Романович

Вероніка відключила телефон, не дослухавши до кінця, і відчула, як по тілу розливається приємна прохолода. Голос Римми Львівни обірвався раптово, наче хтось перерізав тонку нитку. Навіть монотонне гудіння холодильників у торговельному центрі та металевий скрип візка, який хтось штовхав повз, були для неї миліші за голос колишньої свекрухи. — Це хто ж тебе так потішив? … Читати далі

– Це що за килимок? Ольго, ти мені на картоплю траву стелити надумала?! Зінаїда Павлівна стояла біля хвіртки в гумових галошах і кепці чоловіка, спираючись на сапку, як вартовий на посту. Рулони газону, які Костя щойно вивантажив із багажника, лежали біля її ніг зеленими ковбасками. – Мамо, це газон. Рулонний. Я тобі телефоном говорила. – … Читати далі

— Поклади полуницю на місце, бо це не для вас росте! — гукнула бабуся з іншого кінця городу так голосно, що малий аж здригнувся. Десятирічний Назар завмер із червоною, нагрітою сонцем ягодою біля самих губ. Він навіть не встиг відчути її смак, тільки солодкий літній дух лоскотав ніс. Хлопчик розгублено опустив руку, поглядаючи то на … Читати далі

Осінь того року прийшла в село рано. У жовтні вже дув холодний вітер із гір, дощі змінювалися мокрим снігом, а в хаті Ганни Степанівни Мельничук топили вранці й увечері, бо стіни гуляли протягом. У цій хаті жили троє: сама Ганна Степанівна, її невістка Оксана і маленька Соломійка, якій минуло п’ять років. Син Ганни Степанівни, Тарас, … Читати далі

— Мамо, ти ж одна живеш, нащо тобі взагалі ті гроші? Віддай, нам з Назаром потрібніше, у нас же життя тільки починається! Марія Степанівна навіть не здивувалася. Вона тримала біля вуха слухавку старенького телефона й дивилася у вікно на мокрі гілки яблуні. Голос доньки звучав дзвінко, наполегливо, без жодного сумніву у власній правоті. Христина питала … Читати далі

– Ти що, навіть не зробив курортну карту? – Ірина була обурена, – ну Колю, ти як дитина! Нічого без мене не можеш! Післязавтра нам їхати, а ти нічого не зробив, як завжди! Микола сидів, похмуро опустивши голову. Він дуже любив Ірочку і намагався для неї щосили. Вранці вони разом пішли в поліклініку. Поки Ірина … Читати далі

Залицяльник швидко зрозумів, що мої 6 місяців без роботи дають йому зручність: безплатну няню для його сина Першого разу він сказав це біля холодильника, навіть не глянувши на мене: – Ти ж зараз не працюєш, посидь з Кирилом. Таким тоном зазвичай просять зачинити вікно або подати цукор. Не питають, а відразу вирішують. І, якщо чесно, вже тоді … Читати далі

Через 4 місяці спільного життя співмешканець почав вирішувати: кому належить кімната моєї доньки Фразу «Ти поступишся кімнатою моїй мамі» – він вимовив тим самим голосом, яким питав, чи не купити до чаю лимонний рулет. Спокійно. Майже лагідно. Саме це й налякало мене найдужче. Якби він закричав, зірвався, мені було б легше. До крику ми, жінки, … Читати далі

Поліна вже збиралася вимикати телефон, коли побачила на екрані ім’я, яке викликало в неї справжнє здивування. Тамара Іванівна. Свекруха. Цей дзвінок був настільки ж несподіваним, як раптовий сніг посеред літа. Пензлик із цукровою глазур’ю застиг у руці, і крапля солодкого покриття неспішно скотилася просто на дах недофарбованого пряничного будиночка. Поліна завмерла, не зводячи очей з … Читати далі

— На твою маму я не підписувався, — вимовив Вадим і поклав телефон на кухонний стіл екраном догори. Я стояла біля плити, тримаючи в руці чайник, і навіть не встигла увімкнути газ. Лише годину тому я привезла маму додому. Вона осіла по стіні між касою та хлібним відділом, і продавчиня, знайшовши мій єдиний номер у … Читати далі