холодильник не працював, та й продуктів у ньому давно не було… Але найбільше вона сумувала, що не може подивитись телевізор, було б не так нудно проводити довгі вечори. Пенсію баба Олена отримувала справно, їй би на все вистачало, якби не дочка. … Читати далі

– Давай по-чесному, Ганно! Продамо будинок, і поділимо гроші порівну, – мати присіла на край старого крісла, оглядаючи простору вітальню. – Ти ж розумієш, що так буде справедливо. Ганна мовчки розставляла кухлі на столі. Ці кухлі з синіми волошками по краю, бабуся берегла для особливих випадків. Зараз вони якнайкраще підходили для непростої розмови. – Справедливо? … Читати далі

– Та зрозумій ти нарешті! Я не збираюся жити з твоєю старою матір’ю! – Олег роздратовано жбурнув у валізу чергову сорочку. – Та й ти постійно нагадуєш мені про вік! Лариса мовчки спостерігала, як чоловік збирає речі. Тридцять років спільного життя вмістилися в одну валізу, та спортивну сумку. Дивно, але саме ця думка чомусь дряпала … Читати далі

– Сину, хіба я тебе ростила для того, щоб ти вареники ліпив і борщі варив? А дружина тоді для чого? – пам’ятаю як я прийшла до сина в гості, побачила, що він знову куховарить і неабияк засмутилася. – І я тебе люблю, мамо. От для чого ти це починаєш? Хіба не все одно хто готує, … Читати далі

– Люба, на жаль, нашу вечерю в ресторані доведеться скасувати, – вимовив Іван із сумом у голосі, дивлячись на дружину з жалем. – Чому? – із прикрістю запитала Кіра. – У суботу наша річниця весілля. Ми так довго чекали на цей день. Що трапилося цього разу? – Я знаю, як ти засмучена. Повір, мені теж … Читати далі

Напередодні переїзду в нову квартиру, Андрій та Наталя довго не могли заснути і тихенько шепотілися, щоб не розбудити дворічного синочка. ‒ Нарешті ми будемо самі по собі. Ні, твої батьки чудові, але я так втомилася від постійного контролю, – Наталка міцніше притулилася до чоловіка. – Що ж. Мені теж порядком набридло бути вічною дитиною, – … Читати далі

Я все дитинство страждала від того, що вважала себе некоханою дитиною. Якось я навіть запитала про це маму прямо, в лоб. Тоді мама відповіла, що це все дурниці й любить вона нас із сестрою однаково. Ось тільки вчинки матері завжди говорили про інше. Сестрі купували речі, які були на порядок дорожчі за мої. Якщо мені … Читати далі