Автор Романович

– Настю, у мене до тебе розмова є серйозна! – почав Вадим. – Мені потрібно, щоб ти мене для початку просто вислухала, і найголовніше, не перебиваючи. – На тему? – поцікавилася у Вадика дружина. – Щось сталося? – Ну я… Продовжити читання →

– Другий тиждень тут лежимо, а до цієї бабусі в кутку ніхто не приходить, – пошепки промовила Олена, моя сусідка по лікарняній палаті, огрядна жінка, років тридцяти п’яти. Я згідно кивнула. Сама не так давно думала про те саме. Сухенька… Продовжити читання →

– Кожен платить сам за себе! – заявив син, коли офіціант приніс рахунок. – У чому справа, Вітю? – здивувалася мати. – Це я запросила вас із сестрою на обід, мені й платити. – Не хочу бути ні в кого… Продовжити читання →

– Ніно, де ключі від дачі? Просив же завжди вішати їх ось тут, на цвяшок! – Кирило вкотре перерив шухляду в передпокої, не помічаючи, що ключ висить саме там, де він просив його залишити. – Кирило, рідний, очі підніми! Ось,… Продовжити читання →

– Постав на місце! Ти ціну бачила? – зашипів на дружину Василь. – Он, за акцією дешевше поруч коштує. Він відібрав у Каті красиву пачку спагеті і взяв з полиці пом’яту, страшненьку коробку. – Васю, цією пачкою ніби у футбол… Продовжити читання →

– Кирило, ти не залишишся? – Валя сиділа на дивані, склавши на колінах руки і жалібно поглядаючи на коханого. – Ну хоч ще на годинку. – Валентино, – суворо подивився на неї Кирило, – я тобі вже казав – не… Продовжити читання →

– Не буду я свою квартиру на Новий рік здавати, чуєте! – Марина говорила різко і зло. – Навіть не вмовляйте. Це наш будинок! – Ну, прям трагедія якась, – хмикнула Людмила Петрівна. – Ви ж усе одно до нас… Продовжити читання →

– Що ви робите?! Дитина ж спить! – Вікторія кинула мітлу і кинулася до візка, де заплакала від поштовху однорічна донька. Сусідка з п’ятого поверху, яка вдарила ніби ненароком по візку, виходячи з під’їзду, скривила губи: – Мовчки мети! Поставила… Продовжити читання →

Сьогодні вранці Надія подивилася в дзеркало і раптом відчула, що в ній прокинулася надзвичайна рішучість. Зазвичай вона ненавиділа ранні підйоми: здавалося, що день починається з обіцянкою якихось труднощів. Але цей світанок був особливим – у ньому Надя вловила передчуття свободи…. Продовжити читання →

Віра тихенько пройшла повз палату. Час пізній, усі вже сплять. Сувора медсестра, невдоволено оглянувши простенький одяг Віри, грубувато сказала: – У цьому не можна! Ти чого ж не підготувалася? Начебто не маленька, мозок має бути. Гаразд, роздягайся, зараз наше, лікарняне,… Продовжити читання →