Автор Романович

– Може, все-таки подзвониш їм? – Сергій дивився, як дружина втретє перекладає новорічні іграшки в коробці. – Стільки років дружимо… – А сенс? – Оля різко зачинила кришку. – Щоб знову вислуховувати, яка я меркантильна? Знаєш, я навіть рада, що… Продовжити читання →

– Люблю, коли твоя мама в гості приходить, – наливаючи чоловікові каву, сказала Лера. – Вона завжди така елегантна і позитивна. З нею поговорити можна про все. Не очікувала, що буду так радіти приходу свекрухи. Дівчата всі скаржаться на своїх… Продовжити читання →

У темряві квартири Дарина ходила колами, як звір у клітці. Вона втомилася, вона більше не могла бути тут сама. Максимка, її піврічний син, знову почав плакати. Його плач – це звук, який вона чула майже без перерви день і ніч…. Продовжити читання →

– Не чавкай! – рявкнув чоловік на маленьку Свєту, від чого дочка одразу стиснулася і застигла, намагаючись стримати сльози. Юля відчула біль своєї дитини й одразу ж підійшла до доньки, заспокійливо погладила по голові й обійняла Світлану, яка не стрималася… Продовжити читання →

– Бабусю! Ну, продай хоч одну квартиру, – сказала Оля. – Ні, онучко. Не стану продавати і не просіть. Нерухомість це надійно. А гроші – фіть і нема їх. Профукати можна швидко і не помітиш, – заявила Василина Дмитрівна. –… Продовжити читання →

Ольга стояла в приймальні лікарні з донькою на руках. Навколо метушилася нянечка і нескінченно запитувала: – Так що, люба, ти чоловікові-то повідомила про те, що тебе виписують сьогодні?Ольга мовчала і намагалася не плакати. Куди вона тепер із донькою? Ольга зітхнула… Продовжити читання →

— Даринко, гості прийшли, а ти все у фартуху! – свекруха, Поліна Львівна, засуджуюче подивилася на невістку. У Дарини був день народження, тож вона з вечора не відходила від плити. Її чоловік Вадик сказав, що святкувати в кафе надто дорого,… Продовжити читання →

– Сергію, ну скільки можна? Ми ж домовилися заначку без крайньої потреби не чіпати! Ти за місяць половину перетягав! – Ти серйозно? – сорокарічний чоловік, зав’язуючи на ходу краватку, вийшов зі спальні, – а чи не ти пірнаєш туди щодня?… Продовжити читання →

– До чого такі витрати, Настю? – Анатолій нахилився над вітриною з обручками, вивчаючи цінники. – Це всього лише каблучки, символ. Не обов’язково цей символ має бути в золоті. Можна ж і срібні взяти. Або взагалі не купувати! – Що?!… Продовжити читання →

– Мамо, а давай квартирами поміняємося, – запропонував матері Артем, одного разу забігши в гості, – навіщо вам із батьком дві кімнати? – Ну, не знаю, синку, – розгубилася Ольга Петрівна, – я, звичайно, поговорю з татом… – А ти… Продовжити читання →